Талановитий закарпатець у 9 років вдало прооперував кішку, а в 16 побував у Африці
А ще Валентин Фречка хоче врятувати Карпати і робить папір із опалого листя
Кажуть, що геніями не народжуються, ними стають, але школяр із закарпатського села Сокирниця, що на Хустщині, здається, народився вже з унікальними задатками. З раннього дитинства хлопець був винахідником і вражав близьких тим, що робив речі, не притаманні його віку, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Журналіст закарпатської газети «НЕДІЛЯ» зустрілася з мамою Валентина Фречки Наталією і попросила більш детально розповісти про талановитого сина, адже хто може більше знати про власну дитину, як не рідна мати. Жінка пишається своїм унікальним сином і каже, що зараз її багато хто вітає, телефонують друзі і знайомі як її, так і Валентинові.
Справа в тому, що нещодавно хлопець отримав аж дві золоті медалі за власну наукову розробку – виробництво паперу з опалого листя.
Спочатку винахід закарпатсь-кого 16-річного генія гідно оцінили на олімпіаді в Тунісі. Він здобув не просто перемогу в непростому поєдинку, у якому брала участь найобдарованіша молодь 86 країн світу, а Золоту нагороду та Гран-прі. Потім юнак переміг на Міжнародній олімпіаді з екології у Кенії. І це далеко не перші успіхи нашого земляка.
Тож що спонукало його до таких масштабних досліджень, які ще він має захоплення, чим живе і що планує робити в майбутньому?
«Валентин завжди був незвичайною дитиною, – каже Наталія. – Пам’ятаю, коли йому було шість років, перед святом Миколая, ми з чоловіком спитали, що б він хотів отримати у подарунок. Він відповів, що хотів би в Хусті піти в один магазин. Назву його не знав. Але ми довірилися йому і поїхали до міста. Там він відвів нас у книгарню. Довго переглядав літературу, щось вибирав, як дорослий, і врешті-решт зупинився на величезній енциклопедії «Анатомія людини». Продавець, яка працювала там уже 30 років, зізналася, що за період її роботи це перший такий випадок, коли дитина вибирає не казки чи розмальовки, а науковий підручник».
Валентин дійсно багато читав, але його цікавили не такі книжки, як інших дітей, він вибирав таку літературу, яка була корисною, черпав знання, які можуть знадобитися в житті.
Хлопець ніколи не жив ілюзіями. На речі завжди дивився об’єктивно.
«Маленьким Валентин дуже любив гратися не з іграшками, а з лабораторними пробірками. Ми купували йому іграшкові. Але його ігри були наближеними до реальних дослідів. Завжди експериментував, не боявся невдач, пробував доти, поки все не виходило так, як потрібно, – запевняє мама хлопця. – Коли він навчався у п’ятому класі, ми подарували йому телескоп. Боже мій! Як же Валентин радів! Він хвалився своїй вчительці хімії та біології Ользі Олексіївні, що тепер зможе спостерігати за небом. Коли син перейшов до сьомого класу, ми купили йому мікроскоп. Щастю його теж не було меж. Ці прилади йому потрібні, він не просто бавиться. А працює з ними. І ми його підтримуємо. Особливо батько. Він вчить його ніколи не здаватись, каже, що в конкурсах головне не завжди перемога, а участь – це вже досвід, тож він може бути тільки позитивним. Тобто правильне психологічне налаштування допомагає Валентину рухатися далі.
Вчителька Ольга Сабадош відразу помітила талант хлопця. Вона, за словами Наталії, дуже допомагає своєму вихованцеві.
Більше того, вона нещодавно подала винахід Валентина на патентування, аби узаконити його авторство.
Зараз Валентина вдома немає, він на екологічному конкурсі у Сербії, а влітку має летіти ще й до США. А мама закарпатця продовжує розповідати про хлопця.
«Після закінчення школи він мріє стати біогенетиком. Поки що робимо акцент на Київському університеті імені Шевченка. Звісно, син мріє про закордонне навчання, але для цього потрібні великі гроші, – каже вона. – Зараз Валентин активно вчить англійсь-ку. Крім того, знає французьку. Загалом він всебічно розвинений, відвідував художню школу, ходив на хореографічне відділення при музичній школі. А от пробірки та всякі скельця любив завжди. Які тільки досліди не робив. З мікроскопом проводив розрізи тканин. А ще в сьомому класі досліджував вплив мобільного телефону на організми. Для цього поставив пророщувати пшеницю. Біля однієї помістив телефон, а інша росла окремо. Тож він дослідив, що ті рослини, на які знаходились біля телефону, росли повільніше. Також він любить досліджувати віруси, вчиться дуже багато, спати лягає пізно, постійно читає».
Хлопця цікавить не лише наука, але й саморозвиток. Тож і не дивно, що від досягає таких успіхів.
Наталія Фречка – людина скромна, про багато здобутків сина замовчує. Але журналісту газети «НЕДІЛЯ» вдалося дізнатися один вражаючий факт – хлопець ще малим прооперував і врятував від смерті кішку.
«Тоді Валентин навчався у третьому класі. На нашу кицю Кісу напали собаки і сильно покусали. Кісточка на лапці була сильно пошкоджена, кошенятко мало приблизно рік і дуже мучилося, я взагалі хотіла його присипити. Але син не дав цього зробити. Він сказав, що врятує Кісу. Загалом він дуже любить природу та тварин. Тож він написав мені на папірці, що йому потрібно, і відправив до аптеки. Наркозом послужили таблетки від головного болю, причому він точно знав, що саме і в якій кількості вводити кошеняткові. Далі, коли Кіса заснула, він зробив розріз, вибрав уламки, випрямив кісточку, зашив, наніс гіпсову пов’язку, замотав бинтом. І кішка не просто вижила, а живе досі, причому – здорова та повна сил», – поділилася спогадами жінка.
Валентин дуже комунікабельний, у нього багато друзів. Але часу для спілкування мало. Хлопець полюбляє активний відпочинок, займається спортом, на велосипеді побував у Рахові. До їжі хлопець невибагливий, їсть все, але найбільше овочів та фруктів. Однак головне для нього – гарна подача страв, йому подобається, коли їжу не просто викладено на тарілку, а прикрашено. Та мама найбільше переймається, аби Валентин був ситим і щоб не перевтомлювався.
«Він уміє і сам усе приготувати. Прийде зі школи раніше за нас і може потушкувати картоплю на всіх або посмажити. Готує він дуже смачно. Загалом усе йому вдається легко і до всього він прикладається з великою відповідальність», – наголошує Наталія.
А от щодо останнього винаходу Валентина з папером із опалого листя, який і приніс йому таку популярність, то до дослідження хлопця надихнула любов до лісу, до природи, до Карпат, які нещадно гублять. Йому дуже подобається гуляти між дерев і якось одного разу, розмірковуючи над тим, як би вберегти більше лісу, юнак побачив, що під ногами багато листя, яке ніхто не використовує, а дехто взагалі спалює. Тому він почав думати, що б із нього можна зробити. Так йому й прийшла в голову ідея з папером. Технологію розробив сам. На ньому можна малювати, друкувати на принтері, із нього вже роблять екопакети.
Юний геній на досягнутому зупинятись не збирається, у нього у планах ще багато різних розробок. А ми можемо тільки пишатися, що на Закарпатті росте така талановита молодь.
Марина АЛДОН, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», екслюзивно для zakarpatpost.net
