Як у Мукачеві вперше виконали «Месу» Мартона та як композитор їхав у Будапешт в консерваторію вступати

Один з найвідоміших мукачівців Іштван Мартон залишив по собі безцінний спадок – неперевершені музичні твори і про один із них сьогодні розповів народний артист України, художній керівник і диригент Камерного хору «Cantus», людина, яка відкрила для Закарпаття і світу ім’я композитора – Еміл Сокач.

Пане Еміле, «Меса» Мартона завдяки Вам зазвучала по-новому. Розкажіть про роботу над нею.

— Я відкрив її для себе у 1992 році, коли ще Мартон був живим, випадково у нього вдома. У 1993 році був його ювілей і частину відредагованої ним самим  «Меси» ми співали під час концерту. На ньому була дочка Мартона від другої дружини, яка живе в Угорщині. Їй сподобалося і вона домовилася про наш виступ там. Але то були тільки три частини, а «Меса» складається з шістьох. Тож дочка їх шукала, казала, що можливо загубилися, адже написано твір було ще в 40-х роках. Тоді ж була така політика, що про подібні речі нікому не можна було говорити, потрібно було заховати. Я ж сказав, що якщо загубилися, треба дописати, аби твір був повним. Й Іштван Мартон пробував це робити, але на той час він був уже не міг. У нього була хвороба Паркінсона. А ми хотіли зробити повну «Месу» і думали, що перше виконання відбудеться Угорщині. Слава Богу, знайшлися чернетки усіх частин  у нередагованому первісному стані і я взяв процес у свої руки. Він сам пробував над ними працювати і щось йому вдалося зробити, щось – ні. Отже, доробляв я і в 1994 році відбулося перше виконання повної «Меси» у філармонії з великим струнним оркестром, з органом, хором. До того ж ми доповнили «Кантус» співаком із Києва (ми запросили баритона з оперного театру), а також нашою співачкою Оксаною Ільницькою. На цьому дійстві був присутній ще живий Мартон.

Потім з’явилася партитура, яку видали за цим виконанням. Але ця «Меса» була повністю не завершеною.  Мартон писав її в 40-х роках, коли не було ніяких хорів, оркестрів. Він сам збирав людей і писав для того складу, який у нього на той час був, хоча згодом, у 90-х роках, три частини він сам відредагував. І тут була цікава історія. Композитор  лікувався в Угорщині і лежав у одній палаті зі  священиком, який мав теж музичну освіту, також вів хор. Вони розговорилися і виявилося, що спільних тем у них багато. Тож Мартон згадав, що колись… у молодості… писав таку музику, про яку в Україні ніхто не знав… крім колег, які в 1946 році разом з ним виконували «Месу» в Мукачеві на Великдень. Після того його забрали. Руки – ноги скрутили… по голові дали, з роботи звільнили… Тож про твір довелося забути. Так от. Священик попросив ноти, аби ознайомитися з «Месою». І Мартон йому пообіцяв знайти твір. Вдома він знайшов три частини, відредагував їх під чотириголосний хор і орган. Під час нашого першого виступу орган не працював, бо у філармонії був ремонт і він підлаштував твір під струнний оркестр.

Однак це ще не все… Ми співпрацювали із Львівським композитором, лауреатом Шевченківської премії Богданою Фроляк, мали з нею цікаві творчі контакти, мені подобався її стиль і я позаминулого року звернувся до неї з проханням зробити редакцію і оркестрування «Меси». Вона погодилася, хоч робота виявилася серйозною.

Справа в тому,  що Мартон, коли написав твір, був ще студентом гімназії, самоуком, не мав музичної освіти, хоча жив музикою, з ним займалася мама, а батько був кантором у церкві (в «Паланку»), знайшов у Мукачеві приватного вчителя, аби займався з сином. Ця історія варта цілого роману.

Отже, зараз «Меса» має завершений вигляд, вона отримала відповідну класичну форму і її можна виконувати у будь-якому концертному залі.

Коли найближчим часом її виконаєте?

— У минулому році ми тільки її вперше в такому вигляді заспівали. Зараз вона має крила, масштаб, об’єм… Переконаний, «Месу» треба показати і в Україні, і за кордоном, але дати називати я не готовий. Наше завдання – дати твору життя, але для цього потрібні кошти.

А що Вам вдалося дізнатися про самого  композитора?

— Він хотів учитися. Не мав освіти. У 1938 році відкрили кордон з Угорщиною і території  з Мукачевом, Береговом, Ужгородом відійшли угорцям. Тож він вирішив поїхати до родичів, які мешкали в Будапешті, сам же Іштван жив у Мукачеві. Там він ходив на концерти, загорівся, хотів здобути музичний фах, вступити до Будапештської академії. То були передвоєнні роки. У 1944 році він потрапив на конкурс і дістав рекомендацію для вступу у виш. Хоча був уже переростком. Та його допустили, зробили виключення. Окрилений він повернувся додому, адже отримав шанс учитися…  почав готуватися, закінчив гімназію. Але його призвали у армію… угорську. Він мав з’явитися у Мішкольц на призивний пункт. Поїхав… на велосипеді…  Та дорогою його пограбували, роздягнули, забрали від нього усе, що мав… навіть їжу, яку дала мама. Була зима, холод, він захворів. Якісь люди його підібрали, дали одежу і відправили додому. Він приїхав до Мукачева, а там – уже радянська армія. І все. Мрія розбилася. Це була велика життєва драма.

— Однак Ви повернули його до життя завдяки «Месі» і хочеться вірити, що Мукачево ще не раз почує безсмертний твір великого композитора.

— І я у це вірю.

— Спасибі Вам за розмову.

Довідково

Інштван Мартон народився 24 листопада 1923 р. в с. Софія Мукачівського району в сім’ї вчителів. Батько композитора, Ференц Мартон, розпочинав свою кар’єру як кантор та вчитель початкової школи. Батько Стефанії Мартон-Ріхтер, Венцель Ріхтер, перевіз свою родину з Відня на Закарпаття, оскільки на початку XX століття став працювати лісничим у графа Шенборна. Батьки були великими поціновувачами музики. З дитинства Степан виявляв потяг до музики. Вже тоді, у дитячі роки, почав імпровізувати.

Після закінчення сільської школи  Мартон продовжив навчання в Мукачеві – спочатку в угорській горожанській школі, а потім у Мукачівській вчительській семінарії, де багато часу й уваги приділялось музиці й співам. Іштван Мартон самостійно опановував гру на альті, віолончелі, кларнеті, акордеоні та брав приватні уроки з гри на фортепіано.

По закінченні навчання  з 1946 р. працював викладачем у Мукачівській музичній школі і в той же час екстерном закінчив Ужгородське музичне училище по класу фортепіано. Здібного музиканта помітили і запросили в училище на постійну роботу. У 1963 р. Мартон став художнім керівником Закарпатської обласної філармонії, у 1975 р.— художнім керівником угорського камерного ансамблю Закарпатської обласної філармонії.

Помер 14 січня 1996 р. Наразі ім’я Іштвана Мартона присвоєно Мукачівській музичній школі, в якій він працював.

Газета «МУКАЧЕВО EXPRESS», ексклюзивно для zakarpatpost.net

 

Comments are closed.