Мукачівський Берті-бачі: «Якщо немає часу поговорити з туристами, відправляю їх до пам’ятника»

[Total: 0    Average: 0/5]

Майстер з Мукачева, якому за життя встановлено пам’ятник, відзначив 45-річчя трудової діяльності.

Чорний одяг і велосипед. Без цього уявити 68-річного Берталона Товта просто неможливо. Дядько Берті (угорською Берті-бачі), як звуть його городяни, – єдиний в світі сажотрус, якому за життя встановлено пам’ятник. Ось уже 45 років він чистить міські димоходи.

– Я став сажотрусом, коли одружився, – пояснює Берталон Товт майстер на суміші закарпатського діалекту і угорської мови. – У селі роботи не було. І тесть покликав мене в місто. Він і брат дружини були сажотрусами. Тоді говорили: «Сажотруса побачити – до удачі».

І сьогодні на Закарпатті залишилася це прислів’я. А щоб ще й бажання здійснилося, потрібно потерти ґудзик сажотруса або потайки витягнути з його щітки ворсинки, пишуть ФАКТИ.

Поговорити з Берталоном Берталоновичем сідаємо в кафе в центрі міста. Від кави він відмовляється – п’є його лише вдома і вранці.

Майстер згадує, що за часів його молодості сажотруси обходили кожен квартал і чистили всі будинки.

– Після чистки я виходив, як негр, – сміється Берті-бачі. – А сміття вивозили по 10-15 тачок. Дружина звикла, що вдома я по кілька годин у ванні мився. Тепер працюємо тільки за заявками, але іноді доводиться чистити димарі в цілому будинку.

Як і раніше найбільше роботи у сажотруса з осені до квітня.

– Краще працювати в старих будинках, які ще чехи чи угорці будували, – пояснює співрозмовник. – Там димоходи широкі. Раніше думали, як людині в трубу залізти, як вилізти і як почистити. Знизу в будинках і на горищі робили дверцята (дядько Берті витягує кілька зв’язаних  схожих на товсті олівці палиць з різними заглибленнями на кінцях – ключі від цих дверцят. – Авт.). Бувало, ложку просили витягти з димоходу або молоток, якщо на даху ремонт робили. Або пляшку або цеглу могли вкинути. Ще в димохід потрапляють птиці і кішки. Вони йдуть на запахи і на тепло, особливо взимку… У старих будинках все це можна витягнути без проблем. Бувало, що й живих кошенят витягав, якщо мешканці швидко дзвонили, почувши нявкання в трубі.

І хоча сажотрус знає майже всі дахи в місті, новобудови і висотки він не шанує. Каже, димоходи там вузькі і заплутані.

– Буває, виліземо на дах, а там 15 димоходів, – каже сажотрус. – Потрібно знайти, де проблема, а ні плану, ні точних вказівок немає. Ще одна біда вузьких димоходів – погана тяга. А все тому, що люди забули, як раніше будували. Правда, в приватних будинках знову повертаються до широких димоходів, мода на каміни допомогла.

Роботи багато, але молодь зараз не вважає цю професію престижною. Як і зарплату – 1700-2500 гривень.

– У мене було вісім учнів, – продовжує майстер. – Деякі змінювали професію, тому що мало платили. Хтось вважав, що робота дуже курна або важка. Молоді хлопці не дуже хочуть йти до нас, а сажотрусів має бути двоє з техніки безпеки. Зараз маю прекрасного напарника, його звуть Андрій. Разом ми вже чотири роки працюємо. Буває, що немає сходів в будинку, і якщо треба лізти на дах, він стає мені на плечі – і так піднімається. Таким же чином і спускається.

Інструмент теж ділимо на двох. Одному навіть на велосипеді його везти важко. Є зубило, молоток, дві гирі: одна п’ять кілограмів, інша півкілограма. Ще трос 25 метрів, щітка, щоб сміття замести, пружина, якщо цегляний димохід, дріт довжиною п’ять і сім метрів. І скоба, коли треба вибити стіну, якщо йде косо труба. Все разом до тридцяти кілограмів буде.

Свій інструмент чищу щодня. Тепер цього не робить ніхто. Гирі у мене ще від тестя і трос старий. Зараз такого матеріалу немає, треба шукати. Раніше, коли ми, сажотруси, значилися при пожежній частині, там могли все і відремонтувати. В даний час і майстрів таких вже немає.

На прощання Берталон Берталоновіч позує біля пам’ятника сажотрусу.

– Щовечора тут проїжджаю і вітаю «колегу», – каже Берті-бачі. – А якщо немає часу поговорити з туристами, теж відправляю їх до пам’ятника.

Пам’ятник сажотрусу встановили в Мукачево в 2010 році. Автор Іван Бровді зробив його за фотографією Берталона Товта. Сам майстер жодного дня не позував. Мукачівець став першим сажотрусом, якому за життя відкрили пам’ятник.

Бронзовий сажотрус трохи вищий за Берті-бачія і має великий ніс, з натяком, що раніше за роботу розраховувалися чаркою. На пам’ятнику, як підкреслюють екскурсоводи, кілька фрагментів затерті до блиску. Вважається, що потерти кішку – до любові, руку – до здоров’я, ключ – до власної квартири, трос з гирями – до весілля, а ґудзик сажотруса – на щастя. З установкою пам’ятника з’явилася і нова приказка: «Берті-бачі на удачу».

Євгенія ГОНТАР

zakarpatpost.net

Comments are closed.