Чому Хуст пов’язують із чортами

Закарпаття – край містичний. Кажуть, що відьом тут дуже багато, особливо – на Хустщині. Та то й не дивно, адже місто має свою, особисту демонологію. Не дарма замок, із якого на нині залишилися тільки руїни, обрав для себе предок сумнозвісного графа Влада Дракули. Хоча чи проживав у ньому Цепеш-старший – невідомо, але те, що Мараморощина йому належала – підтверджено документально. Та й сама назва міста над Тисою пов’язана, згідно з легендою… із чортом.

Хуст – це коли гора впала чортови на хвуст…

Версій про виникнення Хуста декілька. Однак на нині існують дві легенди, записані відомим фольклористом Іваном Хлантою від мешканця Бороняви Юрія Баняса. Вміщено їх у книгу «Казки та легенди з-під Хустського замку». Отже, звучать вони так…

Перша легенда

Якось чортові заманулося вискочити з пекла й по землі погуляти. Набридло йому під землею сидіти, на сонечку захотів погрітися. Розігнався і пробив головою землю якраз посеред гарної квітучої долини. А той чорт був дженджуристий і мав на кінці хвоста таку собі китицю, на кшталт ослячої, і зачепився тою китицею за якийсь корінь чи камінь у ямі, що пробив у землі. Як він не намагався висмикнути свого хвоста, а він ні туди, ні сюди. Тільки потягне — земля піднімається, а хвіст не йде. Тоді він напружив всі свої сили, рвонув і відірвав собі хвоста. З болю зарепетував на весь світ: “Йой, хвуст, хвуст, хвуст!” Луна покотилася по долині “хуст-хуст-хуст”, річка підхопила цей крик і понесла далі. З того часу цю місцевість, де чорт вискочив з пекла, люди прозвали Хустом.

Друга легенда

Колись дуже давно чорти на своїх плечах переносили гори з одного місця на друге. Навіщо вони це робили, того ніхто не знає, — якусь, видно, шкоду хотіли зробити за своїм чортячим звичаєм. От один чорт узяв на плечі гору, на якій зараз лежать руїни Хустського замку, і хотів перенести її на інше місце. Гора була дуже висока і важка, і чорт, не дійшовши до місця, поклав її на землю, щоб перепочити. Саме в цей час ішов повз нього інший чорт, і коли гора зсунулася на землю, то притиснула тому чортові хвіст. Як загорлає чорт від болю: “Йой, йой, хвуст! Йой, йой, хвуст!” Почули це інші чорти, прибігли на поміч і витягнули хвіст з-під гори. Чорт похукав на свій хвіст та й пішов далі своєю дорогою. А той чорт, що ніс гору, взяв її знову на плечі і заніс на те місце, де вона зараз стоїть. Отож від того часу цю місцевість і прозвали Хуст, і місто, що ній постало, отримало таку назву.

Слід зазначити, що ці дві оповідки увійшли не тільки до видання місцевого автора. Їх вміщено й до збірника Олега Волосевича «Легенди Карпат», що побачив світ у Львові.

Але ми вирішили спитати саме Івана Хланту, який не одне десятиліття займається вивченням  народної творчості закарпатців про те, чому саме мова в оповідках іде про нечисту силу.

— У всіх районах області є своя міфологія. Образ чорта в народних уявленнях і пов’язаних із ними фольклорних оповіданнях нерідко з’єднується з образом водяного, лісовика, навіть домового. Наші предки гадали, що чорти живуть в болотах, млинах, лазнях, що вони приходили до осель вночі і забирали те, що їм не належало. Від них боялися, про них складали розповіді. Загалом, нечистий або «проклятий» дохристиянського походження, але християнські уявлення про диявола зробили вирішальний вплив на його пізніший вигляд. Його уявляли істотою з чорною шерстю, рогами, хвостом і копитами. Саме через це й з’явилась легенда про те, що гора впала чортові саме на хвіст. А образ гори виник через те, що Хуст розташований у Карпатах і оточений горами, мов вінком… Та й посеред міста височіє Замкова гора, на якій власне й було зведено фортецю. Тож без цієї вершини легенда про місто, звичайно ж, була б, неповною», – наголосив фольклорист.

Ще один дослідник старожитностей та історії Хуста Мирослав Калинич також говорить про подібний  міф, але записаний від іншої людини – від Василя Калина з Горінчова. За змістом вона повністю аналогічна попереднім.

— Гадаю, що образ чорта використано через те, що в ангелів немає хвостів, – зазначив пан Мирослав. – А про кам’яну брилу, скоріш за все,  не алегорія, бо їх у околицях міста багато.

Янголи і демони

Загалом образи добрих і злих сил у Закарпатті живуть досі. Важко навіть уявити навіть традиційний місцевий бетлегем без чортів та ангелів, які супроводжують вертеп та колядників.  Досі існує чимало забобонів, пов’язаних із нечистою силою та магічними обрядами, які проводять краяни на релігійні свята. Та  й старожили розповідають багато жахіть, пов’язаних із бісами.

— Колись казали, що вся Потисянська долина була заселена упирями й  русалками. Мені мама розповідала, що бачила сама вночі водяного на березі Ріки. Тоді вона ходила до води прати білизну, автоматичних засобів у людей ще не було. За роботою затрималася допізна. Додому поверталася, коли вже стемніло. І стала свідком дивного явища. Із води вийшов височенний, більше двох метрів зростом волосатий чоловік. Вона так перелякалась, що навіть бігти не могла. Принишкла у кущах і так сиділа хвилин десять, поки невідома істота знову не зникла у воді, – розповідає 86-річний Василь Пилип. – Нечисту силу бачив і я сам. Ще  юнаком повертався десь о другій ночі з весілля, почув за собою кроки. Оглянувся – нікого. За кілька секунд ситуація повторилася. А далі – ще раз. Потім повз мене пронеслася чорна тінь. Я заскочив у перший же двір, де були відчинені ворота. При цьому на всій вулиці лаяли й вили собаки. Точно знаю, що то було – або привид, або чорт. Додому я повернувся, як неживий. Тому те, що легенда про Хуст пов’язана з нечистою силою мене не дивує. Тут точно щось водиться недобре.

До речі,  під час зйомок однієї з програм «Слідство  ведуть екстрасенси», найвідоміші маги України побували на вершині Замкової гори в Хусті. Однак провести якісь розслідування їм не вдалося. Вони зазначили, що їм перешкоджала невідома сила. Крім того, наголосили, що там надзвичайно важка енергетика, чорна…

Тож що саме пов’язує Хуст із чортами?

Можливо, близькість із лісами… та загадкова гора посеред міста… появу якої досі достеменно ніхто не може пояснити.

— Згідно з повір’ями чорти живуть  у лісах, на болотах, в покинутих будинках, навіть у церквах, можуть вселятися в людину. Їхнім основним призначенням є спокушати людей, підштовхувати їх на певні вчинки, схиляти до ліні, жадібності, злості і іншим порокам і гріхів. Спокусник нашіптує свої підступи людині в ліве вухо, а янгол-охоронець наставляє на шлях істинний, шепочучи в праве вухо. Вважається, що чорти одружується з відьмами і під час весілля влаштовують великі шабаші. Танцюють так, що здіймається пил. Якщо в такий вихор кинути ніж – вістря забарвиться кров’ю, смерч зникне, а на землі можна буде розгледіти виразні сліди копит.  Але, загалом, не такий страшний чорт як, його малюють. Універсальний засіб боротьби з чортом – свята вода і хресне знамення, – ділиться думками хустський мольфар Василь Попович.

До речі, у легенду про містичне виникнення міста над Тисою він не вірить, як і більшість хустян. Але ж  кажуть, що диму без вогню не буває… отже, хто його знає, звідки виникла думка про чортів у Хусті.

Газета «Екстра Закарпаття», ексклюзивно для zakarpatpost.net