Як Закарпаттю стати №1 в Україні за кількістю туристів
Закарпатський новорічно-різдвяний ярмарок закінчився. Як і зимові свята добігли кінця. Чи були вони яскравими в Ужгороді? Частково так. Але, на жаль, недостатньо.
Приміром, у сусідньому Львові, як відрапортували самі львів’яни, побувало близько півмільйона гостей! Це цифра просто фантастична як для одного міста, адже стільки туристів у ці дні не було у всьому Закарпатті.
Хоча потенціал у нас значно більший…
Однак, аби прихистити стількох гостей, ми не маємо елементарного – достатньої кількості готелів та хостелів. Навіть квартир, що видаються подобово інколи не вистачає. Наприклад восени, перед Днем міста, знайти житло в Ужгороді людині немісцевій було дуже складно, вільних місць не було ніде.
Або зараз, скажімо, ті ж дерев’яні ярмаркові будиночки. У Львові ярмарок проводився на трьох локаціях. Там було встановлено більше сотні будиночків. А в Ужгороді їх було близько десятка. Різниця колосальна.
Та й відвідувачів на ярмарку була сила-силенна. Переважно це, звісно ж, туристи.
Під час розмови із одним із них, киянином Миколою, вдалося з’ясувати, що чоловік приїхав до Львова саме за емоціями. На запитання, чому він обрав не Ужгород, відповів, що в Закарпатті, як на нього, немає такої реклами, яка б масово залучала туристів у гірський край.
А ще заклади громадського харчування, ресторани та кав’ярні. У Львові зранку в них вишиковуються черги! І в них стоять одночасно по 30-40 бажаючих потрапити на сніданок до кафе. Хоча їх у місті також багато! Журналіст zakarpatpost.net сам став свідком цього.
І це при тому, що Львівська область не має такої колоритної національної кухні, як Закарпаття. У них готуються традиційні українські страви, якими можна посмакувати і в інших містах держави. У нас же є бограч, човлент, смачні вина, ковбаси, шинки, гурка, токан, банош, лоці, цигань печеня, страви з грибів, мачанка… але більшість наших громадських закладів чомусь виглядають вбого, порівняно з львівськими. Не всі, безперечно, але більшість.
Але чому тоді до нас немає туристичного паломництва? Адже і люди в нас гостинні, і кухня автентична…
На жаль, крім неналежної рекламної кампанії однією з перепон є й дороги. Зараз багато говориться про те, що Закарпаття повинне замінити Україні анексований Крим. Але ж у Криму до туристичних родзинок, навіть у гірській місцевості, зокрема, на Південному березі ідеальні дороги. І хто що б не казав, відкидаючи політику, інфраструктура там розвинена добре.
А про наші автошляхи самі ж краяни жартують, що транспортні артерії у нас японські і називаються вони «сама яма». Бездоріжжям ми, безумовно, багато гостей до себе не привабимо.
І це, в певній мірі вина тих народних обранців, які не лобіюють інтереси області у Верховній Раді, не вибивають кошти на транспортне сполучення, забувають про обіцянки перед закарпатцями одразу після виборів.
До речі, протягом останнього року гостей у нас стало справді більше. Однак цього недостатньо. Крім кількох білбордів у інших областях Закарпаття нічим не заявляє про себе… Просвітницькою діяльністю повинні займатися й інші чиновники, у тому числі, міські, селищні та сільські голови, які мають рекламувати свої населені пункти на всю Україну. Але чи роблять вони це? Та й стимулювати підприємців до роботи та показувати приклад мали б також представники органів влади. Скажімо, після того, як в Ужгороді було підсвічено ОДА, мости, ілюмінація почала з’являтися і на приватних будинках та на офісах, тобто підключилися приватні структури. Це, безумовно, позитивно.
Однак в обласному центрі Закарпаття є ряд інших недоліків. Наприклад, фонтани. Штучний водограй на площі Поштовій перед мерією, зроблений за кошти меценатів у 2013 році вже неодноразово виходив з ладу, та й має він зовсім неестетичний вигляд.
Це ж стосується і пам’ятників. Чому туристи фотографуються біля міні-скульптур? Тому що вони оригінальні. І в той же час чому ніхто не влаштовує селфі біля пам’ятника, наприклад Шевченкові, чи Волошину? Усе просто – вони занадто традиційні. А біля сумбурних монументальних споруд хай навіть відомим діячам ніхто не робить фотосесій, адже вони непривабливі.
Та й чи є сенс закладати камені під нові подібні малі архітектурні форми у середмісті, споруджуючи там такі пам’ятники, які навіюють сум і болісні спогади. Для цього ж є цвинтар… Ми живемо не в радянську добу, коли у центральних частинах міст і сіл робили кладовища й ховали солдатів… при всій повазі до них. Місце пам’яті повинне бути у місті мертвих – на цвинтарі, а не серед гамірного натовпу та музики, що лунає з кав’ярень. Йдеться, зокрема, пам’ятний знак жертвам голодоморів.
Повертаючись до Львова, можна навести ще один приклад закарпатської недалекоглядності. Що має місто Лева? Ні річок, ні мальовничої природи… Тільки архітектура. Гарна, звісно. Старовинна, але приведена до ошатного вигляду.
У нас є не менш цінні історичні будівлі. Наприклад, «Совине гніздо». Але його відкриття відкладалося з року в рік протягом тривалого часу і те, що наразі винний льох працює – заслуга, в першу чергу, інвесторів. Сам же Ужгород виглядає досить застарілим.
А ще ми маємо річку, що протікає через усе місто, липову алею, між іншим, найдовшу в Україні, романтичні набережні, неперевершені традиції, мінеральні джерела, чани, термальні басейни, два кордони поруч із Ужгородом і ще два – за кілька десятків кілометрів від нього. У Львові цих привілеїв немає! До того ж у нас ростуть ягоди і гриби, є форельні господарства, самобутні села, кондитерські шедеври та багато усіляких цікавинок.
Крім того, закарпатські замки та дерев’яні церкви внесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Вони дійсно унікальні! Тож чому б нам не пишатися ними? Чому не рекламувати їх?
Отже, що робить для залучення туристів до свого міста Львів? Реклама про наших сусідів постійно лунає з центральних телеканалів… А що чути про Закарпаття, про Ужгород? У Львові проводяться різні атракції, шоу, вуличні концерти. У нас також є свої, рідні, і не менш цікаві фестивалі. Але не вистачає деяких організаційних моментів. Багато які з заходів проводяться в селах, до яких немає нормального під’їзду, посеред полів, де навіть не встановлено лавиці, на яких гості можуть присісти. А це – неабиякий «мінус». Спартанські умови до снаги далеко не всім.
І знову ж таки, нам не вистачає ліжкомісць для гостей… та й пропаганди.
Непогано в цьому плані працює Мукачево. «Червоне вино» вони дійсно розрекламували гарно. Проте фестиваль проводиться у парку «Перемога», у місці віддаленому від центру. Це місце взагалі використовується всього кілька тижнів на рік, але в нього вкладено величезні кошти, які можна було б спрямувати на оновлення центральної частини, де щоденно бувають туристи, відпочивальники із оздоровниць. Однак центр Мукачева чомусь підсвічено слабо, вулиці темні і будівлі не відреставровані. У той же час, гостей намагаються масово зігнати у славнозвісний парк, де крім оглядового кола, нехай навіть єдиного в Закарпатті, та кількох лавиць, немає нічого особливого. Дерева, і ті, ще молоді й малі, що влітку є неабияким мінусом, особливо у спеку. Сам же парк переважно безлюдний. Туди ходять лише ті місцеві мешканці, які проживають неподалік.
В Ужгороді ж навпаки не вистачає впорядкованих скверів. Навіть Боздоський парк ніяк не можуть довести до ладу вже не одне десятиліття.
Інші міста області взагалі можна пішки обійти за кілька годин і вони мало що мають показати туристам.
У основному мери і чиновники є стримуючим фактором для розвитку бізнесу, не виявляють ініціативу у туристичній галузі. Із кумівством-сватівством взагалі багато в чому стримується розвиток Закарпаття.
Бо ж коли державні органи щось роблять, долучається і громадськість, приходять інвестори.
У багатонаціональному Закарпатті не вистачає навіть таких дрібниць, як сувенірна продукція, притаманна лише нашому регіонові.
Окремою темою є гіди. Більшість із них мають слабу підготовку, проводять екскурсії монотонно і нецікаво, наш край презентують не професійно. Їхні розповіді нагадують університетські лекції, а не захоплюючі розповіді про область, овіяну легендами та багату на історичні події.
Та й замками в нас переймаються не надто. На них не виділяються належні кошти. Йдеться про утримання в належному стані, або консервацію руїн.
Маємо ми й одне з найбільш безцінних багатств – гори. Якщо від Львова до них треба їхати приблизно 100 кілометрів, то від Ужгорода – всього 10.
А з горами пов’язані витяги, курорти. Але чому закарпатці їздять відпочивати у Буковель та в Словаччину, а не вони – до нас? Ми повинні створити якісний сервіс та встановити доступні ціни. Тоді матимемо туристів і з інших куточків держави, і з країн Європи.
Тож може час замислитись над тим, що пора робити реальні кроки до того, аби в Закарпатті врешті-решт почався туристичний бум? Адже це і додаткові прибутки, і робочі місця, і краса довкола, і хороший настрій і багато позитивних емоцій!
