Як самовиражаються юні ужгородці
Трансформатор неподалік школи на Заньковецької став місцем для творчості когось із дітлахів.
Та справа не в написі. Подібних в Ужгороді сотні. Лише як рясно розмальований різними монстрами фасад обласного театру ляльок.
Але проблема скоріше в іншому. Молоді не вистачає уваги… Найчастіше – з боку родини. Батьки нерідко заклопотані власними справами і не мають часу навіть на те, аби поговорити з власним сином чи донькою.
Діти опиняються сам-на-сам із собою.
Спілкування з однолітками не завжди приносить позитивні сходи. Часом підлітки потрапляють під вплив сумнівних компаній.
А з вчителями немає того рівня довіри, аби відрити душу. І в цьому винні не діти, а освітня система, яка не навчає педагогів торкатися струн дитячих сердець.
Є, звісно, вчителі й від Бога, які самотужки налагоджують контакти навіть із найбільш проблемними учнями, але більшість навіть класних керівників обмежуються роллю викладачів шкільної дисципліни і ні про що, крім предметного матеріалу з дітлахами не розмовляють.
І все ж… найбільша відповідальність все одно лежить на сім’ях.
Адже на власних дітей час знаходити потрібно, вони ж – найближчі і найрідніші людина землі, та й навіть перед законом за них потрібно нести відповідальність.
