Проспект як індикатор перемін

Весна – пора оновлення. Минулої суботи відбулася спроба міського суботника – більше символічна і психологічна, а все ж було прибрано від сміття зелені береги між двома центральними мостами, що спостерігали численні відвідувачі ярмарку, котрий вирував на набережній Незалежності. Та більш принципові переміни намітилися в іншій частині міста

Ужгород має один-єдиний проспект, який є своєрідним передпокоєм міста. Саме по ньому більшість гостей потрапляє від залізничного або автобусного вокзалів далі до центру. Тому вигляд проспекту має особливе значення. За останнє десятиліття-друге він багато чого втратив. Колись це була одна з найбільш озеленених вулиць. Часті дерева давали густу тінь, райські яблуні навесні забарвлювали усе густим цвітом. Окрім дерев було чимало кущів, особливо форзиції (золотого дощику). На кожному кроці стояли лавочки. Це була одна з найпривабливіших вулиць з головним міським універмагом посередині.

Поступово вона перетворилася на типовий гадючник, який хотілося швидше проминути, не оглядаючись навколо. У минулому десятилітті проспект спробували оновити, було зрізано старі аварійні тополі, на високих пеньках встановлено різностильні скульптури. На центральній третині проспекту старий асфальт замінено на плитку, встановлено чотири годинники на чавунних колонах з міськими гербами. Готель прикрасився скульптурою крилатого ведмедика. Це був початок перемін. Хай вони і носили суперечливий характер, але продовження далі так і не отримали. Більш того, пожежа «України» знов перетворила центр проспекту на одну з найбільш проблемних зон міста.

Нещодавно почалися натяки на нову реконструкцію. Після падіння одного з прогнилих пеньків їх було врешті-решт зрізано. Заодно проведено кронування дерев на більшості центральних вулиць. Архітектор з Кошиць висловилася про таку обрізку вкрай негативно. Самі городяни назвали це «кошмаром на вулиці В’язів». Що ж, дочекаємося пори, коли все зацвіте, навколо обрубків з’являться пагони і прикриють справді страшні контури. Але те, що дерева треба доглядати і лікувати (особливо хворі вже кілька років каштани на набережних) – це поза сумнівами. Ясно, що краще там діяти терапією, а не хірургією. Ну і багато чого доведеться просто повертати із втраченого.

Те, що проспект обіцяють засадити трояндами, обнадіює. Бодай цим він уже різнитиметься від звичайної заміської траси. Нинішні тюльпани уже дещо облагородили його, але троянди – це ще більш амбітно. Не завадить відновити і пам’ятні старшому поколінню невисокі живоплоти, які колись відділяли пішохідну зону від проїжджої і затримували бодай частину вихлопних газів. Такі самі (дещо вищі) живоплоти були колись і на Швабській.

Поява пластмасових смітників, прикручених до ліхтарів, теж на часі. Можливо, це не оптимальний варіант, але, принаймні, дешево і сердито. Вони з’явилися на усіх центральних вулицях, як і на всіх автобусах з’явилися нові таблички з номерами, назвами маршрутів і гербами Ужгорода.

Єдина площа, яку перетинає проспект, носила колись ім’я 50-річчя СРСР. Символічно, бо із розпадом Союзу вона теж почала розвалюватися. Спершу перетворилася на суцільне торговище, далі там з’явилася своя «долина смерті», огороджена інфернальним вилинялим парканом, а нинішнє пожарище довершило картину. Перейменована на честь творців нашого алфавіту святих братів Кирила і Мефодія, вона зараз являє собою сумне видовище. Так і бачиш, як брати складають з цього приводу із придуманих ними букв дуже непривабливі слова і пишуть їх на паркані.

Пофарбована зараз у спокійні салатово-коричневі тони 16-поверхівка справляє значно приємніше враження, ніж коли вона височіла сірим карієсним зубом, котрий гриз небо. Щось треба чинити і з розвалюхами на протилежному кінці проспекту, біля залізничного вокзалу. Дванадцять років тому їх просто прикрили високими металевими парканами – як тимчасове рішення. Але виявилося, що у нас не буває нічого постійнішого за тимчасове.

Якщо порівняти Ужгород з деревом, то проспект – це його стовбур, на якому тримається вся розгалужена крона. Від стану проспекту залежить атмосфера в цілому місті, його загальний імідж. Тому копітка реставрація усього кращого, що було у 60-річній історії проспекту, було би гарним дарунком до його ювілею, який відзначатимемо наступного року.

Сергій ФЕДАКА, газета “Наш Ужгород”