Що обирають закарпатці: свідому бездітність чи багатодітність

Сьогодні все більше жінок замислюються не те що над тим, щоб народити другу, але й над тим, чи потрібно і коли саме народжувати єдину дитину. Зменшення виплат при народженні дітей, війна в державі, постійне підвищення цін призвели до того, що частина представниць слабкої стати все частіше відмовляється від щастя материнства.

Багатодітність: розкіш чи недалекоглядність 

У нашій області проживають  19482 багатодітні сім’ї, у яких виховується 63 тисячі  дітей. Лідерами за кількістю малюків традиційно вважаються Тячівський, Рахівський, Виноградівський і Хустський райони.

Звичайно, не кожну матір, яка привела на світ трьох і більше наступників можна вважати ідеальною. Часто саме навпаки – буває, що у неблагополучних родинах вихованням малюків ніхто не займається.  Тож діти, аби вижити, починають вдаватись  до неправомірних дій. Інколи жінки навіть примушують неповнолітніх синів і доньок випрошувати на вулицях милостиню. Та таке трапляється, безумовно, далеко не у всіх сім’ях.

Олена Мусій із Хуста вважає своїх дітей справжнім даром Божим і запевняє, що далися їй «квіти життя» нелегко.

-Сама я з Черкащини. Вдома нас було восьмеро. У мене ж наступників, наче апостолів – 12. Коли вийшла заміж – п’ять років не могла завагітніти. Де тільки не лікувалася – та дарма. Єдине, що залишалося – молитись. Чоловік теж мріяв про дітей і в мене закрадалася думка, що якщо не народжу – він мене покине. Коли завагітніла вперше, здавалося, що щасливішої за мене немає на світі. Зараз Іванові 38 років. Він живе у Чехії, має власну будівельну фірму. Потім у мене з’явилися одразу дві донечки Марійка та Мар’янка. Обидві нині мешкають у столиці, працюють у готельному бізнесі. Загалом я привела на світ аж  чотири пари двійнят. Найменшим – Михайлику та Миколці зараз по 17 років. Один з них хоче стати архітектором, інший – юристом, – з гордістю розповідає 65-річна жінка.

А мешканка Вишкова Жужанна Ковач сама вивела в люди шістьох синів.

-Василь помер, коли найменшому було два місяці, а старшому – 14 років. Бідували… Було важко. Їздила на заробітки, працювала у дві зміни, аби тільки забезпечити дітей усім необхідним. Добре, хоч мала на кого залишити малих, мама багато допомагала, незважаючи на те, що хворіла і в самої було на «шиї» ще троє моїх братів. Зараз сини дорослі, кожен знайшов свій шлях, але головне – вони виросли чесними і добрими людьми, створили власні сім’ї. Тож тепер я багатодітна бабуся, маю дев’ятьох онуків, – зізнається мати-героїня.

Утім… на жаль, далеко не в усіх багатодітних родинах усе настільки безхмарно.

У хустянки Надії Химишинець (з етичних міркувань прізвище жінки замінено) – четверо дітей. На трьох із них її позбавлено батьківських прав, вихованням дівчат займається бабуся, а однорічний син бідує з горе-матір’ю.

-Дочка мала ще одну дитину, але при вагітності не берегла себе, вживала алкоголь. Хлопчик народився недоношеним і невдовзі помер, – розповідає мати Надії пані Єва. – Вона й зараз частіше п’яна, ніж твереза. Дівчат я «відвоювала» через суд, доведеться й малого забрати, бо в нього навіть ліжечка немає, їсть, коли мати здогадається його нагодувати. Серце розривається від болю, – нарікає жінка.

Як не прикро, та діти потрібні справді далеко не всім… окремі «мачухи» зрікаються власних кровинок, залишають їх у пологових будинках, віддають у сиротинці… не думаючи при цьому про власну старість… Адже, як кажуть, як аукнеться – так і відгукнеться. Колись вони можуть стати теж нікому не потрібними… залишитись сам на сам зі своєю самотністю.

Чайлдфрі по-закарпатськи

Стосунки, вільні від дітей із року в рік набувають у нашому краї все більшої популярності. Спільноту Сhild-Free було створено у 1992 році в Америці, однак зараз вона має прихильників у всьому світі. У нас цей рух з’явився відносно нещодавно, але бездітних родин поступово стає все більше: одні – просто не можуть народити наступників, інші ж свідомо відмовляються від них.

-Нас із чоловіком постійно запитують знайомі, чому в нас немає дітей, вигадують, хто з нас хворий. Але чому хтось чужий має диктувати, як саме жити окремій родині? Нас звело велике кохання і ми прагнемо розчинитись у ньому, віддати максимум почуттів одне одному. Був би малюк – довелося б ділити увагу з ним також. Ми самі знаємо, як нам краще, – каже мешканка міста над Тисою Олеся Ярема.

У окремих же родинах на перше місце ставиться кар’єрне зростання, а питання малюків просто відтерміновується.

-За таких умов, як у нас нині в державі про яких дітей можна думати. Деяким жінкам самим немає що їсти, а вони все народжують і народжують. На мою думку, спочатку треба самоствердитись, заробити необхідний капітал для того, аби ні в чому не відмовляти своєму чаду і лише так наважуватися на такий відповідальний крок, як материнство, – зауважує інша прихильниця чайлдфрі Людмила Комар.

До речі, як запевняють психологи, найчастіше ініціаторами бездітного шлюбу є не чоловіки, а саме жінки. Дивно, адже від природи представниці прекрасної статі створені для того, аби бути берегинями родинного багаття і дарувати життя.

Однак мати чи не мати дітей – вирішувати кожному особисто, бо ж світ занадто багатогранний, щоб зводитися до єдиної істини. Інколи молоді сім’ї просто не готові до того, аби стати батьками. І в тому, що родина у перші роки спільного життя заводить собачок або кошенят немає нічого поганого, адже якщо не складуться стосунки, принаймні від цього не постраждає дитяча психіка. Та й страх перед батьківством можна зрозуміти… Просто, очевидно, когось лякають павуки, когось – темрява, а когось – відповідальність перед власними наступниками.

І все ж… діти – це головний стимул для індивідуальних досягнень, для розвитку власної особистості, тож розцінювати їх як тягар доволі нелогічно. Тому тішить, що чайлдфрі є не настільки масовим, аби ставити під загрозу факт існування людства…

Марина АЛДОН, ексклюзивно для zakarpatpost.net