Viva Франція!
Так нерідко вітаються з волонтером-іноземцем в Центрі «Дорога життя»
Квентін Роджер з’явився у Центрі у грудні 2015-го, але і працівники, і вихованці закладу вважають уже його своїм. Щирий, симпатичний, трохи сором’язливий хлопець полюбився не лише цими рисами характеру, а передусім своїм прагненням бути корисним.
Як розповів Квентін, він є представником французької Асоціації VISA ADE, яка здійснює спільний проект з угорським відділенням організації TOUCH . Спочатку планував поїхати попрацювати волонтером у Швейцарію, але йому запропонували Україну, тож хлопець подумав: а чому б ні?
Загалом волонтерською діяльністю Квентін займається з 18 років, але це була здебільшого допомога дітям у навчанні. Нині йому 24, він закінчив економічний факультет університету в місті Пуатьє. Каже, що перед тим як іти працювати за фахом, захотів спробувати себе як волонтер, не черпати інформацію з газет та телебачення, а безпосередньо побути в гущі подій, поринути у життя в різних його проявах.
Так француз, який вперше приїхав до України, переступив поріг Медико-соціального реабілітаційного центру для дітей та молодих людей з особливими потребами «Дорога життя». Зізнається, що досі не працював з особливими людьми, тож дещо побоювався, чи зможе, чи знайде своє місце, де міг би бути по-справжньому корисним. Але побоювання хлопця були марними: роботу йому підшукали, та ще й таку, що він не лише має змогу допомагати, але й навчатися – в відділенні трудової реабілітації. Саме тут вихованці Центру виготовляють гарні різнокольорові свічки, розфарбовані корзини, мило, яке приємно взяти в руки, декоровані пляшки, роблять різноманітні квітки з тканини, вишивки бісером тощо.
Керує усім цим процесом трудовий реабілітолог Центру Габріелла Фекете-Грецька. Саме вона взяла під свою опіку волонтера із Франції і каже, що не пошкодувала. «Квентін дуже старанний і настирливий, – ділиться враженнями Габріелла. – Може цілий день працювати над якимось виробом і не кине його, доки не доробить. Те, що він не знає української, а я слабо розмовляю англійською, не заважає знаходити спільну мову. До того ж Квентін почав учити українську і вже робить певні успіхи». Часто можна бачити, як молоді люди з особливими потребами сідають біля Квентіна і підказують йому, як краще зафарбувати корзинку або декорувати пляшку. А інколи і він радить, які фарби будуть доречнішими і яка тканина підходить краще. Така виходить взаємовигідна співпраця.
У розмові з волонтером з’ясувалося, що він із небагатої родини, яка мешкає на атлантичному узбережжі в містечку Сант. Батько – військовий пенсіонер, працює охоронником, мати – медсестра. Є менший брат, який, як батько, присвятив себе військовій службі. Звичайна родина, така, як і сотні тисяч українських. Каже, що наші народи, за його спостереженнями, досить схожі. Йому дуже подобається Ужгород, близькі по духу його мешканці – привітністю, доброзичливістю і миролюбністю. Обіцяє після повернення до Франції агітувати інших волонтерів обов’язково їхати до України, переконаний, що європейцям є чого навчитися у нашого народу. Передусім – мужності, толерантності та любові до своєї країни.
Людмила ОРТУТАЙ, газета “Наш Ужгород”