Закарпатці можуть навчитися грати в петанк за 10 хвилин, а спортивне хобі знайти на все життя
Цього разу розмова видалася надзвичайно пізнавальною. Мова йде про людину, яка фактично підняла український петанк на офіційний рівень у нашій країні. Архітектор, фотограф, журналіст, член жіночої національної збірної з петанку, Президент федерації петанку України та просто гарна цікава ужгородка Олександра Шевченко розповіла газеті «Наш Ужгород» про тонкощі своєї роботи. Пояснила, як поєднувати, здавалося б, непоєднувані речі і слухатися своєї інтуїції у виборі захоплень.
– Олександро, де ви народилися, коли і чому переїхали до Ужгорода?
– Я родом з смт Солотвино, тож дитинство пройшло поряд з соленими озерами та з цікавими екскурсіями в соляні шахти. Спускатися на 350-400 метрів під землю, гуляти тунелями та торкатися стін з кристалів солі рожевого, білого та сірого кольорів – справжня пригода не тільки для дитини. А до Ужгорода переїхала вже в 12 років – на навчання в Ужгородський ліцей. В сім’ї склалася стійка традиція: і мій старший брат, і я, а далі й молодша сестра – всі закінчували фізико-математичний профіль тут.
– Розкажіть про своє навчання в університеті? Чому саме архітектура?
– Я вступила до УжНУ в 15 років, а в тому віці ще не сильно задумуєшся, ким хочеш стати в майбутньому. Знала про свій хист до точних наук і до малювання, тому й обрала будівельний напрям. Тим більше що на кафедрі Міського будівництва і господарства ми вивчали не лише архітектуру, а й геологію, геодезію, сейсміку, бетонні та металеві конструкції і т.д. Було дуже цікаво та й група у нас набралася весела, ми були трохи розбишаками. Пам’ятаю період, коли щодня на перервах грали в настільний теніс в аудиторії – складали разом два кульмани і влаштовували «батли». Потім місцева прибиральниця все «прикрила», нажалівшись на нас декану (посміхається).
– Уже кілька років ви, паралельно до своєї основної роботи, працюєте журналістом. Ваші фоторепортажі можна знайти на багатьох місцевих інтернет-порталах. Ви завжди хотіли фотографувати чи це спонтанне захоплення?
– Це дивно буде звучати, але років 8 тому я не лише знімати, але й фотографуватися сама не хотіла. Десь у батьків в старій тумбі досі лежать десятки ненайкращих фотографій, зроблених плівковими фотоапаратами. І що основне, криворукими фотографами, які відрізають ноги, руки, а іноді й частину голови, як їм заманеться. Переглядаючи фото, пересвідчуєшся, що поняття «не той ракурс» та «нефотогенічність» таки існують. Здається, вони стоять поруч на всіх фото зі мною (посміхається). Переконати мене в зворотному взявся мій друг, ужгородський журналіст та фотограф Олександр Попович. Спочатку нишком знімав мене на турнірах, а потім показував гарні кадри. А далі були довгі цікави бесіди про основи фотографування, постановку кадрів, емоції, які передають вдалі знімки. Перше фото на його фотоапарат, перше фото вже на мій… Своє заняття я досі сприймаю як улюблене хобі. Розумію, що в цій сфері вчитися і вдосконалюватися можна все життя, а я лише на перших її сходинках. Якось інший мій фотонаставник сказав, що треба відзняти свої перші 150 тисяч кадрів, а далі вже буде видно. Якщо бажання фотографувати пропало, то це таки не твоє, але якщо ні, то вже й за вуха не відтягнеш – занурюєшся в цей світ з головою. Але вже потім не притягуєш додому 1000 фото з однієї події, щоб відшукати в тій купі більш-менш вдалі, а бачиш вдалий кадр задовго до того, як натискаєш кнопку.
– Як ви почали грати в петанк? Чому продовжуєте грати? Що для вас петанк?
– Все дуже банально – друг запросив на одне з тренувань «подивитися на незвичайну гру» та розвіятися. На той час я вела багато проектів, тож дні, а то й ночі просиджувала в ArchiCADі та AutoCADі за комп’ютером. Очі світяться, в голові постійно якісь цифри і обрахунки… І ось, вперше за багато місяців, я просто кидала кульку, зосереджувалася на тому, де її приземлити, куди вона докотиться, насолоджувалася часом на свіжому повітрі в хорошій компанії. Петанк – чудова терапія і відпочинок. Потім були перші власні китайські кулі та участь у міжнародному турнірі «Каштани-2009», десятки нових друзів із різних країн. Зараз петанк для мене – це подорожі, нові враження, цікаві люди і, насамперед, серйозний спорт.
– Скільки часу ви є президентом федерації петанку України? Ми знаємо, що це не легкий час для федерації. Із посадою на вас чекала велика бюрократична робота, щоб підняти цей спорт на офіційний, державний рівень. Як воно було? Що змінилося?
– Президентом я була 2 роки. За цей час у нас сформувалася чудова команда петанкістів із різних міст України, які взяли на себе великий шмат роботи та фактично створили Раду федерації. Запрацював офіційний сайт ФПУ, де анонсуються усі основні події українського петанку, публікуються календарі, положення, переклади міжнародних правил. Активно популяризуємо петанк у соцмережах. А кількість місцевих турнірів зросла настільки, що ми іноді не можемо поділити вихідні.
Завдяки Першому віце-президенту Маріо Пресутті вдалося організувати поставку десятків наборів куль з Данії і розподілити їх по клубам. А польський петанкіст та бізнесмен Давид Нуро, який з цього року взяв ліцензію від «Ужгородського петанк-клубу», організував для жіночої та чоловічої збірних незабутні тренінги в Парижі та Празі у відомого Клода Ралі. Також запросив з Польщі тренера для арбітрів, а на черзі тренінг для тренерів. Це дало неабиякий поштовх для подальшого розвитку. Дякуючи нашому «ангелу-охоронцю федерації» Андрію Волошку, минулого року Україна була вперше представлена на клубному чемпіонаті Європи EuroCUP-2016 в Монако, де нас представляв харківський клуб Fair Play (цього року честь країни поїде захищати петанк-клуб «Київ»). Також він допоміг придбати форму для усіх збірних: жіночої, чоловічої та ветеранської. До речі, з минулого року стартувала програми підготовки збірних, у рамках якої чоловіки та жінки їздять на тренувальні збори та займаються під керівництвом француза Ксавьє Пеллізарі та датчанина Маріо Пресутті.
Крім того, за цей час було офіційно зареєстровано безліч клубів по Україні та отримано статус Всеукраїнської федерації. На черзі ще кілька клубів, наприклад, в Чинадієві (Закарпатська обл.) та Ніжині (Чернігівська обл.). Завдяки участі наших спортсменів в спортивних заходах, проведенню майстер-класів, відкриттю майданчиків петанк стає все більш популярним. Варто відзначити, що до 2024 року він цілком імовірно може стати олімпійським видом спорту.
– Ви могли би навести статистичні дані типу скільки ліцензованих гравців було на момент, коли ви стала президентом, а скільки тепер? Можливо, ви можете назвати ще якісь цікаві факти: до прикладу, які стосуються гендерної рівності: скільки в петанку жінок і чоловіків?
– У 2014 році в нас було 44 спортсмени з міжнародною ліцензією, а зараз вже 94. Третина з цієї кількості – жінки. У більшості країн в петанк грають люди старшого віку, а в Україні основу становить молодь 20-35 років. Ці цифри відображають кількість професійних спортсменів, а ще є сотні спортсменів, що офіційно зареєстровані в українських клубах та тисячі тих, хто просто коли-небудь спробував грати в петанк та кидає кулі для задоволення десь на природі. Ця гра дуже соціальна, тож кожен може знайти щось для себе.
– Можете пояснити, яке місце в українському петанку займає «Ужгородський петанк-клуб»? Розкажіть про наших спортсменів.
– Фактично з «Першого Закарпатського петанк-клубу» (президентом якого був Олександр Попович), а потім з «Ужгородського петанк-клубу»( президент Федір Шандор) і почалася історія цього виду спорту в Україні. Тож наші спортсмени мають багаторічний досвід і, наприклад, на минулорічному чемпіонаті України, що проходив у Львові, нагороди за перші та другі місця в обох форматах (тет-а-тети та триплети) ужгородці привезли додому. Ще нам дуже пощастило з географічним розташуванням, адже поїхати на вихідні на міжнародний турнір, наприклад, в Угорщину чи Словаччину, дуже просто, тож там спершу і набиралися досвіду. Ну і основне, чим пишаємося – це два масштабні міжнародні турніри «Сакура» та «Каштани», які вже 10 років поспіль організовує Петро Гойс (почесний президент федерації ) та «Ужгородський петанк-клуб». Щороку в жовтні та травні більше 150 спортсменів з понад 14 країн радо відвідують наше місто.
– Які найбільші проблеми в петанку на сьогодні? Назвіть кілька, які ви вважаєте основними.
– Як не крути, але основною проблемою є відсутність фінансування та підтримки держави. Щоб виховувати сильних спортсменів, потрібні закриті майданчики, щоб не доводилося робити перерву на зимові місяці, а потім знову входити в колію тренувань. Зокрема, навчання юніорів практично неможливе без них, адже шкільний рік триває з вересня по травень, а левову частку займають холодні та дощові місяці. Також необхідно запрошувати тренерів міжнародного класу та брати участь у великих змаганнях за кордоном. Усе це поки що тримається на ентузіазмі самих спортсменів та допомозі поодиноких спонсорів. У Європі бути спонсором навіть вигідно, а в Україні закони в цьому напрямку ще кульгають. Шкода, але через брак коштів збірна України пропустила чимало чемпіонатів світу, які проходили, зокрема, в Тайланді та на Мадагаскарі.
– Які завдання ставить перед собою сьогодні федерація петанку України? Є план дій або завдання, які треба виконати цього року або за інший період?
– Цього року вперше проводитимемо клубний чемпіонат України. Відбудеться він у Львові і буде фактично відбором на EuroCUP 2018. У вересні очікуємо тренера жіночої збірної Франції Жан-Ів-Пероне з корисним тренінгом для тренерів І-ІІ рівня. Також у вересні пройде чоловічий чемпіонат Європи у Франції, а вже через місяць – жіночий чемпіонат світу в Китаї та ветеранський чемпіонат Європи в Данії, тож спортсмени активно готуються. Завдання майбутньому президенту – спільно з юристами домогтися статусу національної для нашої всеукраїнської федерації і отримати підтримку збірних України в таких подорожах, адже ми захищаємо честь країни і вже відзначилися «бронзою» та «сріблом» в Кубку націй на чемпіонатах Європи і підйомом більш як на 20 сходинок на чемпіонаті світу. Цьогоріч плануємо ще більше змагань, майстер-класів і цікавих зустрічей в парках України, відкриття нових майданчиків, зокрема в Івано-Франківській області. Ну і, звісно ж, маємо довгострокову ціль – потрапити на Олімпіаду 2024 року.
– Скажіть кілька слів чи побажань тим, хто прочитає це інтерв’ю?
– Хочу сказати, що петанк – це насамперед весело та азартно. Навчитися грати можна всього за 10 хвилин, а спортивне хобі знайти на все життя. Тож просто спробуйте, а ми чекаємо вас на наступних турнірах.
Розмовляла Альона КОЛОДІЙ, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net
