Як закарпатка плете… велосипеди

[Total: 0    Average: 0/5]

Віра Вучкан – не корінна ізянка, у село на Хустщині вона переїхала з Тячівщини, коли вийшла заміж, за фахом – працівниця культури, чудово співає, танцює, проводить вечорниці, відроджує народні традиції, очолює місцевий будинок культури. Та у вільний від роботи час плете дивовижні вироби з лози.

Родинна справа

У роботі пані Вірі завжди допомагають рідні – чоловік та діти. Та й загалом у столиці лозоплетіння сімейні ремесла передаються вже кількасот років із покоління в покоління.

-Старожили досі переповідають чи то легенду, чи то бувальщину про першу в селі плетену кошарку, – каже жінка. – Тож подейкують, що жив колись на цих землях дуже бідний чоловік на ім’я Іван Кашко. Одного разу подався він на річку наловити риби, бо не було що їсти. З лози змайстрував собі вудку, але не зловив жодної рибини. Тоді сів на березі і виплів із гілок верби невеликий кошик. Оскільки грошей у чоловіка не було, то невдовзі на ринку він продав виріб, а для себе зробив інший, уже кращий. Потім почав очищати гілки, робити корзини для грибів, ягід, картоплі та інших продуктів. Відтак виготовив і підставку для бутлів — із двома ручками. Нехитрого ремесла навчив ізянин і двох своїх синів. Тож тонкощі плетіння почали передаватись від батьків до дітей, аж до сьогодні. І так вже завелося в Ізі, що не знати тут плести кошики – ганьба.

Отож цілими сім’ями мешканці закарпатського села виготовляють дивовижні дерев’яні речі, інколи настільки цікаві та неординарні, що просто вражають польотом фантазії авторів.

 Все почалося з ріжка для квітки

Якщо більшість ізян творчу стежку розпочинають саме з корзин, то Віра Вучкан вперше проекспериментувала з декоративно підставкою для квітів. Вийшов такий собі ріжок-мушля. Але виріб дуже сподобався чоловікові. Навіть зараз, маючи за плечима вже чималий досвід та багаж знань, жінка найбільше плете саме різноманітних квіткових кашпо.

-Велосипеди – звичайна підставка під горщики. У цьому ж стилі робимо автомобілі та мопеди, – зізнається умілиця. – А крім того, у моєму доробку є плетені лійки, черевики, а також величезні корзини – і все для рослин.

Загалом творча ізянка дуже любить квіти. У її помешканні завжди літо, а подвір’я влітку нагадує райський сад від зелених насаджень.

-Під час роботи в нас заведено співати, – ділиться думками майстриня. – Однією з найбільш розповсюджених пісень  є така:

«Ой плету кошарину,  вінок заплітаю,

Та я собі за миленьким  кожен час гадаю.

Тепер плетуть кошарини, давно плели коші,

Та все люди говорили,  що є з руща гроші.»

А загалом кожна окрема дерев’яна річ у мальовничому селі є дизайнерською та оригінальною, бо ж у кожен виріб вкладено часку душі та енергію працьовитих рук автора.

Плетені мрії

Зі слів пані Віри, лоза – матеріал настільки універсальний, що виплести з нього можна абсолютно все, проте треба вміти поводитись із деревиною.

-Має важливе значення, яку лозу використовувати, коли зрізати прутики, протягом якого часу і у воді якої температури виварювати, як сушити, загалом чинників надзвичайно багато, – запевняє жінка. – Проте потім вербова гілка стає гнучкою і слухняною. Важливо лише придумати щось таке, чого не вимудрував ще ніхто раніше. Колись молодь навіть змагалася, у кого більша корзина вийде, у кого краще крісло-гойдалка, а в кого затишніша колиска для немовляти. Зараз найбільшою популярністю користуються меблі та елементи декору, садові плетені «скульптурки».

Біля більшості ізянських воріт справді красується «жива» виставка найрізноманітніших експонатів. Навіть здається, що то не населений пункт, а суцільний ермітаж із мистецькими витворами.

Сама ж пані Віра виплела більше тисячі корзин, кількасот усіляких сувенірів, багато ваз, абажурів, хлібниць, тарілок, будиночків для тварин тощо. Час від часу вона навіть дає для молоді та гостей села майстер-класи з лозоплетіння, охоче ділиться таємницями ремесла.

-У лозоплетінні, як і в будь-якій іншій справі, усе починається з ідеї. Тому, на мою думку,  найбільшим задоволенням є, коли людина дивиться на готовий виріб і усвідомлює, що виплела, виплекала, матеріалізувала  власну мрію, – усміхається Віра Вучкан.

Марина АЛДОН

zakarpatpost.net

Comments are closed.