Від кого потрібно захищати закарпатських дітей?
1 червня світова спільнота відзначає Міжнародний день захисту дітей. Напередодні цього свята дорослі починають замислюватись над тим, чого не вистачає власному чадові, який для нього ВУЗ обрати, як прилаштувати до дитсадка, де купити путівку в табір, куди повезти оздоровити… А в той же час… у нашій області у закладах інтернатного типу проживає 2368 дітей, у яких немає ні батька, ні матері (в Україні – більше 20 тисяч). Про них, на жаль, найчастіше думають волонтери та власне працівники подібних установ.
Дитяча бездоглядність
Крім дітей, які проживають у сиротинцях, на жаль, окремі малюки навіть маючи поруч із собою найрідніших людей залишаються соціальними сиротами. І їх у нас, між іншим, чимало.
Василько навчається у шостому класі. Він – з багатодітної родини, мама частенько полюбляє заглянути в чарчину, тому хлопчикові доводиться дбати і про менших братиків та сестричок.
-Зараз збираю за містом серед поля щавель і продаю на овочевому ринку, під час канікул щороку підробляю: мию машини, роздаю рекламну продукцію, воджу туристів на екскурсії до замку і розповідаю їм різні цікаві історії. Менші хочуть їсти, а мама ніде не працює, часто зникає з дому на кілька днів. Поки жив батько, він завжди мене вчив жити чесно, тож як би не було скрутно, шукатиму законні шляхи заробітку, красти чи жебракувати не піду. Хоча допомогу сусідів, які нерідко приносять на харчі, приймаю з радістю, – розповідає хлопчик.
Іншою проблемою є заробітчанство, коли батьки залишають дітей на родичів, а самі на тривалий час виїжджають на сезонні роботи за кордон.
-Мама вже п’ять років працює в Португалії. Спілкуємося тільки через скайп. Нещодавно до неї поїхав і батько. Живу з бабусею. Фінансово ні в чому потреби не маю, однак не вистачає обіймів близьких людей, задушевної розмови, – ділиться думками дев’ятикласниця Марійка. – Я сита, гарно одягнена, але щасливою себе не почуваю. Найчастіше мрію не про матеріальні речі, а про те, аби знову вся сім’я була разом.
Звичайно, бувають ситуації і гірші, проте діти трудових мігрантів дуже гостро відчувають брак уваги… а в Закарпатті таких родин майже третина.
Насильство над неповнолітніми
Під час опитування, проведеного нещодавно у одній із соціальних мереж, з’ясувалося, що 67 відсотків мешканців області за провину карають дітей фізично, 22 відсотки – морально «перевиховують», 8 відсотків – ніяк не реагують і тільки 3 відсотки намагаються спокійно поговорити і спільно знайти причину непорозуміння.
Щодо покарань, то, як не дивно, найчастіше б’ють синів і доньок саме матері, таким чином примушуючи своє чадо боятись від дорослих. Жінки при цьому не думають над тим, що стосунки з дітьми треба будувати не на основі залякувань, а на принципах любові та поваги. Та й навіть ті матусі, які надають перевагу словесним «атакам» часто власними необміркованими діями занижують своїм наступникам самооцінку, психологічно просто «розчавлюють» молоду, ще не сформовану особистість. Найчастіше наболілі проблеми діти озвучують у віртуальних спільнотах, де можна публікувати повідомлення анонімно.
-Я взяла без дозволу мамину каблучку, хотіла похвалитись перед подругами, увечері планувала її повернути, поставити на місце у скриньку. Проте не встигла. Мати помітила і так мене била, що тепер усі руки й ноги в синцях. Після того вона ще годину кричала, усіляко принижуючи мене, порівнюючи з іншими, ідеальними, на її думку, дівчатами. Як її вибачити, як далі жити у своїй сім’ї? Хоч би вже школу закінчила і влаштувалась десь на роботу, зняла квартиру. А так – іще два роки потрібно терпіти ці знущання, – написала одна з дівчат.
Прикро, та більшості дітей у реальному житті навіть немає з ким поговорити про подібні труднощі: перед друзями відкривати душу ганьба, вчителі – занадто недоступні, а у родинному колі порозуміння немає…
Загроза від оточення
Тож від кого насправді потрібно захищати підростаюче покоління найбільше? Від незнайомих людей, Інтернету, від неправомірних дій посадових осіб, від окремих педагогів, або від близького оточення… Саме сумнівні компанії нерідко підштовхують неповнолітніх до вживання алкоголю, тютюнопаління та інших, ще страшніших шкідливих звичок.
-Першу цигарку я викурив у п’ятому класі. Батьки з роботи завжди приходили пізно і я багато часу проводив у дворі з більш дорослими хлопцями. Один з них і запропонував спробувати. Спочатку не подобалося, а далі звик. Однак друзі не завжди були поруч, а так хотілося зробити хоч одну затяжку. Тому я і збирав недопалки, і навіть крав гроші від батьків. Утім… навіть маючи кошти, придбати тютюн вдавалося далеко не кожного разу, – розповідає семикласник Дмитро. – Коли ж мама про все довідалася, зробила такий скандал, що невдовзі довелося попрощатися з цигарками.
Проте товариші можуть вплинути не тільки на певні пристрасті дитини, але й на характер.
-Відколи донька почала проводити дозвілля з новою сусідкою, стала некерованою. Її все дратує, не хоче вчитися, вдома перестала допомагати по господарству. Відтепер її цікавить лише косметика, зачіски і модна одежа, – скаржиться пані Олеся. – Нещодавно заявила, що хоче скутер. Але ж їй тільки 13 років! Вона бере приклад із подруги, батько якої має по крамниці у кожному закарпатському місті. Я ж із мізерної зарплатні не можу собі дозволити купувати дитині сукні за 3 тисячі гривень і босоніжки за 2,5 тисяч.
Однак навіть обмежуючи коло спілкування свого чада, уберегти його від усіх небезпек неможливо…
Звичайно, далеко не всі діти – янголи. Є між ними й такі, бо знущаються над тваринами та однолітками, скоюють крадіжки та інші злочини… Але часто такими вони стають саме з вини дорослих, адже батьківська турбота, підтримка і увага – найголовніше для кожного малюка.
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
