Закарпатська майстриня виплітає більше сотні видів кошиків

[Total: 0    Average: 0/5]

Про Ізу вже писав майже кожен закарпатський (і не тільки) журналіст. Але це дивовижне село весь час вражає працьовитістю людей та їхніми креативними ідеями, втіленими у дивовижні плетені вироби. Особливо людно у селі, що на Хустщині, перед пасхальними святами… сюди за сувенірами навідуються туристи із різних країн світу.

Кількість видів власноручно створених виробів навіть ізяни не знають

Хтось малює, хтось вишиває, а хтось створює шедеври з тонких гілочок… і кожен витвір, наче справжнє мистецьке полотно, адже в нього вкладено тепло працьовитих рук та частинку душі умільця.

Марія Дубляк – майстриня з майже п’ятдесятирічним стажем. Перший виріб сплела ще першокласницею, а нині у жінки стільки різновидів краму, що очі розбігаються.

-Мої батьки були вчителями, але все життя працювали з лозою. Плести мене навчив батько. Тоді ми робили кришечки на 10-літрові бутлі для колгоспу, а дорослі – власне обплітали скляний виріб. Перші дитячі кошики почала плести у п’ятому класі. Тоді я пасла корови і брала з собою на пасовище заготовки. Там одночасно виконувала дві роботи – і за тваринами наглядала, і трудилась над виробами з лози, – пригадує пані Марія.

З особливим ентузіазмом майстриня пригадує молодецькі вечорниці.

-Колись у селі були не дискотеки, як зараз, а вечорниці і там дівчата змагалися, хто більше корзин виплете. Тож мені вдавалося і 6-7 зробити. А тепер і десять за добу можу виплести, все, правда, залежить від складності виробу, – розповідає 56-річна жінка.

Плетене розмаїття

Марія Дубляк 26 років пропрацювала медсестрою, але лозоплетіння ніколи не полишала.

-Раніше мені багато в чому допомагав чоловік. Син Василь також вміє плести, а от донька Наталка не дуже має часу на рукоділля. Сподіваюся, що з мого 14-річного онука Василька виросте справжній помічник, – радіє пані Марія.

Найбільшими власноручно зробленими виробами майстрині є альтанки з лози та меблі, а найменшими – крихітні хлібнички. А загалом у дворі умілиці більше тисячі різних плетених шедеврів. Це – і столи, і стільці, і крісла-гойдалки, і стелажі для квітів, і рами для дзеркал, і вази, і абажури, і шафи для білизни, і лавиці, й полички, і різні елементи декору, навіть посуд…

-Тільки корзин виплітаю більше сотні різних видів. Останнім часом ми почали їх оздоблювати різними стрічками, писанками, квітами. Дітям мати таке диво – найбільша втіха. До речі, є кошики не лише для пасок та для фруктів, але й для домашніх тварин, для букетів, для білизни, для іграшок, навіть для велосипедів, – усміхається талановита ізянка.

Між іншим, аби сплести кошик, треба знати чимало хитрощів. Зі слів пані Марії, є періоди, коли заготовляють лозу, яку треба варити (восени) і лозу, яка не потребує спеціальної обробки (весною).

-Не кожна верба підходить для виробів. Переважно ми самі садимо верболіз на городах. Крім того, раніше в селі були великі казани, де всі по черзі могли варити «прутя», тобто гілки, тепер же у кожного свої котли і лозу кожен варить для себе. Плетемо найчастіше взимку, але не тому, що тоді «слухняніші» гілочки, а просто в грудні-лютому є для цього більше часу. До речі, після одруження ми з чоловіком виплели 10 комплектів меблів, продали їх і купили свій перший автомобіль – «Волгу». Це було для нас великою радістю. Тоді збути продукцію було набагато легше, ніж зараз, – ділиться думками майстриня.

Справу, що в Ізі передається з покоління в покоління, самі краяни не вважають легкою, адже аби зробити лише одну «ажурну петлю», як у в’язанні, гілочку треба два-три рази узяти до рук, а щоб вона стала придатною до роботи – не менше двадцяти.

– Хоч лозоплетіння – захоплення не з легких, але надзвичайно цікаве. Мені дуже подобається фантазувати над кожним виробом, «вдихати» у нього життя. Зачаровує і надихає навіть сам виробничий процес. Знаю, що кожна річ, над якою працюю, вийде унікальною, неповторною, авторською, а головне – що вона подобатиметься людям, – каже пані Марія.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

 

 

 

Comments are closed.