Ужгород старовинний. Дядю Колю знають всі
Ужгород у вечірній час чимдалі стає привабливішим.
Передусім завдяки особливій аурі, якої місто набуває завдяки архітектурним пам’яткам та підсвіченим мостам і фасадам будівель. Однак є в закарпатській столиці одне особливе місце, яке притягує до себе погляди перехожих і вдень, і вночі. Це – скульптура ліхтарника. Туристи так само охоче фотографуються біля неї, як у Брюсселі біля пісяючого хлопчика, у Парижі на тлі Ейфелевої вежі, або поруч зі Статуєю Свободи у Нью-Йорку.
Хоч пам’ятник у центрі міста над Ужем, на розі Корзо і Волошина відкрився ще у 2010 році, він залишається одним із найбільш улюблених серед ужгородців і зараз, через шість років, коли в обласному центрі з’явилося ще кілька десятків нових скульптур. Загадка його популярності, можливо, в тому, що прототипом ліхтарника стала жива реальна людина.
Слід зазначити, що отримати увічнення за життя вважається неабиякою честю. Та дядя Коля на це заслужив. Автором скульптури виступив добре знаний не тільки в нашій області, але і у всій Україні і навіть за кордоном майстер Михайло Колодко, про якого, між іншим, нещодавно писав zakarpatpost.net.
-Пам’ятники потрібно ставити не вигаданим, а реальним особистостям, – наголосив під час нашої розмови пан Михайло. – Микола Дерев’яненко не абстрактна, а добре відома в нас постать. Він жив у нашому місті, любив наш край і робив життя людей яскравішим.
Справді, представник незвичної для сучасного світу, але цікавої та потрібної в середині ХХ століття професії був нічним охоронцем міста.
Щовечора о дев’ятій і о першій годині ночі він ходив вулицями Ужгорода і запалював, а потім гасив ліхтарі. Наразі ці процеси автоматизовано, але скільки ж кілометрів потрібно було подолати цій скромній і доброзичливій людині, аби виконати свою роботу. При чому – у дощ, сніг, мороз, грозу… без вихідних і відпусток. І так протягом довгих сорока років.
Крім того, Микола Дерев’яненко міг спілкуватимуся з перехожими на будь-які теми. Особливо він обізнаним був у сфері географії, філософії та мистецтва, одягався бідно і підбирав викинуті газети і книги.
Наразі бронзовий дядя Коля на маленькій драбині з висоти споглядає перехожих. Він є невід’ємною часткою сучасного Ужгорода та продовжує жити в серцях людей. І хоч міська ілюмінація стає все більш вишуканою та строкатою, дядя Коля все одно й надалі запалюватиме свій символічний ліхтар…
