Як закарпатські чоловіки зраджують дружин через Інтернет
Інтернет сьогодні – не дивина. В ньому навіть зручно телепрограми проглядати. Тому я й не дивувалася, що мій чоловік в інтернеті вечорами пропадає. Він же ж у мене архітектор. А для цього фаху ого скільки нової інформації потрібно. Де ж її взяти? Звичайно, що в інтернеті.
Але раптом сталося так, що його викликали на об‘єкт пізно увечері. Терміново. По телефону він зрозумів, що завалився дах. А це, знаєте, велика небезпека для твоєї репутації, якщо сталося щось таке надзвичайне. Погані чутки розлітаються дуже швидко. Хоча насправді Славко просто неправильно зрозумів, чому йому дзвонять. А це просто в нього консультувалися, чим найкраще покрити дах. Відповідь треба було дати терміново, бо рано-вранці мали привести матеріал, пише «Екстра Закарпаття».
Він одразу й поїхав. Спроектований ним будинок був у сусідньому місті. Тому години три його можна було не чекати додому.
Комп’ютери в нас були два різні. В мене – бухгалтерська робота. Своїх документів вистачає. Тому в його комп’ютер я ніколи не заглядала. Підійшла цього разу тільки для того, щоб вимкнути його. Але тут же з несподіванки ледь не впала.
Мій чоловічок мав сторінку в мережах на ім’я якогось Вадима, звісно, що аватарка – фото якогось кіногероя. І переписувався він з доброю сотнею дівчат. Я із цікавості заглянула в історію його відвідин сайтів. Як не дивно, він щодня цю історію стирав. А тут ось така несподіванка.
Я зрозуміла, що так сталося тільки через те, що його так несподівано зірвали з місця і він забув про комп’ютер. Уявляю, що в нього зараз подвійний стрес. І господар розгніваний, і я дізналася правду про його нічні походеньки у віртуальний світ. І з цього всього треба якось виплутуватися.
Так от, мій любий Славко писав якійсь Тетяні, що вона – найрозкішніша жінка в світі. Тетяна відповіла: «Та невже?». Якійсь Лєночці повідомляв, що в неї найгарніші очі. Лєночка сказала: «Я знаю!». Якійсь Іванні написав, що він давно її жадає. Іванна його запитала: «А ти не псих?». Мій чоловік у відповідь ображено замовчав. Якісь Діані мій суджений звістив, що вона – його ангел. Діана у відповідь лайкнула його фото. І всяка така інша бувальщина, яка завжди напохваті в чоловіків. І що, вони йому всі вірили? – здивувалася я.
Треба сказати, в мого бідолашного Славчика була деяка фантазія. Ну, не всім він одне й теж писав. Хоча ні. Згодом побачила, що це все ж був шаблон. Коментарів було п’ять-шість, і вони повторювалися. Мене ледь не знудило від такої мильної опери із моїм чоловіком у головній ролі. Ніколи не думала, що він такий недалекий.
Так от, я написала у відповідь із його сторінки одне-єдине повідомлення. Що це пише їм не красень, якого вони там науявляли, а зек із величезним стажем, який полює за жінками, щоб позбавити їх власності та коштовностей. Якщо у них є власність та коштовності, раджу бути їм обачнішими. Аби потім не нарікати на свою гірку долю. Всю відповідальність вони мають взяти на себе.
Віднайшла у інтернеті фотографію найвідразливішого, на мою думку, чоловіка, і прикріпила до свого послання, яке розіслала всій чарівній сотні прихильниць мого чоловіка. А потім видалила свій лист.
Навіть не знаю, чи добре зробила чи погано, бо мною тоді керував гнів. Не було часу аналізувати ситуацію.
І після цього я вимкнула комп і якось на диво спокійнісінько лягла спати. І заснула міцним сном. Крізь сон почула, як повернувся чоловік. Він тихенько скрадався коридором, наче той, що накоїв щось лихе. Я вирішила спати далі. Ні, навіть загадала бажання. Якщо мені вдасться заснути до ранку, значить мені варто боротися за свого чоловіка далі. Якщо ні, то нам треба розійтися.
Непомітно я знову провалилася в сон. І проспала ледь не дев’ятої. Адже це була неділя. Чоловік навіть думав, що я вдаю із себе сонну, і ходив навшпиньки по квартирі, щоб мене не збудити.
На ранок він був дуже люб’язним. Але про комп’ютер мови не було. Він навіть побоявся про це спитати. А я нічого не пояснювала.
Я продовжувала імпровізувати. Сказала, що йому дзвонила якась Лєночка, і та нібито дуже сердито повідомила, що розриває з ним зв’язок, бо з такими не варто мати жодної справи.
– Це була багата клієнтка? Їй не сподобався твій проект? – спитала я ошелешеного чоловіка.
Насправді це не мій стиль поведінки. Мені хотілося розревітися. Забитися в куточок. Відлупцювати Славка. Або ж зрадити йому. Але щось ізсередини підказувало діяти саме так. І я слухалася цього внутрішнього голосу.
Але до вечора він не витримав і сам у всьому зізнався. Він чесно розповів про свої віртуальні зради. Сказав, що йому так хотілося якогось яскравішого життя, як те, яке ми мали з ним. Я теж розповіла, що вчинила із його статусом у електронних мережах. Ми посміялися над витівками одне одного.
І знаєте, сьогодні Славко – найкращий із чоловіків, яких я могла б собі бажати. Але, думаю, якщо б я почала його звинувачувати чи дорікати, могла б розвалити сім’ю. Бо він би не знайшов виправдання. Може, я помиляюся, але в екстремальних ситуаціях треба поступати неординарно.
Ліда КРАВЧЕНКО, газета «Екстра Закарпаття», екслюзивно для zakarpatpost.net
