Картинний вернісаж

Виставки знакових художників відбулися  в Ужгороді

Перший місяць весни в обласному центрі Закарпаття виявився щедрим на мистецькі події – чи не щодня відбуваються презентації, відкриваються художні виставки.
21 березня у приміщенні Генконсульства Угорщини в Ужгороді відкрили тематичну виставку картин народного художника України Золтана Мички, приурочену до світлого свята Воскресіння Христового.

Віце-генконсул Ласло Віда зазначив, що вже стало доброю традицією виставляти у приміщенні дипустанови полотна іменитих закарпатських художників. Угорська сторона високо цінує закарпатську школу живопису і має за честь презентувати відвідувачам мистецькі витвори.

Сам митець розповідає, що на виставці презентовано десять його робіт, виконаних у різний період упродовж останніх двадцяти років. Тематика картин – релігійна, адже виставка проводиться напередодні Великодня. Кожне з полотен виконане особливою, притаманною майстру змішаною технікою, що ніби символізує змішаність націй, віросповідань нашого краю. Центральне місце в експозиції Золтан Мичка відводить картині «Початок новітніх часів», де зображено скриню з підсвічником, статуетку, блакитну та жовту писанки. Це символічна робота, створена у 1991 році, коли народилася наша Україна.

Попри те, що Золтана Мичку прийнято вважати живописцем, релігійна тематика йому близька, оскільки прагне дійти до першооснов людського буття: а це, перш за все, чистота, порядність, доброта. «Хоча, – бідкається художник, – на Закарпатті нині налічується понад шістсот храмів, моральність наша у шістсот разів не зросла». Тому й намагається своїми полотнами пропагувати добро та красу, якою, на його глибоке переконання, Бог щедро нагородив наш край. Експозиція триватиме до 4 квітня.

У вівторок, 22 березня, в Мистецькому центрі «Галерея Ілько» відкрилася виставка заслуженого художника України, живописця та монументаліста Василя Беци. Його «Повернення додому» чекали родина, друзі, колеги по цеху, земляки. Саме так виставку назвали не випадково, адже закарпатський художник помер у Словаччині 27 вересня 2013 року, коли йому йшов 65-й.

Нинішній вернісаж, до якого митець ще за життя активно готувався, став втіленням його мрії, яку здійснили його діти – донька Альона Беца та її чоловік Андрій – за сприяння «Галереї Ілько», друзів.

Творчість Василя Беци, вихідця із села Скотарське на Воловеччині, дуже різнопланова та різнобарвна тематично, жанрово, колористично. Його талант визнаний на рідних теренах та за межами України. У 2012 році Василь Беца став лауреатом обласної мистецької премії ім. Й.Бокшая та А.Ерделі за твір «Барселонська імпровізація».

На виставці представлено близько сотні полотен, на яких зображені рідні серцю художника пейзажі Верховини, сусідньої Словаччини, абстракції, модерн, пластику, виконані різними техніками. Є тут акварель, олія, пастель. Але всі твори об’єднує любов митця до життя, до рідних, до свого краю. Не випадково у його роботах переважають теплі, гарячі, яскраві барви.
Особливе місце у творчості В.Беци займають ті, кого він понад усе любив. Ті, хто знав Василя особисто, пізнають на його полотнах світлий образ його Музи, коханої дружини Світлани, яка, на жаль, не набагато пережила свого чоловіка, відійшовши в інший світ у віці 52 років…

Як розповідає донька художника Альона, вона разом із чоловіком та однодумцями упродовж двох років виношували ідею проведення персональної виставки батька. Частину полотен довелося віднаходити у приватних колекціях Києва та Закарпаття, частина – сімейні, деякі привезені зі Словаччини, де художник малював в останні роки свого життя. Альона радіє, що вдалося здійснити батькову мрію. «Тато був би дуже радий бачити тут усіх вас. Назва виставки «Повернення додому» – символічна для нас. Батько пішов із життя за кордоном. І дуже добре, що він повернувся цією виставкою. Я намагатимусь робити все, щоб показати його багатогранну й самобутню творчість світові».

«Зустрітися» із великим майстром пензля можна в арт-центрі «Галерея Ілько» упродовж місяця.

24 березня, ретроспективну виставку своїх полотен у галереї «Ужгород» презентував народний художник України Василь Скакандій, який 4 березня відзначав 75-й рік народження.

Василя Скакандія можна по праву називати продовжувачем кращих традицій закарпатської школи живопису. Усі полотна художника вирізняє одна загальна риса – гармонія і простота. І не випадково, бо творче кредо Василя Юлійовича – «гармонія у простоті». Кілька десятків полотен, представлених у галереї, засвідчують усю його творчу біографію. Мистецтвознавець Михайло Приймич каже: «Творчість Василя Юлійовича – це мистецтво вищого рівня. Художників такого рівня, як Василь Скакандій, на Закарпатті – одиниці».

Брат митця – Юлій, заслужений художник України, розповів, що якісну «бацилу» творчості їхньої родини заклав найстарший брат – Іван. Усі троє братів стали художниками, та, на жаль, Івана нині вже немає серед живих. До речі, і дружина Василя Ольга – також талановита художниця.

Ювіляр представив експозицію так: «Ця виставка – моя своєрідна біографія. Тут є роботи, починаючи від першої створеної під час навчання в студії З.Баконія (картину вчитель повернув мені, коли я відзначав своє 40-річчя першою персональною виставкою) і аж до сьогодення». Важливим етапом у творчості художника була робота у видавництві «Карпати», де він познайомився із видатними літераторами Закарпаття: Іваном Чендеєм, Петром Скунцем, Василем Вароді та іншими. Йому вдалося проілюструвати чимало книжок не лише закарпатських письменників, але й класиків української літератури – О.Кобилянської, В.Стефаника. А створена ним галерея портретів перших осіб Закарпаття у часовому вимірі з початку ХХ століття і аж по сьогоднішню добу – є його персональним вкладом у історію рідного краю.

Василь Скакандій вважає себе щасливою людиною, бо мав чудових учителів. Був знайомий із корифеями закарпатського живопису – Федором Манайлом, Антоном Кашшаєм, Андрієм Коцкою та іншими. І ось уже 15 років усе краще, чому навчили його імениті митці, чому навчився від життя, він передає майбутнім художникам – студентам Закарпатського художнього інституту. І тішиться, що закарпатська школа живопису має майбутнє.

Оксана ДУДАШ, газета “Наш Ужгород”