Із Капушанської – в Європу?

[Total: 0    Average: 0/5]

Ремонт на вулиці Капушанській давно вже є однією з основних тем, що постійно обговорюються городянами за чашкою кави, при випадкових зустрічах чи га кухнях після трудового дня. Звісно, ідеться не про цілу Капушанську, яка тягнеться від площі Петефі аж на кілька кілометрів у бік Сторожниці, а тільки про її перший і найбільш людний шматок – від початку до перехрестя з проспектом Свободи.

Вулиця лежить за межами так званого туристичного Ужгорода, хоча і безпосередньо примикає до нього. Вулиця не так для туристів, як для самих ужгородців. Її ремонт розпочався якось несподівано, без якихось видимих причин. Тобто потреба у ньому існувала вже давно, але у те, що він відбудеться, якось не вірилося. Вже швидше очікувалося, що нарешті буде заасфальтовано площу Петефі, чиє покриття вже близько року нагадує пральну дошку, проклинається усіма водіями і страшенно контрастує з оновленими фасадами навколо. Але вибір все-таки випав на Капушанську. В якомусь сенсі це символічно, адже вулиця веде на захід і має ім’я найближчого словацького містечка, тому її ремонт – це мовби демонстрація наших намірів рухатися у Європу.

Упродовж літа ця артерія нагадувала змію, яка поступово позбувається старої шкури. Гадалося, що нова луска почне з’являтися десь до Дня незалежності, але минула і ця дата, і День міста, а ніхто особливо не барився. Виявилося, що сучасні комунальники вже не ганяються за визначними датами. Може, воно і на краще. Роботи активізувалися лише коли похолодало і пішли осінні дощі.

Новенькі бордюри зразу надали роздовбаній вулиці парадоксально урочистого характеру. Це був натяк, що усе буде по-дорослому, що цього разу не обмежаться косметичним ремонтом, а зроблять щось більш капітальне. Практично водночас з бордюрами вулиця вкрилася стосами керамічної бруківки.

Упродовж доброго уже місяця городяни мають можливість ознайомитися з усією специфікою укладання бруківки. Мостити таку вулицю із суцільними закрутами виявилося особливо складно. Бруківка клалася кількох різновидів, створюючи при цьому химерний ритм, виділяючи різні ділянки. В окремих місцях вмонтовувалися більші жовті плитки з шипами. Як пояснювали знавці, це для того, щоб і люди зі слабким зором, відчувши її підошвами, зауважували, що тротуар закінчується, а через крок буде бордюр і проїжджа частина. Також у багатьох місцях прокладено рівчаки для дощової води.

Серед городян побутують різні думки, наскільки така бруківка з пресованого порошку буде довговічною. Принаймні, на проспекті подібна шашка, покладена там років десять тому, наразі тримається. А ця на вигляд видається ще міцнішою. То ж поживемо – побачимо. Вулиця, що раніше була дуже різношерстою, тепер набуває єдиного стильного вигляду.

Особливо втішило, що посеред бруківки з’явилися квадратні лунки для майбутніх дерев. Їх тут завжди бракувало. Особливо після того, як був повністю забудований невеличкий скверик при перетині Капушанської і вулиці Новака. Якби не флора обласної лікарні, то зелені тут практично і не було би. Тому влітку ця вулиця мала зовсім не комфортний вигляд царства суцільного пекла. Коли ж майбутні дерева приживуться і почнуть давати тінь, є шанс на зміну тут усього мікроклімату. Ясно, до того ще мине не рік і не два, але мріяти ніхто не заборонить.

Звичайно, найбільш ефектним було асфальтування проїжджої частини. Виявилося, що за якихось обставин наші люди можуть працювати і напрочуд швидко. Коли упродовж ночі укладається добра сотня погонних метрів, це приємно вражає. Правда, і техніки до місця робіт було підігнано силу-силенну. Серед машин було чимало екзотичних, з якими довелося зіткнутися уперше.

У перспективі початок Капушанської може стати одним з найпривабливіших куточків міста. Ясно, що оновлення покриття – це тільки початок. Слід довести до завершення новобудову на місці колишнього громадського туалету, який існував на початку вулиці ще у радянську добу. Потім над ним стали щось надбудовувати, відтак закинули, а перед черговим президентським візитом до Ужгорода усе це закрили синьою драпіровкою, потім до неї додалися ще дерев’яні конструкції (середньовічна мостова з навісом), відтак більшість цього «дерев’яччя» зняли, але питання, що буде надалі з цим «ужгородським Колізеєм», все-таки лишилося.

Сергій Федака, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Loading...

Comments are closed.