Децентралізації в Закарпатті не бути?
За приклад візьмемо Хустщину, бо саме там населення найактивніше бунтувало і виступало за об’єднання громад, утім ситуація в усьому Закарпатті є аналогічною.
Для початку згадаємо видовищну акцію протесту перед Закарпатською ОДА, влаштовану у вересні громадами Нижнього Селища та Копашнева. Пікетувальники тоді провели на площі Народній справжній похорон адмінреформі із труною, вінками та оркестром. До того ж принесли з собою табличку: «Тут спочиває добровільна закарпатська децентралізація – Вічна пам’ять». Ховали небіжчика-денетралізацію урочисто, під траурну музику.
Тоді учасники зібрання вимагати від влади пояснення, чому селам не дозволяють об’єднатися… утім аргументованої відповіді вони так і не отримали.
З іншого боку, під час звіту міський голова Хуста Володимир Кащук заявив, що двічі розсилав у всі села району запрошення стати частиною міста над Тисою і об’єднатися. Однак позитивної відповіді так і не отримав.
Тож у чому справа? Чому одним перешкоджають згори, а інші самі не хочуть децентралізації?
Якщо брати за основу той же Хуст, то свого часу до нього ще радянська влада приєднала три села: Кіреші (відоме завдяки славнозвісній Долині Нарцисів), Городилово (славиться цілющими криницями та монастирями) та Чертеж. Здавалося б, це добре, місто збільшилося, розширило географічні межі. Та де там! Ці віддалені куточки й надалі перебувають у занедбаному стані. Дорога, яка веде в Зарічне (Городилово) просто волає по допомогу. Крім того, вже десятиліттями триває будівництво городиліського моста. Довгобуд навіть почав розвалюватись… його тільки місцями латають. У мерії, правда, кажуть, що є просвіток щось зробити на наступний рік. Чертеж теж не має нормально розвиненої інфраструктури. А от у Кірешах останнім часом справді інтенсивно щось робиться. Це і запуск оновленої школи, і дороги. Та й як-не-як, сюди щороку тисячами їздять туристи, аби помилуватися квітами. Тож інші села, звісно, бачачи, що приєднані до Хуста присілки не надто активно процвітають, і собі подумали, що краще й надалі у своїй хаті ґаздуватимуть самі. І в чомусь таки вони мають рацію.
Однак щодо «палок» у колеса децентралізації. Не треба забувати й про ще один важливий чинник. Після об’єднання громад відбуваються перевибори і нова територіальна одиниця обирає собі нового чи б то міського голову, чи старосту (якщо об’єднуються села). І тут уже сьогоднішні бірови самі не надто хочуть втратити посаду. Тобто, обійняти її у оновленій громаді фактично зможе той, хто переконає більшу кількість людей у тому, що зробить щось корисне для інших. Тому, звісно, найбільші шанси бути обраним мають ті, у кого за плечима… більша громада. І ще одне… Після об’єднання фактично домінуватиме те село, яке є більшим за кількістю населення, тобто інтенсивніше розвиватимуться великі населенні пункти, а малі – й надалі матимуть менше шансів отримати для розвитку потрібні кошти.
Крім того, й сама влада не надто сприяє децентралізації. Скажімо, відповідальний за її проведення в області заступник голови ОДА Віктор Мікулін під час зустрічі з мешканцями Нижнього Селища та Копашнева заявив: «Я не є фінансистом, але ми провели консультації зі спеціалістами. Тож Департамент фінансів дійшов висновку, що ця громада, на жаль, не є фінансово обґрунтованою, адже після об’єднання не зможе себе утримувати».
Цікаво, як саме рахували ті фахівці спроможність-неспроможність сіл забезпечувати власну життєдіяльність… адже влада їм все одно гроші на розвиток інфраструктури, ремонт доріг, будівництво дитсадків не виділяє, тому за власні кошти мешканці власне цих населених пунктів уже дано ремонтують автомобілі, які весь час із-за поганої якості транспортних артерій ламаються, приводять до ошатного вигляду школи і дитсадки…
Чомусь за весь час від початку децентралізації у Закарпатті об’єдналися тільки кілька сіл на Тячівщині. Нині ж процес зайшов у глухий кут… і, скоріш за все, нових об’єднань найближчим часом не буде (у бюджеті на 2017рік фінансування на якісь новостворені громади в Закарпатті не передбачено зовсім). Та й люди поступово зневірюються у обіцяних реформах і розуміють, що найчастіше словам політиків вірити не можна, бо їхні солодкі промови – не що інше як суцільний популізм.
