Ужгород перетворився на ігрища піроманів
За останні роки десь півсотні підпалів авто – це вже стало буденним явищем, не кожний факт потрапляє до преси. Що з цього розслідувано?
Понеділковий ранок почався тривожно – з диму над усією площею Кирила та Мефодія і перекритого проїзду над нею. Горів найстаріший з діючих універмагів – «Україна». Те, що спалахнуло вже практично у робочий час (принаймні, продавці вже сходилися до відкриття), надавало події взагалі якогось містичного характеру. Спостерігати гігантські язики полум’я через вітрину – це було схоже на перегляд фільму про поганих хлопців: хочеш втрутитися, але не можеш, бо усе по той бік екрану. Для ужгородців то горіла ціла епоха.
Магазин спорудили далекого 1967-го, він був символом того, що життя стало трохи заможнішим і комфортнішим, що тепер можна купити те, про що раніше тільки мріяли. Два поверхи пережили, принаймні, три великі перепланування, а про зміни відділів і вітрин – і не згадати. Всяке було – зривало букви вивіски (лишилося «У…Р…НА»), зривало дах, заливало, але такої масштабної пожежі ще не було. В інших пунктах міста на нашій пам’яті – прорив багато років тому водогону і коротке замикання у старій університетській бібліотеці – на щастя, без такого вогню, як зараз. Але те попередження долі нікого особливо не зачепило.
Ясно, що зараз навколо цієї пожежі багато чуток, міфів, інсинуацій – в тому числі і найдикіших. Сказати останнє слово – справа органів слідства. Тільки чи багато ми знаємо за останні роки резонансних справ, про які громадськість було проінформовано? Ну хоча би кинуто нам якщо не 90%-ву правду, то більш-менш вірогідну версію, в якої кінці сходилися би з кінцями? Ото ж бо! Чекатимемо ми і зараз до другого пришестя.
Тому полишаючи кесарево кесарю, хочемо дещо поміркувати не про криміналогічні, а про, так би мовити, політологічні передумови трагедії. Бо чим більше аналізуєш, тим більше переконуєшся, що все ішло до чогось подібного. Палахнути могло будь-де. Не обов’язково, звісно, саме на цій площі. Прекрасних точок, звідки легко вести відео- і фотозйомку, в Ужгороді повно. Аби зібрався натовп цікавих – ще більше. А чому горіти – і поготів.
Спалануло – тому що у місті і краї давно вже безпрецедентний бардак і безвладдя. Жоден депутат міської ради на нещодавніх виборах не обіцяв, що при ньому все горітиме. Ну не божевільні ж вони насправді! Але глибоко у душі всі розуміли, на що вони ідуть, беручи на себе відповідальність за місто, яке є у повному занепаді, перебуває над прірвою техногенної катастрофи (особливо це стосується комунальної інфраструктури – простіше кажучи, труб і проводів). Місто було доведене до ручки вже попередньою горе-владою. Нинішня за три місяці мало що могла змінити, але, схоже, не дуже і намагалася.
Ужгородці теж прекрасно знали, кого вибирають, але всім усе було до лампочки. Усі знали, що за проплачені мандати потім доведеться розплачуватися самим виборцям, але не хотілося думати, що саме отак – палаючими універмагами. Карма, одначе. Хоча всяка карма – це тільки похідна від наших звичок, способу життя тощо.
Місто давно перетворилося на ігрища піроманів. За останні роки десь півсотні підпалів авто – це вже стало буденним явищем, не кожний факт потрапляє до преси. Що з цього розслідувано? Це при тому, що місто нібито нашпиговане відеокамерами спостереження і нічними сторожами. Про терасу кафе на початку набережної Незалежності чи якісь ларьки взагалі мовчимо. У суспільстві, де кожний рік починається з примусового кількатижневого неробства, нічого іншого чекати й не довдиться.
Згадуються слова Л.Толстого з «Війни і миру» про московську пожежу 1812 року. Мовляв, місто, яке полишене напризволяще, просто не може не загорітися. Коли є щось займисте і немає причини, щоб воно не горіло, воно врешті-решт обов’язково спалахне. В Ужгороді сталося саме це. При цьому обласний центр зовсім не виділяється чимсь принципово гіршим на фоні краю у цілому – там такий самий бардак і безвідповідальність з гори до низу. «Пропав будинок», як казав булгаковський професор.
Місто перетворилося на суцільні базарчики, де усім все до лампочки. Головне – швидше розпродатися і втекти. Це стало символом віри ледь не більшості ужгородців. Яка попереду перспектива, не знає ніхто, хоча більшість слушно підозрює, що жити самою контрабандою довгий час неможливо. Містові потрібен господар і чітке уявлення про бажане майбутнє.
Замість цього поки маємо саму безнадію, криміналітет і безгосподарність. У добутку ці три множники і дають пожежі і багато чогось іншого, як-от вибух газу неподалік залізничного вокзалу кілька років тому, коли Ужгород три дні був позбавлений можливості користуватися кухонними плитами. Але це все швидко забувається. Забудеться і ця пожежа в універмазі, тим більше, що за нею можуть послідувати інші подібні. Адже нічого для профілактики їх не робиться. Швидше, навпаки…
Сергій ФЕДАКА, газета “Наш Ужгород”