Чи готові закарпатці припалити цигарку неповнолітньому?
Соціальний експеримент
Зустрівши на пероні залізничної станції 14-річного хлопчика з цигаркою, у нас зав’язалась із ним доволі цікава розмова. По-перше, Йосип зізнався, що палить уже чотири роки. По-друге, зауважив, що грошей на придбання тютюнових виробів батьки йому не дають, тож аби «подихати» нікотином, він клянчить цигарки від перехожих, які, зазвичай, не відмовляють наполегливому у проханнях юному ромові.
Дайте «вогню»
Аби пересвідчитись, чи справді краянам є байдужою проблема паління серед неповнолітніх, ми вирішили разом з нашим новим знайомим провести своєрідне дослідження. Спочатку ми попросила Йосипа, просто підійти до декількох перехожих із тютюновим виробом у руках і попросити припалити цигарку.
Експеримент викликав неабияке здивування, бо погоджувались «виручити» маленького рома чи всі незнайомці. Навіть деякі жінки, які не палять, шукали в сумочках сірники. Коли хлопець підходив до чоловіків із цигарками, абсолютно всі, без зайвих запитань, «ставали у пригоді» Йосипові, простягаючи запальнички.
Тому ми вирішили дещо ускладнити дослідження і перевірити реакцію літніх людей.
Тож дідусь, років 70, хоч і припалив цигарку, але одразу ж почав розпитувати хлопця, чому він не веде здоровий спосіб життя, навіть прочитав йому цілу «лекцію» на морально-етичну тему про негативний вплив нікотину на організм молодої людини.
Набагато «гострішою» виявилася реакція літної жінки. Бабця у хустці, років 75, не шкодувала у висловлюваннях на адресу Йосипа нецензурних слів, характеризуючи його спосіб життя. Вона не тільки не задовольнила прохання підлітка, але ще й намагалася вирвати з його рук «димову отруту».
Пошкодуйте бідного!
Зі слів Йосипа, вдома у нього палять усі: і батьки, і брати, навіть найменший, восьмирічний Давид не відмовляється при нагоді від кількох «затяжок». Шкідлива звичка хлопця не є чимось надзвичайним для старших, але де знайти кошти для того, аби придбати цигарки – справа тільки його особиста, бо в такому віці діти ромів уже самі заробляють на себе.
Тому юнак звик «чіплятись» до людей з проханнями про милостиню. Звичайно, просить він на хліб, але не завжди використовує гроші за призначенням. Отже, разом з Йосипом ми відправились просити від перехожих цигарки. На цей раз вони виявились, до речі, не такими вже й щедрими.
— Бери п’ять гривень і їсти собі купи, – протягнула хлопцеві банкноту одна з жінок.
— Візьми мандарин, яблуко і булку, – запропонувала інша.
— Просили від мені вже бомжі гроші на алкоголь, але щоб діти на тютюнові вироби «дайкали» – таке в мене вперше, – сердито пробурмотів услід Йосипові чоловік, років 45.
— Пішли зі мною в магазин, я куплю тобі краще цукерок, – люб’язно запропонувала юному бешкетникові старенька бабця.
Проте окремі краяни зовсім ігнорували хлопця, безмовно проходячи повз нього. Були й такі, хто реагував на незвичне прохання із пересторогою, або навіть відганяв від себе лайками. Однак знаходились і «щиросердні» мешканці міста (здебільшого молодь), які все ж ділилися з Йосипом власним запасом тютюну.
Слід зазначити, що під час дослідження хлопець зібрав цілих двадцять цигарок, які, аби вберегти його, від пагубного впливу нікотину, нам вдалося виміняти на 20 гривень. Однак немає гарантії, що за ці гроші парубок не придбає собі тютюн.
