Ужгород напередодні виборів
25 жовтня ідемо голосувати. Вибори в Ужгороді виявилися максимально політизованими. Попри усі застереження, що обираємо керівника міської громади, городяни орієнтувалися перш за все на політичне обличчя того чи іншого кандидата.
Оскільки кожному ужгородцю належить одночасно проголосувати і за мера, і за конкретну партію, яку він хоче бачити у міській раді, ці два вибори, як правило, узгоджуються між собою. Якщо виборцеві симпатичний якийсь кандидат у мери, то він голосує і за партію, що асоціюється з таким кандидатом. І навпаки – голосуючи за певну партію, виборець зазвичай підтримує і дотичного до неї кандидата у міські голови. Звичайно, таке узгодження далеко не абсолютне, але на даних виборах воно все-таки переважає.
Михайло Качур – директор заводу «Турбогаз», кандидат від пропрезидентської партії. На нього працює величезна команда, в тому числі дуже фахових політтехнологів. За лічені тижні його зробили максимально впізнаваним. Чимось аж надто яскравим кампанія не запам’яталася, але головне, що і помилок не було, тому рейтинг повільно, але неухильно зростав.
Богдан Андріїв – підприємець-транспортник, віце-мер Ужгорода. Вів дуже бурхливу кампанію, вклав у неї величезні кошти. Теж став максимально упізнаваним і сформував своє коло прихильників.
Сергій Ратушняк раніше вже чотири рази обирався на мера Ужгорода. Заявляє, що зараз до влади рветься кримінал, і він єдиний, хто зможе протистояти братві. Має бійцівський характер, має солідний інформаційний ресурс, має бажання попрацювати для міста і відповідний досвід.
Іван Волошин – підприємець, один із заступників мера, очільник обласної парторганізації Європейської партії України. Провів ефективну рекламну кампанію – телевізійну і на зовнішніх носіях. Продемонстрував наявність цілої організованої команди.
Володимир Чубірко – голова обласної ради, уродженець Ужгорода, чиїм міським головою тепер забажав стати. Не пошкодував для своєї кампанії різноманітних ресурсів, хоча схоже, що для нього завдання – не так перемогти, як просто залишитися на плаву, не випасти з політичної еліти.
Марія Бадида багато років працювала на податковій ниві, заробила позитивний імідж, який тепер прагне конвертувати в якусь посаду. Якщо не вийде із кріслом мера, то цілком імовірно, що переможець запропонує їй щось інше, теж достатньо вагоме. Принаймні, між першим і другим туром її підтримка може бути не зайвою.
Представник від «Свободи» Едуард Леонов одним з найперших заявив, що балотуватиметься на мера Ужгорода. Правда, подальші події не сприяли йому. Він був задіяний у бурхливих літніх подіях під Верховною Радою, коли там голосувалися зміни до Конституції, кидалися гранати тощо. Після цього партієць був переведений на підписку про невиїзд і якихось реальних акцій в Ужгороді не міг проводити. Тим не менше певне коло сим патиків тут він зібрав – перш за все за рахунок своїх місцевих співпартійців, їхніх портретів на білбордах та активній рекламі партії по телевізору.
Натомість титанічні зусилля Віктора Погорєлова, спрямовані на те, щоб залишитися на посаді, схоже, не дають бажаних наслідків. Публіка хоче перемін, тим більше, що нам запропонований чималий вибір.
Є ще ряд кандидатів, які ставили собі за мету або просто зробити себе більш впізнаваними для виборця, або ж підіграти фаворитам гонки. Чесно кажучи, ні тієї, ні іншої мети вони не досягли. Публіка виборами майже не цікавиться. То ж для більшої відомості треба було хіба що влаштувати якийсь грандіозний скандал. Та й то не гарантовано, що навіть це спрацювало би. Декому елементарно забракло грошей для більшої відомості.
Отже, влада в Ужгороді оновиться. Матимемо нового мера – тільки не зразу у жовтні, а вже після другого туру у листопаді. Матимемо дуже суттєво оновлену раду – мозаїчну, десь із восьми дрібних фракцій, які, вірогідно, будуть довго чубитися між собою, але врешті-решт муситимуть запрацювати на благо громади.
Сергій ФЕДАКА, газета «Наш Ужгород»
