Мар’яна Кравчук – про «Закарпатські оголошення», курйози, таємниці та жіночі захоплення
На ринку періодики нашої області чимало цікавих видань, однак у сфері реклами газетою №1 є «Закарпатські оголошення». Тижневик виходить у світ із грудня 2000 року. Крім того, це – одна з перших в Закарпатті газет рекламно-інформаційного характеру. Тож якою є редакційна «кухня» видання, як проходить співпраця з клієнтами, у чому пріоритети газети? Про це та інше під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі «НЕДІЛІ» розповідає головний редактор «Закарпатських оголошень» Мар’яна КРАВЧУК.
— Пані Мар’яно, що привело Вас у рекламну сферу? «Закарпатські оголошення» – перша в житті робота?
— Ні. Я раніше працювала торговим агентом. Хоча теоретично й та робота була пов’язана зі співпрацею з клієнтами. Тоді я пробувала продавати каву.
— Ви за спеціальністю хто?
— Хімік. Закінчила УжНу. Але маю й другу вищу освіту – економічну, яку здобула у Тернопільському національному університеті. Вчилася, щоправда, вже заочно, маючи двох дітей.
— А чому ж тоді Ви вирішили самореалізуватись у сфері комунікації?
— Випадково. Тут у мене працювала свекруха. Вона й порадила спробувати. Я й подумала, що чому б і ні, якщо сподобається, залишуся. То було саме після декретної відпустки з першою дитиною. І мені дійсно припала робота до душі. Наразі навіть не уявляю себе у іншій галузі. У нас чудовий колектив, дружня атмосфера, багато цікавих зустрічей із впливовими людьми. Щодня – щось нове. Спочатку я була рекламним менеджером, а вже потім стала редактором.
— І давно тут працюєте?
— Одинадцять років. Саме в такий час, зимою, я й розпочала діяльність у «Закарпатських оголошеннях». Як редактор працюю п’ять років.
— Що є найбільш цікавим у роботі?
— Спілкування. Постійно відкриваються нові можливості, нові грані життя, нові особистості. Доводиться мати справу з різними людьми, які трудяться в різних галузях, потроху вивчати специфіку їхньої діяльності, аби правильно про них подати інформацію широкому загалу. Завжди щось черпаю від них і в той же час намагаюся щось із власного досвіду підказати рекламодавцям. Кожному потрібно розповісти, наскільки потужним двигуном у бізнесі є реклама, презентація власної справи, певних товарів чи послуг. Зауважу, що навіть такі відомі світові бренди, як «Coca-Cola», «IKEA»,»Dolce & Gabbana», «Zara», «Procter & Gamble» та інші завжди рекламуються. Здавалася б, для чого? Про них же і так усі знають. Але людям про себе потрібно нагадувати, аби вони проводжували користуватися саме цією, а не іншою продукцією. Ми також рекламуємося. І клієнти це повинні розуміти.
Як казав Леонард Хакслі: «Реклама – це найбільш цікава і найважча галузь сучасної літератури». Тому у моїй роботі треба бути і психологом, і літератором, і рекламщиком, і навіть митцем. Багато що тут залежить від того, у якому ракурсі потрапляє до читача матеріал.
Клієнт має показати не тільки свій продукт, але й свою роботу, наскільки він її любить, інші йому повинні повірити. І фальші тут бути не повинно.
Дуже часто багато підприємців працюють-працюють, випускають непогані товари, але до них не приходять покупці. Здавалася б, чому? А все просто. Про них не знають інші.
Себе потрібно показувати, про себе слід заявляти. Саме цим я і займаюся.
Наприклад, в Закарпатті і в Ужгороді є тисячі магазинів та фірм, які пропонують різноманітну продукцію, чи надають послуги. Як клієнтові обрати саме те, що йому потрібно і як тим підприємцям донести до інших те, що вони мають. Звісно – потрібна реклама!
До того ж у нашому видавничому домі є ще й газета «Робота та навчання», є сайти https://zakarpatpost.net/, http://ogoloshennya.net/, де також розміщуємо рекламу. Наша унікальність – це різні видання у одному місці, адже маємо представництва ще й у Мукачеві та в Хусті. Скільки ж клієнт економить грошей та часу, який є взагалі безцінним, не шукаючи газети на місцях, а замовивши у нас цілий пакет послуг одразу. Його реклама потрапить у провідні видання найбільших міст області. Такі можливості, до речі, в Закарпатті маємо тільки ми. Та й газета «Закарпатські оголошення» продається в кожному куточку нашого краю.
— А чи маєте постійних клієнтів?
— Так. Звісно. Чимало підприємців уже роками дружать із нами. Це в певній мірі наша заслуга. Та й вони самі переконуються на власному досвіді, що ми їм допомагаємо.
— У чому найбільший пріоритет газети «Закарпатські оголошення»?
— По-перше, у нас працюють хороші фахівці, у них є чудовий досвід роботи, у нас прекрасний колектив. По-друге, велика мережа розповсюдження газети. По-третє, незамінним помічником читача є рубрикатор. На шпальтах видання розміщуються оголошення про продаж і оренду квартир, будинків, приміщень, офісів, гуртівень, автомобілів, комп’ютерної, побутової техніки, будівельних матеріалів, сантехніки, меблів, книг, рослин, тварин, одягу, взуття, дитячих товарів, спортивного інвентарю, продуктів харчування, міститься інформація про втрати та знахідки, ремонт техніки, автомобільні, медичні, туристичні, весільні послуги, роботу, навчання, знайомства та багато іншого. Для зручності оголошення подано ще й за регіонами, а на сайті ogoloshennya.net користувачі можуть самостійно додавати некомерційні текстові повідомлення безкоштовно. Крім того, у нас кольоровий друк зовнішнього та внутрішнього розвороту (1-2, 19-20 сторінки), якісний дизайн, а блокова система реклами допомагає клієнтам утримувати лідерство на ринку та створювати компаніям-замовникам позитивний імідж.
Наголошу, що висока інформативність видання сприяє досягненню комерційних цілей і конкретних результатів.
І ще… маємо дуже популярну рубрику «Знайомства». Дуже багатьом одиноким людям ми вже допомогли поєднати долі. Часто вдячні закохані приходять потім нам дякувати, приходить багато листів. Одного разу навіть пара, яка одружилася, у знак подяки через те,що вони познайомилися через нашу газету, принесли в редакцію шампанське. Коли відкоркували його, то облили всю техніку. Потім комп’ютери, монітори, телефони, факс, довелося відчищати.
Ми – дуже різностороння газета. Якщо інші видання працюють у одному напрямку, то ми є сучасним рекламним довідником, у якому розміщено різні пропозиції від фірм, закладів торгівлі, ресторанного бізнесу. Та й не тільки…
Наприклад, хтось із Рахова вирішив розпочати нове життя в Ужгороді. Купує «Закарпатські оголошення». І що ж там знаходить? Передусім, житло (може орендувати чи придбати)… далі – роботу, якщо треба – меблі, а ще й чоловіка чи дружину (якщо людина без пари). Тобто, через нашу газету можна знайти все!
— Чи самій доводилося користуватися послугами реклами? Яке власне відношення до реклами?
— А як же! До реклами в мене відношення дуже позитивне! Через нашу газету я колись два килими продавала. Ще тоді тут не працювала. Нам із чоловіком подарували їх на весілля і вони просто лежали собі вдома і припадали пилом. Отже, я вирішила дати оголошення. І їх купили! Колись навіть шафи таким чином збувала. Тоді ми з родиною переїхали в будинок бабусі і старі шафи нам виявилися непотрібними. Їх забрали військові. Отже, на власному досвіді я переконалася, що «Закарпатські оголошення» допомагають і купити, і продати. Загалом, якби я не спробувала сама на собі наші послуги в дії, можливо, не могла б клієнтам щось настільки впевнено радити. А так… знаю, що реклама працює!
— Розкажіть про себе щось як про людину. Які маєте хобі, чим займаєтеся у вільний від роботи час? Що любите читати?
— Газету «Закарпатські оголошення»! Та й у нашому видавничому домі взагалі газет багато. У побуті якісь цікаві речі черпаю з «Порад» та «Господарських порад», лікуюся та оздоровлююся за «Порадами. Здоров’я», знаходжу багато унікальних рецептів у «Домашній кулінарії», реальні життєві історії читаю в «Екстрі Закарпаття», а про новини дізнаюся із «Неділі» та газети «Наш Ужгород», а також із сайту zakarpatpost.net
Окрім того, люблю читати книжки, зокрема, детективи, на психологічну тематику, головне – аби було цікаво. І, безумовно, просто обожнюю дітей.
Що стосується захоплень, то люблю в’язати спицями та крючком, умію вишивати та шити. В’яжу із шести років. Я завжди була дуже активною, тож мама навчила мене рукоділлю, щоб трішки приструнити мій норов. Малою відкривала шафу і дивилася, що в ній є. Знаходила татову сорочу, вирішувала для себе, що він одягати її більше не буде і починала з неї краяти наряди для ляльок.
Подобається мені й співати, танцювати, але тільки в колі близьких людей. Передачі дивлюся здебільшого освітнього характеру, щось про історію, археологічні розкопки, про походження людини, останнім часом часто слухаю новини, хочу знати, що відбувається в країні. Надзвичайно хочеться в Україні дієвих і позитивних змін, щоб діти росли у процвітаючій державі, аби в них було хороше майбутнє, перспективна робота і стабільний дохід.
— Як мама, розкажіть про власних донечок.
— У мене їх троє. Дві вже майже дорослі – 16 та 14 років і малесенька – 2,5 років.
— Ким вони мріють стати?
— Не можу сказати. Вони в мене всебічно розвинені. Старша деколи питає, ким їй краще бути. Але це повинна вирішувати вона сама. Їй подобається і правознавство, і хімія…
Взагалі обидві старші доньки мають хороші оцінки і з точних, і з гуманітарних дисциплін, приймають участь у різних конкурсах, олімпіадах, здобувають призові місця.
— Які маєте мрії? Що б найбільше хотілося втілити в життя?
— Хочу, аби мої діти добре закінчили школу, вступили до омріяних ВУЗів, щоб наша газета розвивалася, щоб постійно були черги з клієнтів, ще більше збільшився тираж, щоб нею захоплювалися всі, щоб газета була товстішою.
— Поділіться таємницею, яку Ви раніше нікому не розказували, або якоюсь кумедною історією.
— Це стосується безпосередньо роботи. Працюючи ще менеджером з реклами, домовилася з клієнтом про зустріч. Але в редакцію підійти він не міг, тож я пішла до нього. Ми підібрали зручний час і я відправилася на пошуки фірми. Наголошу, що тоді я тільки починала працювати в «Закарпатських оголошеннях». Дорогою думала про те, як рекламодавцю буде цікаво розмістити в нас інформацію про себе, над тим, як краще подати матеріал, аби його помітили читачі. Ужгород я ще знала не дуже добре. Фірму якось я знайшла, але підійшла до неї не з боку центрального входу, а з іншої вулиці. А територія підприємства виявилася дуже великою. Обходити було далеко. Огорожу ж господар встановив високу й надійну. Проте я вирішила через неї перелізти.
Пам’ятаю ще масивні ворота з ланцюгами. Ну й зависла я на них… застрягла… ні повернутися назад, ні потрапити на фірму не могла. Сиджу і думаю – що робити. На щастя, мене помітили. Підійшов охоронець і питає: «Ви всередину, чи за межі?» Я вибухнула сміхом. Кажу: «Та я… взагалі то… до Вас!» Саме він і зняв мене із огорожі. Я перезнайомилася з усіма працівниками, зайшла до керівника і розповіла йому про все, що трапилося. Він дуже сміявся. Наша з ним розмова почалася на веселій ноті і співпраця виявилася в перспективі дуже продуктивною. Він зауважив, що якщо я подолала на шляху до нього такі перепони, то ми просто змушені співпрацювати. Про цей випадок я не розповідала нікому, але він закарбувався в моїй пам’яті назавжди. Загалом курйозів було надзвичайно багато, за що мені й подобається те, чим займаюся. Навіть можу впевнено заявити, що в житті себе знайшла, що я щаслива, адже маю і прекрасну родину, і улюблену роботу.
— Спасибі за розмову. Успіхів Вам, процвітання, а також багатих і щедрих рекламодавців!
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
