Закарпатська майстриня виплітає більше сотні видів кошиків
Про Ізу вже писав майже кожен закарпатський (і не тільки) журналіст. Але це дивовижне село весь час вражає працьовитістю людей та їхніми креативними ідеями, втіленими у дивовижні плетені вироби. Особливо людно у селі, що на Хустщині, перед пасхальними святами… сюди за сувенірами навідуються туристи із різних країн світу.
Кількість видів власноручно створених виробів навіть ізяни не знають
Хтось малює, хтось вишиває, а хтось створює шедеври з тонких гілочок… і кожен витвір, наче справжнє мистецьке полотно, адже в нього вкладено тепло працьовитих рук та частинку душі умільця.
Марія Дубляк – майстриня з майже п’ятдесятирічним стажем. Перший виріб сплела ще першокласницею, а нині у жінки стільки різновидів краму, що очі розбігаються.
-Мої батьки були вчителями, але все життя працювали з лозою. Плести мене навчив батько. Тоді ми робили кришечки на 10-літрові бутлі для колгоспу, а дорослі – власне обплітали скляний виріб. Перші дитячі кошики почала плести у п’ятому класі. Тоді я пасла корови і брала з собою на пасовище заготовки. Там одночасно виконувала дві роботи – і за тваринами наглядала, і трудилась над виробами з лози, – пригадує пані Марія.
З особливим ентузіазмом майстриня пригадує молодецькі вечорниці.
-Колись у селі були не дискотеки, як зараз, а вечорниці і там дівчата змагалися, хто більше корзин виплете. Тож мені вдавалося і 6-7 зробити. А тепер і десять за добу можу виплести, все, правда, залежить від складності виробу, – розповідає 56-річна жінка.
Плетене розмаїття
Марія Дубляк 26 років пропрацювала медсестрою, але лозоплетіння ніколи не полишала.
-Раніше мені багато в чому допомагав чоловік. Син Василь також вміє плести, а от донька Наталка не дуже має часу на рукоділля. Сподіваюся, що з мого 14-річного онука Василька виросте справжній помічник, – радіє пані Марія.
Найбільшими власноручно зробленими виробами майстрині є альтанки з лози та меблі, а найменшими – крихітні хлібнички. А загалом у дворі умілиці більше тисячі різних плетених шедеврів. Це – і столи, і стільці, і крісла-гойдалки, і стелажі для квітів, і рами для дзеркал, і вази, і абажури, і шафи для білизни, і лавиці, й полички, і різні елементи декору, навіть посуд…
-Тільки корзин виплітаю більше сотні різних видів. Останнім часом ми почали їх оздоблювати різними стрічками, писанками, квітами. Дітям мати таке диво – найбільша втіха. До речі, є кошики не лише для пасок та для фруктів, але й для домашніх тварин, для букетів, для білизни, для іграшок, навіть для велосипедів, – усміхається талановита ізянка.
Між іншим, аби сплести кошик, треба знати чимало хитрощів. Зі слів пані Марії, є періоди, коли заготовляють лозу, яку треба варити (восени) і лозу, яка не потребує спеціальної обробки (весною).
-Не кожна верба підходить для виробів. Переважно ми самі садимо верболіз на городах. Крім того, раніше в селі були великі казани, де всі по черзі могли варити «прутя», тобто гілки, тепер же у кожного свої котли і лозу кожен варить для себе. Плетемо найчастіше взимку, але не тому, що тоді «слухняніші» гілочки, а просто в грудні-лютому є для цього більше часу. До речі, після одруження ми з чоловіком виплели 10 комплектів меблів, продали їх і купили свій перший автомобіль – «Волгу». Це було для нас великою радістю. Тоді збути продукцію було набагато легше, ніж зараз, – ділиться думками майстриня.
Справу, що в Ізі передається з покоління в покоління, самі краяни не вважають легкою, адже аби зробити лише одну «ажурну петлю», як у в’язанні, гілочку треба два-три рази узяти до рук, а щоб вона стала придатною до роботи – не менше двадцяти.
– Хоч лозоплетіння – захоплення не з легких, але надзвичайно цікаве. Мені дуже подобається фантазувати над кожним виробом, «вдихати» у нього життя. Зачаровує і надихає навіть сам виробничий процес. Знаю, що кожна річ, над якою працюю, вийде унікальною, неповторною, авторською, а головне – що вона подобатиметься людям, – каже пані Марія.
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
