Михайло РІВІС про транспортне сполучення, власні витівки у школі, «мачок» та «парадички»

[Total: 0    Average: 0/5]

Михайло РІВІС – людина відома кожному закарпатцю і не тільки. На політичному Олімпі нашого краю він далеко не перший рік. Працював заступником начальника митниці-начальник Служби боротьби з контрабандою  Виноградівської митниці, заступником міського голови Хуста,  заступником трьох голів Закарпатської ОДА, а починав трудову діяльність митним інспектором.

Однак далеко не всі знають, що голова  обласної ради любить жартувати. Тож як і над ким він кепкував у шкільні роки, яким стравам надає перевагу, куди любить мандрувати…

Сьогодні у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» під час наших «Недільних бесід» Михайло РІВІС розповів про кумедні випадки з життя, поділився думками з приводу проблем області та  власними таємницями.

— Михайле Михайловичу, зараз не вщухають розмови і про ужгородський аеропорт. Якою буде його подальша доля? Який можливий шлях виходу з ситуації?

— Зараз ми йдемо двома напрямками – домагаємося того, аби Украерорух пройшов європейську сертифікацію, аби мати можливість управляти польотами над територією ЄС.  Тим самим відкриється можливість польотів через словацький бік, що є для нас найбільш прийнятним варіантом.  Також розглядаємо залучення інвестора, який встановить своє обладнання, що відповідатиме нормам Євросоюзу, і матиме сертифікацію в ЄС як локальний оператор.  Таким чином ми б змогли швидко запустити аеропорт «Ужгород» і забезпечити дешеві польоти.  Все, що стосується майна обласної ради: злітно-посадкової смуги, огорожі, боксів, терміналу прийому прильоту і відльоту – ми відремонтували, привели аеропорт до ладу, використавши кошти як обласного, так і державного бюджетів, витративши понад 25 мільйонів гривень. На сьогодні обладнання, що стосується безпосередньо самого аеропорту,  повністю відповідає сертифікаційним нормам. Тобто, аеропорт може працювати без обмежень. Що стосується управління польотами, то навігаційне обладнання має встановити або Украерорух, або інвестор.

— Закарпаття має угоди про співпрацю з багатьма регіонами країн Європи. З якою державою транскордонне співробітництво є найбільш плідним?

— Якщо брати до уваги найбільш часті контакти, найбільш важливі спільні проекти з Угорщиною. Вони наші найближчі сусіди і стратегічні партнери. Закарпаття отримало унікальну можливість разом з угорськими партнерами співпрацювати з ЄС в новому форматі заради реалізації конкретних економічних, інвестиційних, екологічних, інфраструктурних та культурно-освітніх проектів. ЄОТС ТИСА – це молодий, водночас екстраординарний  перспективний проект. Його реалізація дозволить нам залучити кошти ЄС для здійснення низки спільних проектів, спрямованих на вирішення найболючіших проблем територіальних громад краю.

Далі я б назвав Чехію. Уже десятиліття співпрацюємо із Височиною. Також нашими надійним партнером є Пардубіцький край, а нещодавно Закарпатська облрада офіційно підписала угоду з одним з найпотужнішим промисловим регіоном Чехії – Устецьким краєм. На цьому не зупиняємося, апарат облради працює над підписанням угод ще з чотирма чеськими регіонами. Як пророкував жартома Генконсул Чехії у Львові, незабаром Закарпаття дружитиме з усіма чеськими краями.  Така співпраця дає багато користі громадам області. До прикладу, за 10 років спільної роботи з Височиною на розбудову соціальних об’єктів  реалізовано  100 мільйонів гривень на умовах 50х50%.

Тішить те, що чеські партнери надають перевагу гірським районам Закарпаття,  місцеві бюджети яких незначні, тож не можуть провести в дитячих садочках та школах ні капітальні ремонти, ні сучасне опалення, аби діти навчалися в комфортних умовах. Переконаний, невдовзі кожен район співпрацюватиме з якимось чеським краєм і буде залучено потужний додатковий фінансовий ресурс для розвитку таких сфер як: освіта, туризм, агропромисловий комплекс.

— У нас чудова природа, великий потенціал для туризму, але ми не маємо нормальних доріг.  Чи не здається Вам, що Київ мало приділяє уваги Закарпаттю, що наші проекти недофінансовуються?

— Транспортна інфраструктура для нас дійсно дуже актуальна. Це питання з тим же аеропортом, і автодорожнє сполучення. Закарпаття до нині не має жодного швидкого поїзду класу Інтерсіті. Автошляхи – в жахливому стані, незважаючи на те, що через нашу область має пройти траса Лісабон – Київ… З боку Угорщини ця транспортна артерія «підійшла» вже впритул до Закарпаття. Якщо матимемо якісні дороги, в тому числі автобани, тоді транспортний потік збільшиться в рази. Це можна простежити на прикладі Дякова, де у співфінансуванні за кошти Державного фонду регіонального розвитку, Державного та обласного бюджетів полагоджено шматочок дороги, який не ремонтувався 30 років. Зараз пункт пропуску «Дяково», що на українсько-румунському кордоні, не справляється з потоком автомобілів, а раніше він занепадав. Ми знаходимося в центрі європейського континенту і маємо унікальну можливість використовувати багато ресурсів, адже пропускаємо великі транзитні транспортні потоки через кордони з трьома країнами. Сучасна дорожня інфраструктура суттєво б збільшила надходження до бюджетів усіх рівнів, також і потік туристів зріс би у рази.

— Оскільки говоримо про транспорт, то неможливо обійти увагою Хустський залізничний вокзал, що десятиліттями волає по допомогу. Єдине, на що спромоглася останнім часом Укрзалізниця – це перекрити дах. Чи можна зрушити це питання з «мертвої точки»?

— Міністр інфраструктури, якому була підпорядкована  Укрзалізниця, пообіцяв ремонт вокзалу, і навіть розпочали його. Через те, що будівля вокзалу перебуває на балансі Укрзалізниці, ні місто, ні область реконструювати, або виділяти кошти на її ремонт не можуть. На жаль, на сьогодні ремонтні роботи заморожено, і з цього приводу голова ОДА Геннадій Москаль вже звертався до уряду відновити реконструкцію вокзального комплексу в Хусті. Думаю, що і депутатський корпус облради також зініціює відповідне звернення, і не лише щодо Хустського, а й до інших вокзалів краю, більшість з яких у занедбаному стані.

Хуст за останні кілька років перетворився  у гарне курортне містечко, а ця вокзальна «візитівка» його дуже псує. Крім того, віднедавна через місто запущено потяг Київ-Солотвино і багато гостей, їдучи в Шаян та у Велятино, добираються до закарпатського містечка залізницею, тож бачать занедбаний вокзал. Тож не дивно, що перше враження про місто над Тисою у них не найкраще. Тому над цим питанням неодмінно будемо працювати. Тим більше, що проходить реконструкція стадіону і Хуст готується приймати чемпіонати України, куди з’їжджатиметься велика кількість гостей.

— Іншим болючим питанням того ж Хуста є пологовий будинок. Жінки скаржаться на недостатньо комфортні умови, а будівництво акушерсько-гінекологічного корпусу Хустської райлікарні заморожено. Чи є якісь перспективи?

— Пологовий будинок знаходиться на балансі обласної ради і проект будівництва акушерсько-гінекологічного корпусу зараз проходить експертизу, ми зробили перерахунок… і вартість його відбудови разом із підведенням усіх комунікацій та обладнанням складе 168 мільйонів гривень. Знайти або в обласному, або в державному бюджеті такі кошти – нереально. Чому? Поясню. На рік область отримує через Фонд регіонального розвитку, який є основним джерелом фінансування інфраструктурних проектів Закарпаття, 120-130 мільйонів гривень.  Тож, було б дуже невідповідально весь бюджет спрямовувати виключно на Хуст. Наразі ми виділили на актуалізацію проекту, перерахунок проектно-кошторисної документації  коштує мільйон гривень. У цьому році на відбудову фтизіатричної лікарні у Нижній Апші залучено 3,5 мільйонів євро грантових коштів. Наступним кроком, плануємо залучати також грантові кошти  на відбудову цього корпусу. Нам вже вдалося, аби за кошти світового банку в Хустській райлікарні встановили обладнання для проведення операцій на серці. Це дасть змогу охопити якісним лікуванням Хустський, Тячівський, Рахівський, Міжгірський, Виноградівський, Іршавський райони. Тобто, мешканцям цих районів не потрібно їхати в Ужгород у кардіологічний диспансер, коли кожна хвилина на рахунку… Крім того, за обласні кошти у Хустській райлікарні проведено ремонт реанімаційного відділення, законсервовано руйнування інфекційного відділення, яке знаходиться в жахливому стані, і яке також першочергово потрібно реконструювати.

Нині в обласній раді є шість депутатів з Хуста та Хустського району, тому разом шукатимемо можливості для того, щоб зрушити з місця справу з пологовим будинком.

— Переходимо до більш особистих запитань. Розкажіть про себе, як про людину. Як проводите вільний час, які маєте захоплення?

— На жаль, вільного часу у мене немає. Про себе скажу просто:  народився і виріс у Хусті, закінчив СШ №1. Далі вчився в Хустському СПТУ №10, із відзнакою закінчив Львівський політехнічний інститут, вісімнадцять років працював на митниці – від інспектора до заступника начальника митної установи, паралельно здобув юридичну освіту в УжНУ. Потім був обраний першим заступником Хустського міського голови. Через кілька років Валерій Лунчнко, коли працював головою ОДА, запропонував мені посаду свого заступника. Потім довелось працювати ще з двома керівниками ОДА – Василем Губалем та Геннадієм Москалем. Ця робота дала мені колосальний управлінський досвід, який дуже пригодився після обрання мене депутатським корпусом на посаду голови облради.

— Куди любите подорожувати?

— Як і всім, мені теж часом потрібно відпочити, трохи змінити клімат. Люблю подорожувати до моря. Найчастіше  їду туди ж, куди й більшість закарпатців – у Хорватію. Це – близький нам слов’янський народ, у нас із ними подібний менталітет, навіть мова схожа на нашу, на ту, якою розмовляла  моя бабуся. У Ховартії можна почути слова: «палачінта», «мачка», «не слобудно», «парадчичка»… І це так приємно, не відчуваєш ностальгії… Але можу собі дозволити поїхати туди не більше, ніж на 10 днів. Ви ж знаєте, що раз у півтори місяці проходять сесії, а до них – профільні комісії проводять свої засідання, на яких обговорюються важливі питання та програми, і я, як голова облради, звісно беру участь в них. Крім того, навідуюся в райони, перевіряю, як проводяться реконструкції об’єктів за кошти обласного бюджету і чи якісно. Тому відпустки – короткотермінові.

— А чи є на Закарпатті таке місце, куди хочеться повертатися знову і знову?

— Так. Звичайно. Це – Хуст! Там мій дім, моя родина, друзі.

— А улюблену страву маєте?

— Ні, я не гурман. Для мене головне, щоб їжа була здоровою та смачно приготована. Чомусь одному перевагу не надаю.

— Ви – особистість відома, публічна. У чому секрет Вашого успіху?

— Це – підтримка родини. Сім’я – головне. Завдяки підтримці дружини, дітей, друзів я зміг чогось домогтися у житті. Хоча, через мою роботу вони бачать мене частіше в телевізорі, ніж поруч (сміється). Але вони знають, якщо стоятиме питання: родина  чи кар’єра, то, як кожна нормальна людина, виберу сім’ю.

— Які риси характеру імпонують у інших і які відштовхують?

— Якщо підійти до цього питання по-філософськи,  а в житті до всього треба ставитися саме так, то слід розуміти, що кожна людина, яка зустрічається на нашому шляху, є або нашим уроком, або нашим вчителем, або нашою нагородою. Це просто потрібно навчитися сприймати людей такими, якими вони є. Адже те, що дратує нас у інших, є нашим особистим віддзеркаленням. Отже, проблему завжди треба шукати у собі і виправляти. До речі, якщо почати відноситися до людини з позитивом, вона завжди відповість взаємністю. Хоча часом у собі це важко переламати, бо заважають образи. Проте все, що відбувається з нами, відбувається завжди на краще. Головне – у це вірити. Я в цьому не раз переконувався на власному досвіді.

— Ви – весела людина? Розкажіть улюблений анекдот.

— Так, весела. Під настрій, звичайно, можу розказати. Сьогодні зранку проводив нараду з заступниками і кілька анекдотів саме було озвучено. Ось один із них. Говорять двоє колег. Один каже: «Людина має розвиток до певного піку, а потім все іде на спад. У дитинстві люди бавляться і на схилі літ також». Інший цікавиться: «А як ти можеш знати, що старі люди бавляться?». Перший відповідає: «Із власного досвіду. Візьмемо, наприклад, мого дідуся і бабусю. Вони постійно граються у схованки». «Як це?», – дивується товариш. «Просто, – зізнається чоловік. – Спочатку зранку бабуся ховає пляшку, а потім сама ховається від дідуся, коли він її знаходить».

— Хороший жарт. А щось читаєте? Маєте улюблену газету?

— Так. Звісно. «Наш Хуст».

— Ви є активним користувачем Фейсбуку. Сторінку самі ведете, чи це роблять Ваші помічники?

— Я завжди читаю записи у Фейсбуці. У мене на сторінці офіційні публікації робить Вікторія Сенгетовська, як речник голови і керівник прес-служби облради. Дуже багато всього мені в стрічку добавляють користувачі. Я її завжди перечитую. Писати пости в мене немає часу, але із Днем народження всіх друзів вітаю сам особисто.

— Поділіться таємницею, або веселою, кумедною історією з життя, про яку Ви раніше не розповідали іншим…

— У школі я був поганим учнем. У плані поведінки. Медаль не отримав лише через це. Я грав на нервах своїх вчителів, бо мав неспокійний характер. Маючи задатки лідера, об’єднував навколо себе учнів і ми бешкетували на уроках… Особливо на французькій мові. Потім я вже не раз вибачався за це перед своїм колишнім класним керівником, зустрічаючись із нею. Пам’ятаю, тоді з’явилися музичні годинники. На них були десятки різних мелодій. Звичайно, хлопці тягнулися до прогресу і ми з ними розважалися. Учителі ж це не сприймали. То були такі собі тогочасні гаджети. Отже, мені подарували саме такий годинник і я з ним бавився на уроці французької, слухав мелодії, учительку ж не чув. Вона якось каже: «Віддай мені той годинник, а після уроку забереш». Так тепер телефони від  дітей забирають. Я, звісно, віддав, але перед тим налаштував на ньому будильник. Тож через кожні тридцять секунд включалася якась мелодія: то одна, то друга, то третя…  Я їй і кажу: «Бачите, Магдалино Федорівно, то не я, то годинник сам. Буржуї зробили так навмисне, щоб зривати урок французької мови». Загалом приколів було багато. Ми й магнітофони у школу приносили, і різні цікаві речі. Як казав мій покійний дідик, ми були бітанґами.

— Веселі у Вас були шкільні роки! Спасибі щире за розмову! Успіхів у всіх справах, процвітання і добробуту! Мудрості у роботі, виважених рішень, наснаги та витримки.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

 

 

Comments are closed.