Чи готові закарпатці скуштувати чорнобильські яблука?
Сьогодні – чергова річниця Чорнобильської трагедії. Техногенна катастрофа породила в серцях краян страх перед радіацією та наслідками її впливу на організм. Навіть сьогодні у квітучому Закарпатті громадськість із пересторогою ставиться до всього, пов’язаного з зоною відчуження… Але чи готові мешканці нашого міста поласувати фруктами, нібито привезеними із Чорнобиля? Саме це ми й з’ясовували під час нашого соціального експерименту.
Подарунок для тещі
Знайти людину, яка б погодилася на півгодини виконувати роль продавчині із Прип’яті було майже неможливо. Жодна з крамарок, яка збувала власну продукцію, не хотіла обтяжуватися зайвим навантаженням, чи «псувати» собі репутацію перед покупцями через фрукти «сумнівної» якості. Довелося придбати найбільші, найгарніші яблука від однієї з бабусь на ринку і самотужки розігрувати спектакль серед перехожих. Наша помічниця Марія вирішила, що ходитиме між людьми, нахвалюватиме фрукти і проситиме за них усього по п’ять гривень за кілограм.
-Купіть яблучка! Дуже смачні! Вітаміни з Чорнобиля! Без ГМО! Без будь-якої хімії! Натуральна продукція! Подивіться, які величезні! – гучно зверталася до натовпу жінка.
Троє молодих хлопців, проходячи поруч, одразу ж прискорили ходу, побоюючись, що крамарка «зачепить» їх. Аналогічно пробігли повз Марію і кілька жінок. Зупинився старенький дідусь.
-А чому так дешево даєте? – поцікавився він. – У Чорнобилі справді без нітратів, хоча з радіацією.
Жінка відповіла, що вже два дні не може продати фрукти, а їй уже слід повертатися додому, на Київщину.
-То хіба хтось для тещі придбає, – усміхнувся старий, вирушаючи далі, так і не наважившись на покупку.
Не треба нам тут заразу сіяти!
Траплялися під час нашого дослідження і справжні курйози. Зокрема, до Марії підійшла жінка, років 45, представилася вчителькою і почала «читати лекцію» на тему випромінювання енергії та радіоактивних хвиль. «Сіячка» розумного, доброго і вічного все аналізувала, наводила життєві приклади, навіть «вплела» в розмову казку про Білосніжку.
-Яблука – хороші провідники. Вони легко всмоктують радіацію, токсини, усіляку отруту, як і гриби. Адже зла мачуха добре знала, чим саме труїти падчерку, – наголосила жінка. – Так що не треба мені Вашого добра. Своєї хімії в Закарпатті вистачає.
Ще «гострішою» на зауваження була бабуся, років 70. Вона навіть доторкнутися до фруктів не хотіла, натомість не скупилася на «компліменти» на адресу Марії.
-Та що Ви собі дозволяєте. Спекулянти! Я зараз поліцію викличу! Ви сюди нам радіацію привезли! Геть із міста! Не треба тут усяку заразу сіяти! – кричала старенька.
Наша експериментатора уже геть втратила надію, що зможе збути бодай одне яблуко…
Вовка боятися – в ліс не ходити
Несподівано під час дослідження до Марії підійшов хлопчик, років 12 і люб’язно простягнув п’ять гривень. Здивована жінка кілька секунд від несподіванки навіть оговтатись не могла.
-А що ти знаєш про Чорнобиль, – спитала вона.
-Там зірвався атомний реактор, – спокійно відповів школяр.
-І ти справді будеш їсти фрукти із такого небезпечного місця? – не могла заспокоїтись Марія.
-Вовка боятися – в ліс не ходити, – сказав хлопчик. – З Вами ж нічого не трапилося, коли Ви їх там рвали. Тож чому повинен лякатися я. Крім того, все це відбувалося ще до мого народження. Відтоді там рівень радіації впав, завелося багато тварин. Якби ситуація була настільки поганою, Прип’ять нині не мала б таку багату фауну та флору. Олені, лосі, зайці, риби, птахи – не люди, вони підсвідомо відчувають загрозу.
Здивована поведінкою кмітливої дитини жінка одразу ж простягнула маленькому сміливцю пакет із яблуками. Та на неї згодом чекав ще більший подив…
Чоловік, років 55 сам підійшов до крамарки-експериментаторки і попросив шматок соковитого фрукта – на дегустацію.
-Смачно! Беру! – рішуче заявив незнайомець.
-І вас не бентежить той факт, що це чорнобильські яблука? – поцікавилася Марія.
-Ні! Я там був, маю статус ліквідатора. Нічого зі мною тоді не трапилося. Не буде й тепер. До того ж дешевше такі гарні фрукти я ніде не знайду, – зазначив чоловік.
Цього разу Марія розчулилась не на жарт. Вона простягнула фрукти співбесіднику і заявила, що грошей від нього не візьме, навіть розповіла про наш експеримент.
Чоловік довго дякував за подарунок, а наша дослідниця вдячно проводжала поглядом свого нового знайомого.
Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net
