Ужгородка розповіла, чому її діти не ходять до школи
Кілька тисяч дітей в Україні вибрали не ходити в школу. Такі підрахунки провела громадська активістка в сфері хоумскулінгу Рина Леон.
З деякими дітьми займаються батьки, з кимось репетитори – але все одно хоумскулери повинні проходити атестацію в школах, щоб перейти в наступний клас, пише УП.Життя.
За словами Ріни, навчання вдома в Україні передбачає, що батьки зобов’язуються навчити дитину відповідно до програми і виконати державний стандарт, який визначає, що повинен знати учень на тому чи іншому етапі навчання.
Олена АРБУЗНА
Ужгород
(родина переселенців)
У мене троє дітей – двоє старших вчаться дистанційно (один – першокласник, другий – 11 років), а молодшому тільки 4 роки.
Коли я була вагітною першою дитиною, мені постійно потрапляла на очі інформація про домашню освіту. Поки дитина ще не народився, ми вже думали, що було б круто вчити її вдома.
Коли він підріс, ми подумали: “Він такий розумний, треба його швидше в школу, може, навіть відразу у 2 клас”.
Ми поїхали в Сімферопольську школу, куди приймали хоумскулерів. Думали відразу здати програму першого класу. Але вчителька була настільки фантастична, що ми вирішили дистанційно навчатися у неї.
Два класи відучилися в Сімферополі. Але в 2014-му довелося шукати школу на материку.
Пройшла чутка, що під Києвом з’явиться ще одна школа. І 29 серпня нам сказали, що можна подавати документи в Переяслав-Хмельницьку школу (зараз там немає набору), на базі якої проходить експеримент по сімейній освіті.
Щоб пройти атестацію, нам треба було роздрукувати з сайту контрольні, зробити і відправити. Більше нічого.
Щороку старший – 11-річний – син дивиться кількість контрольних і кількість тижнів до відправки – і визначає: на цю дисципліну потрібно стільки, на цю – стільки часу. Перших півтора місяця він в графіку, але потім ми страшно завалюємо терміни здачі.
Він займається мало; бувають дні, коли він взагалі нічого не робить. І мені б хотілося, щоб занять було більше.
Першокласник рано почав читати, йому було легко все складати. Коли подивився математику, то сказав: “Тю, що там рахувати!”. З ним вийшло легко – тому що ми, знаючи, що він буде вчитися вдома, постійно щось йому давали.
Організація навчального процесу у нас слабенька, але при цьому діти здають все добре. ДПА з математики старший здав на 12, але йому поставили 10, тому що він начеркав.
Ми, батьки, розуміємо, що відповідальність за це навчання лежить на нас, тому намагаємося показувати прикладну сторону. Якщо я шию “гніздо” для читання книг, то кажу: “У мене така кількість тканини, я можу вирахувати довжину окружності по такій формулі”. Вони потім не пам’ятають формулу, але бачили, що я її використовувала. Коли ми ріжемо торт малюкові – говоримо про дроби.
Ми живемо за містом, і старший син сам ходить на маршрутку, щоб доїхати на свої гуртки. Десь у другому класі він уже почав самостійно пересуватися по місту. Першокласнику я буду возити по гуртках, поки він з усіма не познайомиться.
Хоумкулінг обходиться нам дешевше. Немає витрат на нові зошити, фломастери і олівці. У мене вони ще не стесати – навіщо? Не треба купувати модні наклейки, які “все купили”.