128-ма гірсько-піхотна бригада повернулася з війни
Із передової на ротацію повернулася 128-ма Закарпатська гірсько-піхотна бригада, у тому числі й 15-ий батальйон, що дислокується в Ужгороді. Військові провели в зоні АТО на Донеччині майже рік. Як зустрічали героїв удома та про що нині думають самі солдати, розпитувала «НЕДІЛЯ».
Із жовто-блакитними стягами й такого ж кольору кульками на плацу військової частини в Ужгороді зібралися родичі, волонтери та звичайні містяни, щоб зустріти закарпатських солдатів.
Серед зустрічаючих і син військовослужбовця 9-річний Степанко:
– Ми цілий день його чекали, надували кульки і готувалися до його приїзду.
– А хто твій тато? – запитуємо.
– Иии (думає), офіцер!
Дружина військовослужбовця Олеся Кучейник досі не звикла до військових «відряджень» чоловіка:
– Він уже в нас, напевно, четвертий чи п’ятий раз там (у зоні АТО – Прим. ред.), так що ми дуже раді, що ротація, що всі повертаються додому, особливо на свята. Думаю, всі жінки і діти чекають їх із нетерпінням!
Перші кроки на малій батьківщині й ані солдати, ані їх рідні вже не стримують сліз в обіймах один одного. Після тривалої дороги завдовжки півтори тисячі кілометрів, деяким військовим важко згадувати 10 місяців на лінії розмежування.
Військовослужбовець Іван Вересюк сам родом з Івано-Франківщини. Зморений та втомлений після дороги, чоловік не проти забути про тамтешню «обстановку»:
– Перш за все поїду додому. Потім поїду у Львів до коханої, до мами так само. А там по розпорядку, може, десь відпочити трошки, бо обстановка там (на Донбасі – Прим. ред.) не та. Все.
– Що будете згадувати?
– Згадувати я не буду нічого про те, мені вже хватає (замислюється)…
128-ма гірсько-піхотна бригада на сході України з початку АТО. За понад два роки солдати пройшли й Дебальцеве, і найгарячіші періоди в Станиці Луганській та Щасті. Останній рік гірські піхотинці розташовувалися в Донецькій області, зокрема, поблизу шахти Бутівка, Озерного та Водяного. Ці назви вже в історії війни.
Командир 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону Олександр Паламарчук на плаці разом із донечкою. Пригадує тих, з ким довелося служити:
– Відповідальність велика, тому що віковий проміжок солдат, які служили в нас, від 19 до майже 55 років. І всі вони діти мої, бо я їх командир, я за них несу відповідальність. Впоралися зі службою, вважаю, взагалі великих проблем не було. Один тільки такий елемент неприємний, що, на жаль, втрати в нас були. Втрати були, це є війна, без втрат не обійшлося…
Зараз в особового складу бригади здача техніки і зброї, далі відпустки щонайменше до кінця зими, а після – чергові військові завдання, бо в українській армії служать уже виключно за контрактом.
Тетяна ЛЕШКО, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
