Мешканець Тячівщини заманював закарпатців у трудове рабство в Росії
За даними правоохоронців, від дій шахраїв постраждали 20 осіб. Це тільки ті, хто звернувся в поліцію. Правоохоронцям вдалися затримати аферистів в Кременці, коли ті везли до Росії чергову партію найманих робітників. Стосовно зловмисників було відкрито кримінальне провадження за статтею «Торгівля людьми». Після судового розгляду суд виніс вербувальникам вирок – п’ять років позбавлення волі кожному.
У серпні 2015 року «ФАКТИ» розповідали про наших співвітчизників, які потрапили в рабство. Користуючись важким матеріальним становищем людей, вербувальники пропонували їм досить високу зарплату за роботу в теплицях Краснодарського краю, хороші умови проживання та харчування. Отримавши згоду, перевозили їх у сусідню державу, де нелегали потрапляли в трудове рабство. Тікати звідти було неможливо…
Ідея обманом заманити українців на важку роботу і не дати їм можливості втекти прийшла в голову чеченцю Рашиду – власнику овочевих теплиць, розташованих в станиці Новотітаровській Краснодарського краю Росії.
– У вербувальники він навернув двох своїх знайомих – 42 річного жителя Тячівського району Закарпатської області Михайла і 28 річну жительку Шумського району Тернопільської області Тетяну (імена обвинувачених і потерпілих змінені – Авт) – розповів «ФАКТАМ» начальник Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Олександр Богомол. – На території Закарпатської, Львівської та Тернопільської областей ці двоє поширювали оголошення «про вигідне працевлаштування за кордоном зі збору овочів». За кожну людину, яку вдалося заманити на «заробітки», Рашид платив. Жертви підбиралися серед безробітних або людей, що потрапили в складну життєву ситуацію. Вербувальники обіцяли безкоштовний проїзд в Росію, легальну роботу з укладенням договору, високу зарплату, триразове харчування, хороші умови проживання і запевняли, що, якщо комусь щось не сподобається, він може в будь-який момент повернутися на батьківщину. Люди вірили. Їх Михайло перевозив на своєму мікроавтобусі через державний кордон України та доставляв в Краснодарський край, де вони і стикалися зі страшною реальністю…
– Півтора року я ніде не працювала, перебиваючись випадковими заробітками – розповідає 50 річна мешканка Кременця Тернопільської області Антоніна. – Випадкова знайома запропонувала роботу в Росії – збір яблук або овочів в теплицях. Заробітна плата за місяць – 700 доларів і більше. Дорога туди безкоштовна, триразове харчування – теж. «Харчуватися будеш краще ніж удома», – говорила вона. Крім того, пообіцяла, що якщо знайду їй ще бажаючих там працювати, то заплатить мені за кожну людину по 50 гривень. Зі мною захотіли їхати дві мої доньки.
Через кордон нас трьох і інших найманих працівників перевезли на мікроавтобусі. Ми вийшли з речами прямо в поле, в якому стояли теплиці, цегляні склади і дерев’яні бараки. У брудній їдальні нас погодували чимось смердючим і повели в приміщення, де ми повинні були жити. Це була цегляна будівля, покрита тільки шифером, з одним загальним великим залом. На підлозі стояли цеглини, на які поклали дошки, а зверху – рвані матраци без простирадл. Потім ми всі разом спали на одному імпровізованому спільному ліжку, а навколо нас бігали пацюки та миші. Туалет, збитий теж з шиферу, знаходився на вулиці, там же стояв літній душ.
Після заселення нас покликав чоловік на ім’я Ахмед, який жив окремо. Він заявив, що він у нас старший, наказав здати йому паспорти, нібито для того, щоб ми їх не втратили. На наступний день нас направили на роботу. Мене – в теплиці підв’язувати огірки і помідори, обприскувати їх хімікатами для швидкого дозрівання, збирати овочі.
Робочий день починався о сьомій ранку і закінчувався о восьмій вечора. Але іноді працювали і довше. Робота була пекельною: через нестерпну спеку і випари хімічних добрив люди постійно непритомніли і падали прямо на грядки з овочами. За це їх штрафували.
Одна з моїх дочок через тиждень дивом вирвався з цього жаху. Вона заявила Ахмеду, що хоче повернутися додому. Кавказець закричав, що не відпустить її, поки не відпрацює три місяці. Погодився він лише після того, як я показала йому медичні документи про вагітність дочки, але за умови, що відпрацюю кошти, витрачені на її перевезення з України в Росію. Спробувала нагадати, що у нас була домовленість про безкоштовну дорогу, але він навіть слухати не став.
А через місяць роботи я на руки отримала копійки.
Ніяких трудових договорів ми не складали. Нас просто обдурили і обібрали, використовуючи як дармову робочу силу. Кинути все це і втекти, повернутися додому не було ніякої можливості. І хоча огорожі та охорони не було, я навіть не знала, де перебуваю. Довкола був безкрайній степ. Тільки через три місяці роботи нам віддали паспорти, заплатили зовсім небагато грошей і сказали: «Тепер можете їхати». Мікроавтобус повіз нас в Кременець.
– Збирати в Росії помідори і огірки в парниках мене заманила Тетяна – 33-розповідав річний житель одного із сіл Кременецького району Тернопільської області Ігор. – Обіцяли платити 1100 доларів на місяць, проживання в гуртожитку, безкоштовне триразове харчування в їдальні. Ми поїхали разом з дружиною. Все виявилося обманом. Готували собі самі з видаваних напівзіпсованих продуктів, ніякої їдальні не було. Жили в старому парнику, обтягнутому клейонкою, спали на матрацах на сирій землі в оточенні щурів і мишей, комарів і мух. У приміщенні ні душа, ні туалету, ні електрики. Зарплата виявилася жебрацькою, та й ті гроші ми отримали тільки в кінці терміну. При цьому працювали в парниках по 12 годин без вихідних. Там стояла неймовірна спека, від задухи і хімікатів у нас з дружиною боліла голова, нудило. З’явився свербіж по всьому тілу, кашляли від степової пилюки в повітрі. При цьому ніяких засобів індивідуального захисту нам не давали.
За нами постійно стежили наглядачі, які забороняли виходити під час роботи і навіть розмовляти між собою. За кожне слово нас штрафували, зменшували кількість відпрацьованих годин, що зменшувало і без того маленьку зарплату, лікарняні не оплачуються, непокірних били.
Троє наших хлопців намагалися втекти, але в «ДНР» їх через два дні перехопили сепаратисти, пограбували і повернув знову в теплиці. Втекти з цієї каторги без документів і грошей, не орієнтуючись на незнайомій території, та ще й перетнути кордон було нереально…
Раніше zakarpatpost.net писав про хустянина, який побував у цьому трудовому рабстві. Чоловік дивом втік і тепер заявляє,що більше ніколи в житті не поїде в Росію.
