Ірина Лукашенко навчає закарпатських майстринь рукоділлю
Умілиця творить лоскутні дива з підручних матеріалів
Майстриня лоскутного шиття Ірина Лукашенко добре знається на тонкощах хенд-мейду. Жінка шиє справді унікальні речі. У її доробку, як величезні ковдри для дорослих, так і килимки для іграшкових ліжечок. У оселі умілиці багато самодільних експонатів. Пані Ірина переконана, що шити повинна вміти кожна представниця прекрасної половини, незалежно від професії. А сама вона за фахом – інженер-гідротехнік.
Лоскутним шиттям жінка займається вже 12 років і переконана, що улюблена справа допомогла їй розкрити внутрішній потенціал.
-Шию я давно, – каже умілиця. – Можна сказати, що кравецьке мистецтво мене приваблювало з дитинства. Однак самореалізуватися змогла тільки в дорослому віці.
-Що у вашому житті призвело таких до кардинальних змін, адже технар – професія не творча і потребує раціонального підходу до справи? А у Вас чудовий художній смак, – питаю співрозмовницю.
-У важкі 90-ті роки у державі була криза. Ще гірша, ніж зараз. Аби вижити, довелося шукати шляхи заробітку. Я пішла у відпустку за свій рахунок і почала шити одежу, – розповідає Ірина Лукашенко. – Так минуло 12 років. Потім я сказала собі, що більше цим займатися не хочу! Далі змінилися умови, стало іншим життя і в мене з’явилася можливість займатися тільки тим, що приносить найбільшу втіху.
-А як же ви засвоїли невідоме ремесло?
-Рукоділля завжди було потребою моєї душі. Те, що вмію шити, я знала завжди. Всьому іншому вчилася сама, за допомогою книжок. Засвоївши один вид хенд-мейду, перехолодила до іншого, аж поки не зупинилася на техніці печворк. Але й далі вдосконалююся, бо життя не стоїть на місці.
-А яка найбільша і найменша річ, яку Вам вдалося пошити?
-Найменша – крихітні ковдри для іграшкових ліжечок. Маю такі малі, що знайомі дивуються, як зшиваю деталі, приміром 10 на 10 сантиметрів. Серед великих виробів – ті ж ковдри, правда на двоспальні ліжка, наприклад 2,5 на 2,5 метрів.
-А яким ще видом хенд-мейду зараз займаєтесь?
-Мені знайомі практично всі види рукоділля. Та ними займаюся періодично, а лоскутне шиття зі мною завжди.
-Однодумців маєте?
-Звичайно. Тепер печвок для мене став уже й роботою. Поруч завжди улюблені клаптики матерії. Завдяки Інтернету вдалося знайти багатьох умілиць, які мають аналогічне захоплення. Майстринь, які знаються на хунд-мейді багато, лоскутним шиттям також займається чимало жінок. Правда, більшість із них мешкають не в Ужгороді. Але тут також є простір для самореалізації.
-А хтось із рідних вам допомагає?
-З домашніх ніхто, крім, звісно, кішок. Вони – мої справжні помічниці. Завжди приходять за порцією ласки, коли бачать в руках нитки. У мене їх аж дві. Одну звати Боня, іншого – Чірік. Хлопчик, правда, безпородний, але дуже милий. А у дівчинки навіть килимок лоскутний є, дизайнерський. Взагалі тварин я дуже люблю. Вони в мене модники. Мені подобається тішити їх увагою та різними дрібничками.
-А що крім ковдр та килимків шиєте?
-Практично все. Скажімо, сумки. Якщо їх гарно оздобити, виходять надзвичайно оригінальні речі. Між іншим у аплікаціях люблю використовувати котячі образи. Подобається ще шити панно. У таких роботах можна сміливо фантазувати. Крім того, шию різні серветки, кухонні набори, навіть гаманці. Клаптикова мозаїка взагалі дозволяє «малювати» голкою полотняні картини. Лоскутними також можуть бути брошки, кольє, одежа. Між іншим, слід розрізняти техніки лоскутного шиття. Печворк – це процес створення клаптикового полотна. Квілт – це клаптевий стьобаний виріб – панно або покривало. Технік в печворку безліч і це дає майстрам безмежні можливості творчості. У класичному варіанті завжди використовується бавовна і бажано спеціальні тканини для печворку. Вони повинні містити дрібний малюнок, стійкі фарби, певну щільність і м’якість, щоб правильно лягали стібки. Європейському глядачеві зараз більше цікавий так званий арт-квілт. Тут вже можна відхилятися від стандартів, використовувати такий текстиль як повсть, різні флізелін, клейонки, навіть папір. Дуже популярний «Тайвек» – матеріал, який змінює свої властивості під впливом нагріву. На європейських фестивалях навіть презентують роботи з використанням батика і іржі. Для мене зараз особливо цікавою є Японія. Всі ми знаємо, що це мега-країна мега можливостей. Але те, що роблять японські квілтери – це просто фантастика, іноді не вкладається навіть в рамки людського сприйняття. Зазначу також, що різних країнах печворк різний, хоча всюди містить і спільні деталі. Наш, український, також у дечому різниться від зарубіжних.
-А чи важко підбирати тканину для печворка? Якою вона повинна бути?
-Ні, легко. Матеріал може бути різним. Головне, аби хорошої якості. Проте слід мати хороший естетичний смак і вміти гармонійно поєднувати узори, кольори, орнаментальні малюнки на тканині та створювати фрагментальні композиції. Мені подобається застосовувати в роботі нестандартні технології. Печворк же – не якесь там примітивне зшивання клаптиків полотна, це – ціле мистецтво. До речі зародилося воно давно і бере витоки з народного стилю. Колись прості сільські трудівниці в такій техніці виготовляли килимки. Знання передавалися від матері до доньки… і так – цілими поколіннями. Ті жінки були справжніми самородками. Вони й заклали основи сучасного лоскутного шиття.
-Де знаходите ідеї? Що надихає?
-Натхнення приходить під час роботи. Ідеї з’являються практично з нічого. Це пояснити досить важко. Але бачу, наприклад, кілька шматків гарної тканини і вже в уяві малюю образ майбутнього виробу. А інколи матеріал чекає свого часу дуже довго… роками. Іноді після спілкування з іншими майстринями також хочеться творити… Деколи ж, коли працюю над одним виробом, уже в думках виринає образ іншого. Тому сказати конкретно, як народжується певна річ на нематеріальному рівні не можу.
-Скільки часу потрібно витратити на пошиття одного виробу?
-По-різному. Деколи можна зробити ексклюзивну річ за кілька годин, а деколи – доводиться працювати кілька тижнів. Крім того, все залежить від наявності вільного часу, розміру і складності роботи. Приблизно ж процес займає тиждень.
-Які можете дати поради початкуючим майстриням?
– Перечитати якомога більше тематичної літератури, переглянути в Інтернеті відеоуроки про цей вид творчості, за можливістю поспілкуватися з тими, в кого вже є багаторічний досвід. Також треба запастися багатьма видами тканин та інструментами. Ну і не боятися вчитись на помилках.
-А майстер-класи до тематичних свят часто проводите?
-Не дуже часто, але проводжу. Головне, аби це заняття іншим було до снаги.
-А чи маєте якісь творчі мрії?
-Хочеться, аби в нас більше знали про печвок і цінували лоскутне шиття. На жаль, в Україні ця техніка не настільки популярна як у США, в Японії чи в країнах Європи. Далеко не всі здатні гідно оцінити лоскутну творчість. Мрію побувати на міжнародних виставках у інших державах, а також показати своїм землякам тонкощі печворку.
-Щиро дякую за розмову. Бажаю натхнення, бажання і можливостей творити й надалі та робити світ кращим і яскравішим!
Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net