В Ужгороді росте шаховий вундеркінд
«Спочатку я грав у шашки й вигравав у вcіх. У 6 років мене записали на шахи. Я хочу вигравати в турнірах, щоб мати медалі, і хочу вигравати гроші, щоб купити квадрокоптер», — розповідає про себе чемпіон області з шахів Ілля Лабик.
Свої перші серйозні змагання він виграв, будучи 6-річним, хоча грав у категорії хлопчиків до 8 років. За один турнір юний шаховий вундеркінд переміг сімох суперників.
«Ілля в нас гіперактивний. Усі дивуються, як така дитина може грати в шахи. Але тренер каже, що в цьому його унікальність. Бо про Каспарова теж колись так говорили», — розповідає мама Іллі Мар’яна Лабик. У шаховому відділенні Закарпатської обласної ДЮСШ Ілля тренується півроку. За відносно короткий період він пройшов усі доступні в цій віковій категорії рівні. Сьогодні семирічний Ілля представляє Закарпатську область на Всеукраїнському чемпіонаті з шахів серед дітей до 8 років, який триватиме в Чорноморську до 20 червня. Тут йому доведеться зіграти понад 20 партій із різними суперниками.
Тренер, майстер FIDE Василь Прокопишин розповідає, що відчував у дитині здібності, але не очікував, що Ілля, вперше потрапивши на обласний чемпіонат, одразу стане чемпіоном. «Я завжди кажу: будь уважним, не поспішатимеш — виграєш. Шахи — це психологія. Якщо з двох, які грають, один невпевнений у собі, інший одразу відчує це. Ілля інтуїтивно знаходить правильні ходи, що свідчить про те, що в нього є здібності, але їх потрібно розвивати. Чемпіон світу з шахів казав, що коли не грає по 10 партій шахів за день, вважає, що день минув дарма. Я завжди кажу батькам, що від них залежить перший крок — привести на заняття. Далі є багато інших кроків: турніри, заняття, чемпіонати. Настане мить, коли ця кількість перейде в якість», — розповідає тренер. Після 40 років у цьому виді спорту має чемпіона світу у віці до 14 років, чемпіона світу серед дорослих у складі збірної України, одного паралімпійця. Для Іллі тренер — дуже великий авторитет, зазначають батьки. Дитина навіть виявляє бажання ходити на рибалку, як тренер. 8 липня з тренером вони їдуть до Угорщини на турнір, а до цього будуть змагання в Ужгороді.
Мар’яна та Андрій Лабики, як і вся родина, з захопленням спостерігають за успіхами Іллі й максимально підтримують його у спорті. «Найважливіше, що йому це подобається. Ми не змушуємо дитину займатися тим чи іншим видом спорту. Все тільки через її бажання. Але слідкуємо, аби дитина не пропускала тренувань. Я вважаю, що успіх залежить і від батьків, які докладають до цього зусилля. Іноді діти лінуються, не хочуть іти на тренування, але ми змушуємо. І врешті вони задоволені тим, що зробили», — розповідає мама.
У сім’ї Лабиків є ще один спортсмен: старший 10-річний син Андрій має дуже хороші успіхи у водному поло. Цього тижня закарпатська команда за участі Андрія вперше в історії Закарпаття стала чемпіоном України з водного поло. Старший син теж відвідує заняття з шахів, щоб бути суперником молодшому. Він має досягнення і в цьому виді спорту, але основним для нього є ватерполо. Тренер Василь Прокопишин бачить перспективу в обох дітях, але зазначає, що молодший завдяки своєму юному віку має більше шансів, ніж старший.
Протягом тижня діти постійно зайняті в різних секціях. «Старший після школи йде на тренування з водного поло, далі — на шахи, затим англійська мова і вже після цього виконання домашніх завдань для школи. Молодший після школи відвідує секцію з футболу, далі — шахове відділення. Після цього заняття з англійської й виконання домашніх завдань. І так щодня», — розповідає батько хлопців Андрій Лабик. Як і його дружина, він ніколи не займався шахами. Родина Мар’яни — творча, Андрія — з математичним нахилом. Його прадідусь і прабабуся свого часу закінчили політехнічний інститут у Львові з червоними дипломами. Сама ж бабуся — Олеся Миколаївна — викладачка іноземних мов. Як педагог, вона вважає, що Мар’яна й Андрій зайняли дуже правильну позицію у вихованні: «Діти не розуміють того, що батьки, і це природно, бо ми перебуваємо в різних вікових категоріях. Але потрібно знімати шапку перед тими батьками, які спрямовують дитину, які побачать у ній хист, який можна розвинути».
Ілля, крім шахів і футболу, ще грає на гітарі. Вже мав перші концерти й пообіцяв тренерові з шахів навчити і його грі на гітарі. «Ця дитина не така, як усі. І вона не може робити те, що хтось хоче, а тільки те, що хоче сама. Я працюю 35 років із дітьми і кажу це не тому, що він мій онук», — зазначає бабуся Олеся Миколаївна.
У свої сім років Ілля не любить бути другим, для нього важливо перемагати. Під час турнірів він не хвилюється, а ще їсть натуральний чорний шоколад і горішки. Саме так йому радить тренер, Василь Прокопишин. «Коли діти грають по 7 партій, їм потрібні такі калорії. Відомий шахіст Гаррі Каспаров за одну партію з’їдає 200-грамову плитку шоколаду», — наводить переконливий приклад тренер.
У школі Ілля любить математику, чим частково пояснюється і його схильність до шахів. Тренер переконує батьків, що шахи через гру, азарт, адреналін, логіку дають дитині все те, що дає школа через зазубрювання предметів. Василь Прокопишин вважає, що в Іллі дуже хороші шанси в шахах, потрібно лише використати їх. На запитання про те, чи популярний нині цей вид спорту, багаторічний тренер відповідає, що Україна має чемпіонку світу з шахів і взагалі українці на подібних чемпіонатах завжди посідають призові місця. Такі результати певною мірою є успіхом шахової радянської школи. За 25 років у державі виросли нові гравці, зате залишилися шахові школи, клуби, що дуже важливо, зазначає Василь Прокопишин.
Ілля поки що не має відповіді на запитання, ким хоче стати. Обирати майбутню професію йому доведеться ще нескоро. Батьки теж наразі не вирішили, чи хотіли би бачити своїх синів спортсменами. Однак щодо майбутнього дітей мама Мар’яна Лабик має дуже мудру відповідь: «Для мене не важливо, ким вони стануть. Хочеться, щоб вони досягнули чогось у житті, але насамперед хочу, щоб вони були щасливі. Як мама, я завжди буду підтримувати їх, незалежно від того, чим вони займатимуться».
