Закарпатський цілитель-травник вирішуав сексуальні проблеми, лікував імпотенцію та безпліддя
Йосипа Панцю з Хуста знали не тільки в рідному місті. Він помер, але пам’ять про нього залишилася і тепер його справу продовжують рідні.
Нижче друкуємо згадки про цілителя.
***
До нього за здоров’ям з’їжджалися пацієнти з усієї України. Серед тих, кого лікував літній чоловік – і прості люди, і народні депутати, і навіть доктори медичних наук. Про свої здобутки пан Йосип говорив скромно, натомість охоче пригощав гостей своїм фірмовим трав’яним чаєм з великої філіжанки.
Будиночок над Тисою
Від ранньої весни до пізньої осені Йосип Панця жив не в рідній хаті, а в малесенькій халабуді на березі Тиси. Там він приймав хворих, там їх вислуховував і зцілює, там же збирав лікарські рослини.
— Усі ми є частинкою природи. Просто люди забувають про це і рвуться в мегаполісах. Але там у них починається проблеми зі здоров’ям. На початку свого існування людство жило не по 70-80 років, а століттями… навіть тисячоліттями… Причина проста – всі їли здорову їжу, не нюхали відходи автомобільних викидів, дихали чистим і свіжим повітрям, – розмірковував сивочолий чоловік. – Зазвичай, фізичні хвороби – це наслідок нинішньої неякісної їжі, постійних стресів і невпорядкованого життя… Бували випадки, коли до мене приходили з раком шкіри, безпліддям, кровотечами. Слава Богу, кожного вдалося зцілити.
Саме тому пан Йосип більшість часу жив далеко від цивілізації. У рідну хату повертався лише на зиму.
— Мені майже 90 років, але за все життя я не з’їв і десятка таблеток, – зауважував 87-річний цілитель. – У лікарні довелося бувати лише двічі – коли мені вирізали апендикс та коли порізав склом руку. До речі, після операції на четвертий день і втік із медичної установи, бо мені набридло сидіти без діла. Шви собі зняв самотужки. При правильному підборі раціону харчування на людині всі рани повинні заживати швидко, мов на собаці. До слова, їм тільки натуральну їжу, продукти собі вирощую сам. Овочі і фрукти – основне меню. Більшість із них поїдаю в сирому вигляді. Тоді в них зберігається більше вітамінів. При варінні ж корисні властивості втрачаються. Незважаючи на вік я енергійний і можу пішки долати не один кілометр.
У крихітній оселі Йосипа Панці було досить тісно. У кімнаті – стіл, стільці, диван, багато книжок. Поруч із хатинкою – сарай, де хустянин сушив трави. А рослин у нього була – величезна колекція.
Простатит і чоловіче безсилля лікуються сушеними бджолами
Найчастіше за порадами до пана Йосипа зверталися представники сильної статі.
— Нерідко чоловіки вживають зайвого, потім – не можуть відійти від сп’яніння. Похмілля я лікую власними методами. По-перше – холодною водою. А по-друге – спеціальними настоянками. Неодноразово доводилося «промивати кров» столичним чиновникам вищого рангу, міністрам, народним депутатам, керівникам великих підприємств, – розповідав тисянський травник. – Декого, зізнаюсь, «відкачати» було зовсім нелегко…
Чимало пацієнтів приїжджали до Йосипа Панці з цілим букетом недугів. У когось – шлункові хвороби, у когось – проблеми з кишківником, когось непокоїть печінка, а когось – чоловіче здоров’я.
— Для сильної половини у мене є свої, особливі рецепти, перевірені часом та дуже дієві, – заявляв дідусь. – У Карпатах росте свій «женьшень», корінь якого міцніший за китайський. Крім того, відмінним засобом від імпотенції є настоянка із сушених бджіл. Але чоловікам, щоб не бути слабаками, треба перестати вживати алкоголь і палити, а також необхідно вести регулярне статеве життя. Це ж стосується і жінок. Представниці прекрасної половини, до слова, теж нерідко звертаються зі своїми проблемами. Я допомагаю їм стати мамами. Потім у них народжуються гарні здорові діти, з якими мої колишні пацієнтки час від часу навідуються в гості.
Лікарська наука: від священика – до знахаря
Діда Панцю нерідко називали народним цілителем, ворожбитом, знахарем, чорнокнижником, чаклуном… однак насправді до магії він не має жодного відношення. Травник лікував людей без заклинань та спеціальних обрядів.
— В молоді роки свою стежку в життя починав із духовної семінарії. Вчився у Будапешті і думав, що буду зцілювати душі. Насправді ж лікую тіла. Коли прийшла радянська влада довелося змінити спеціалізацію. Я подався у вчителювання. У школі пропрацював більшість життя – до 60 років. Вів краєзнавчий гурток, багато подорожував з учнями, – пригадував чоловік. – Про все, що було – не жалкую. Вихованці мене любили, я давав їм не просто знання, а вчив спілкуватися з оточуючим світом, відчувати біоенергетику та пульс природи. Я любив водити дітей у ліс. Учні допомагали мені збирати лікарські рослини, слухали легенди та розповіді про визначні куточки нашого краю.
Цікаво, що пан Йосип не тільки був хорошим ескулапрм, але й мав літературний хист. Його перу належала чимало дослідницьких праць, які сміливо можна назвати науковими дисертаціями. Його фундаментальні роботи були багатими на історичні, етнографічні, культурологічні, геологічні та біологічні відомості. Він навіть був володарем міжнародної премії «Віжи-3000». Взагалі до книг у тисянський травник мав особливе ставлення.
— Читати я любив з дитинства. Маю серед літератури одну старовинну книгу, надруковану всередині ХІХ століття. Якось до мене завітав один товариш із Будапешта. Хотів її купити за 500 доларів. Але я не віддав. Запропонував зняти ксерокопії. Та він не захотів, бо йому потрібне було саме видання, аби просто мати у власній колекції раритетний екземпляр. Для мене ж книжки – більше, ніж просто папір. У них – безцінні скарби мудрості, – стверджував енергійний дідусь.
Найбільше книжок у Йосипа Панці було саме з фітотерапії. Між іншим, він вільно читав не лише українською та російською, але й угорською, чеською, болгарською, польською, латинською мовами.
Знання від бабусі у спадок
Цікаво, що пристрасть до збирання трав у пана Йосипа з’явилася не просто так, основні навики передала йому бабуся.
— Моя бабуся чудово зналася на травах, – любив розповідати хустянин. – Вона завжди ділася зі мною власними надбаннями, показувала рослини, вчила серцем відчувати і розуміти природу. Адже збирати трави можна не будь-коли. Для кожного пагінця, кожного стебла, для кожного бутону є свій час. Усе залежить і від фази місяця, і навіть від періоду доби. Тож разом із бабцею ми пізнавали рослинний лікарський світ, вкупі аналізували можливості, рецептуру, тактику, розширювали і поглиблювали власні можливості. Згодом я й сам почав зцілювати інших. Справа в тому, що сучасна медицина може впливати на перебіг недуги, проте вона лікує хворобу, а не шукає причину її виникнення. Як можна латати стіни будинку, у якого розсипається фундамент?
Слід зазначити, що традиційну медицину травник із міста над Тисою хоч і поважав, але не використовував на практиці. Одного разу йому навіть довелося побувати на лікарському форумі у Львові. Проте під час зібрання він вступив у полеміку із одним дипломованим ескулапом щодо неефективності методів його лікування. Суперечка була надзвичайно тривалою і запеклою, опоненти не могли прийняти позицію один одного і кожен із них був впевнений у власній правоті. Тому після цього з’їзду, хоч Йосип Панця і врешті-решт переконав лікаря у тому, що має рацію, але раз і назавжди вирішив для себе більше ніколи не приймати участь у подібних заходах.
У вільний від прийомів пацієнтів час Йосип Панця багато молився. Він був переконаний, що в чистоті потрібно зберігати не тільки тіло, але й душу і радив не забувати про моральні цінності, адже життя, як на нього – бумеранг і все: як добро, так і зло повертається. А ще – хустський травник наголошував, що у будь-які ситуації потрібно залишатися оптимістом та багато усміхатися, бо щастя, хоч і поняття абстрактне, але любить сильних, веселих і бадьорих.
***
Зараз ті, хто знав Йосипа Панцю, згадують про нього з біллю і сумом. Але хоч його й немає серед живих, та його добрі справи – безсмертні.
