Чому на Закарпатті найбільша в Україні кількість жебраків
Ринки, автостанції, залізничні вокзали, навіть кав’ярні у нашій області рясніють старцями. Серед прохачів – як літні люди, так і малеча. Непоодинокими є випадки, коли просити милостиню йдуть жінки з немовлятами. І це стосується не тільки ромів, у більшості з яких немає ні документів, ні місця роботи.
На одного працюючого – 10 старців
Нещодавно агенція «Malfaks» оприлюднила шокуючі дані: в Україні на 42 708 тисяч осіб населення налічується більше мільйона прохачів, які «працюють» на вулицях малих і великих міст. У той же час маємо 10 мільйонів зайнятого населення і 12 мільйонів пенсіонерів. Виходить, що жебрак є однією з найбільш розповсюджених «професій» серед наших співвітчизників. До того ж, за даними соціологів, майже 86 відсотків усіх старців, що вештаються багатолюдними містами столиці – родом із Закарпаття. Та на «заробітки» їдуть далеко не всі жебраки, значна частина із них залишається «трудитися» вдома.
Справді, люди з простягнутими руками заполонюють громадські місця багатьох населених пунктів області. У кожному місті у жебраків є свої «жнивні» місця. Скажімо, в Ужгороді прохачі полюбляють пішохідний міст, у Мукачеві – залізничний вокзал, у Хусті – Майдан Незалежності. У той же час казати, що «кучкуються» старці десь на одному місці не можна, бо інколи вони змінюють «дислокацію», для прикладу, у недільні та святкові дні стають паломниками біля культових споруд.
-У мене шестеро дітей, а роботи немає. Чоловік помер. Красти не йду. Прошу чесно. Ні від кого силою не відбираю, до гаманців та кишень не лізу. Милостиня – справа добровільна, але благородна. Кожному воздасться за справами. Так учить Біблія. Так є і в житті, – каже молодиця із Вишкова, яка називається Сільвою.
-Мама завжди п’яна, а нам із сестричкою немає що їсти. Якщо хтось запропонує якусь роботу – погоджуюсь, але таке трапляється рідко, мені ж усього 12 років, – розповідає Іванко з Ужгорода. – Жебрачу в різних містах. Нерідко буваю у Виноградові та в Тячеві. У громадському транспорті теж трапляється багато добрих людей, які дають і 10, і 20 гривень. Однак є й такі, що кидають по 5 – 10 копійок.
До речі, згідно з даними «Malfaks», 40 відсотків жебраків складають саме безпритульні діти і заробляють вони від 50 до 100 гривень на добу у той час, як дорослі, досвідчені прохачі можуть отримати більше тисячі.
В Україні, як у Намібії
Старці-старцями, а працююче населення теж живе бідно. Принаймні, більшість. Менше, ніж в нашій державі не заробляє ніхто в жодній із країн Європи. І як не прикро, закарпатці отримують найнижчі в Україні зарплати.
Цікаво, що на засіданні 70-ї Генеральної асамблеї ООН Петро Порошенко заявив, що за останні 15 років Україна змогла скоротити рівень бідності втричі. Чи повірили йому іноземці – невідомо, однак співвітчизники – точно ні, адже за таких цінових стрибків, як маємо нині, за таких тарифів на комунальні послуги і девальвації національної валюти, підвищення рівня пенсій та зарплат на кілька десятків гривень є практично «краплею в морі».
Однак повернемось до теми жебраків.
Нещодавно Світовий банк визначив новий денний прожитковий мінімум. Стосується він усіх без винятку країн, у тому числі – й нашої. Тож якщо раніше до тих, хто живе за межею бідності відносилися особи, які заробляють 1,25 доларів на день, то тепер добові стандарти склали 1,90 у.о. Множимо цю суму на 30 календарних днів і отримуємо 57 доларів. Тобто, офіційно більшість нашого населення є не чим іншим, як жебраками.
Звісно, реальні дані дуже часто відрізняються від статистичних, адже не враховуються прибутки заробітчан та тих, хто працює на приватних підприємствах неофіційно, або хто де-факто отримує «на руки» більшу зарплатню, ніж має де-юре. Проте все одно нам дуже далеко до статусу заможної нації…
До речі, за рівнем життя Україна нині перебуває на 81-ому місці серед 188 країн світу. Аналогічні показники, між іншим, у африканської Намібії. Тож живемо майже як аборигени…
У Європі за старцювання можна потрапити за ґрати
Те, що в Україні незабаром запрацює безвізовий режим, радує багатьох. Але чи знаємо ми,як наші сусіди ставляться до нужденних?
При свій своїй показовій гуманності європейці бідних не люблять, а до зубожілого власного ж населення ставляться зневажливо. І свідченням цьому є закони проти жебраків.
Скажімо, у Великобританії та Данії випрошування милостині карається реальним тюремним ув’язненням, строком на шість місяців. У Греції за старцювання можуть притягнути до адміністративної відповідальності і зобов’язати сплатити штраф, розміром до тридцяти тисяч євро. У Норвегії ж готують справді «драконівський» закон і збираються карати як тих, хто просить подачки, так і тих, хто їх подає. Якщо за ноу-хау проголосують парламентарі, то протизаконною стане будь-яка допомога зубожілим, а це – і їжа, і одяг, і організація ночівлі. Порушників же каратимуть позбавленням волі на один рік. А от в Угорщині жебраків не карають, однак збираються ввести відповідальність за їхню експлуатацію сторонніми особами.
Нам, звісно, штрафи за старцювання найближчим часом не «загрожують». Та навіть якби на законодавчому рівні адміністративні санкції затвердили, жебраків би ніхто не карав. Адже непоодинокими є випадки, коли офіціанти просять правоохоронців забрати прохачів із літніх терас, але на їхні слова реагують хіба що відвідувачі… Та й бідних у нас стільки, що всіх заарештувати і поштрафувати просто неможливо…
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
