Покарання податками
Колись, за часів Австро-Угорщини, під владою якої перебувало Закарпаття протягом тривалого часу, населення обкладалося (як і зараз) непосильними податками. Краянам доводилося платити за дим із димарів та печей… Складається враження, що наші можновладці живуть за принципом, що все нове – це давно забуте старе. Адже експерименти з податками на сараї та альтанки дуже нагадують повернення назад, у «світле» минуле…
«Надлишкові» квадрати
З Нового року вступили в дію нові правила оподаткування житлових «квадратних метрів». Торік про це урядове «ноу-хау» багато говорилося. І ось мить, яку хотілось бодай відтягнути у часі, таки настала. Більше того, парламентарі навіть спромоглися ще й підвищити максимальну ставку податку на нерухомість із 2% до 3% розміру мінімальної заробітної плати за 1 м кв. загальної площі житлової і нежитлової нерухомості.
До речі, щодо мінімальної зарплати, яка й береться за основу при обраховуванні ставок, то у цьому році вона кілька разів змінюватиметься, відповідно зростатимуть і податки. Так із січня мінімалка становить 1378 гривень, із травня по листопад вона зросте до 1450 гривень, а з грудня – до 1550 гривень. Самі ж ставки ще торік було довірено призначати органам місцевого самоврядування, аби вся відповідальність перед виборцями, власне, лягала на їхні плечі.
Тож Ужгородська міська рада затвердила «Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», і визначила ставки податку, який мешканці міста відтепер сплачуватимуть за квартири та будинки. Тобто, наразі ставка податку для об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, становить 0,2% мінімальної заробітної плати (за 1 кв. м оподаткованої площі мешканці міста повинні сплатити 2,75 грн). Добре, що хоч гаражі та господарські прибудови наші народні обранці обклали нульовим податком.
Отже, господарі квартир, площею більше 60 квадратних метрів, та приватних будинків, площею більше 120 квадратів, до 1 липня за кожний «надлишковий» метр зобов’язані добровільно віддати в казну рідного міста відповідну суму, яка може виявитись, до речі, доволі пристойною.
Найбільше клопоту перепаде мешканцям сіл
Якщо в міських умовах ті, зокрема, хто мешкає у багатоквартирних будинках, платитимуть ще відносно невисокі податки, то на селян чекає чимало сюрпризів. І це, перш ті ж сумнозвісні податки на сараї. Здається, законодавці хотіли справедливо запровадити ставки на розкіш, тобто змусити тих, хто проживає у величезних котеджах, платити за житло більше, ніж ті, хто мешкає у невеличких будиночках площею 80 метрів квадратних. Однак ні…
Скажімо, самотня пенсіонерка у селі – власниця старенької хатинки площею 120 м кв. Проте живе вона в крихітній літній кухні (як і заведено у багатьох сільських населених пунктах нашої області) – на 50 м кв. Проте стара утримує ще й корову, для якої в неї є хлів площею 30 м кв., та вигодовує порося, для якого також потрібне спеціальне приміщення, розміром 20 м. кв., має курник на десяток курей площею 20 м. кв., сорокарічний дерев’яний намет для реманенту розміром 20 м кв. і вуличну вбиральню (2 м кв.). На диво… убога бабуся є володаркою величезної площі – 262 м кв. Майже як столичні депутати. Правда, її статки з прибутками високих державних мужів не зрівняти. Утім платитимуть за житло вони однаково. Тож де тоді справедливість?
Між іншим, світова практика податків на житло суттєво відрізняється від української. Адже за кордоном оцінюють не габарити помешкання, а його вартість. І це цілком справедливо!
Цікаво, що колись населення боялося епідемій чуми, тифу та віспи, а тепер людей найбільше лякають саме податки… Хіба це нормально у правовій державі?
Марина АЛДОН