Навіщо суспільству школи? 7 освітніх експертів про мету освіти
Батько класно-урочної системи Ян Коменський, як значний недолік у педагогічній діяльності, відзначав відсутність чітко визначених педагогічних цілей.
Наше минуле дослідження – на тему “Чому діти не хочуть вчитися” – показало, що більшість експертів перед тим, як говорити про школу, запропонувало визначитися з тим, які цілі ставить або має ставити суспільство перед шкільною освітою,пише УП. Життя.
Але тут часто виникає плутанина в поняттях:
- Що є ціллю освіти?
- Що є метою освіти?
- Метою по відношенню до кого? До держави та суспільства? Чи до учня та його батьків?
- Чим мета відрізняється від цілі?
- А ще є таке пафосне слово “місія”, що це таке?
Є багато визначень, можна подивитися по словниках і довго сперечатись. Але ми пропонуємо зупинитись на такому, вельми умовному, співвідношенні визначень:
Місія освіти – це те, для чого потрібна освіта суспільству, із усвідомленням навіщо.
Мета освіти – це стратегічне бачення, яка має бути освіта для реалізації місії, провідна зірка, дороговказ.
Мета освіти вже має дві сторони – мета для суспільства і мета по відношенню до кожного конкретного учня.
Цілі ж освіти – це тактичні задачі, які мають вирішуватись для досягнення мети. Вони вже більш стосуються учня.
Досі можна було говорити, що місія освіти, хоча ми її й не усвідомлювали, це забезпечення самовідтворення суспільства.
Суспільства – такого, як воно є, – з певною картиною світу, з певною культурою, з певним досвідом, з певним суспільним ладом. Але світ змінюється.
І що цікаво, зміни починають прискорюватись. Вже не достатньо просто відтворювати існуючий стан речей.
Тому, зрозуміло, що місією освіти має бути розширене самовідтворення суспільства, тобто самовідтворення із створенням нової якості суспільного ладу. А мета й цілі мають визначатись вже виходячи з того, яким хоче бачити себе суспільство у майбутньому.
Виходячи з цього, ми задали нашим експертам наступні запитання:
- Як ви вважаєте, що для суспільства має бути метою шкільної освіти? І що має бути метою шкільної освіти для учня, його батьків?
- Які зараз в українській шкільній освіті місія, мета, цілі?
- Як ви вважаєте, що потрібно робити, щоб перейти до правильного цілепокладання?
- Чи знаєте ви, як це вирішується в інших країнах?
- Чи бачите ви в Україні спроби системного вирішення цієї задачи?
МІСІЯ ОСВІТИ ЗАРАЗ ОДНА – ВРЯТУВАТИ СУСПІЛЬСТВО, ЯКЕ “РОЗПОВЗАЄТЬСЯ ПО ШВАХ”
 |
МАРІЯ НЕСТЕРОВА
керівник лабораторії в Науково-дослідному центрі когнітивістики, доцент у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова
– Як ви вважаєте, що для суспільства має бути метою шкільної освіти? І що має бути метою шкільної освіти для учня, його батьків?
– Раніше вже було надане чудове визначення мети як стратегічного бачення. І це бачення повинно бути спільним.
Тобто повинна бути сформована картина майбутнього, достатньо принадливого та зрозумілого для кожного з учасників освітнього простору.
В умовах невизначеності єдиною стратегією може бути формування майбутнього, бо пристосуватись все одно неможливо.
– Які зараз в українській шкільній освіті місія, мета, цілі?
– Місія, яку бачить перед собою МОН – виплекати “Нову українську школу”, мета – розгорнути певну стратегію щодо її побудови.
Відповідно, цілі – конкретні напрямки змін для досягнення стратегічних завдань. Це декларовані “верхівки”.
Реальність дещо інша. Місія, якою вона зараз має бути – врятувати суспільство, що “розповзається по швах”. Мета – “впорядкувати” молодь та залучити освітян в процес змін. Цілі – дати певні орієнтири для особистісного розвитку кожного учасника освітнього процесу, щоб він не заважав суспільній безпеці та сприяв спільному процвітанню.
– Як ви вважаєте, що потрібно робити, щоб перейти до правильного цілепокладання?
– В практиці менеджменту (не тільки, й не стільки освітнього) управління по цілях є необхідною, але зовсім недостатньою умовою ефективного управління.
Потрібне “управління по цінностях”. Тільки тоді, коли буде побудовано систему не декларованих, а реальних цінностей, можна буде на цьому фундаменті будувати ціннісне поле освіти, а вже потім, відповідно, системи цілей різного ступеню складності.
– Чи знаєте ви, як це вирішується в інших країнах?
– Так, є багато цікавих напрацювань в сфері освітнього менеджменту, освітніх технологій в Сполучених Штатах, Японії, Європі та ін.
Саме зараз ми будемо впроваджувати європейський досвід в освіті, виконуючи грантову програму Європейської Комісії “Модуль Жана Моне”. Це проект “Соціальна згуртованість в освіті та управлінні: Європейські студії”.
Але перед тим, як копіювати їх цілепокладання, їх концепції, їх технології, – не тільки психологічні методики, а й педагогічні та управлінські рішення повинні бути перевірені та адаптовані саме для нашого суспільства.
Мені, взагалі, здається, що потрібна певна обережність з імплементацією інноваційних технологій, зокрема іноземного походження, – ціна помилки не дуже відрізняється від медичної.
Ризики, пов’язані з переносом іноземних освітніх технологій, можуть бути більшими, ніж від застосування вітчизняних. Є певні соціокультурні параметри, які є керуючими в освітній сфері.
– Чи бачите ви в Україні спроби системного вирішення цього завдання?
– Так, це проект “Нова українська школа” за особистої підтримки міністра, Лілії Гриневич; проект нашої робочої групи, за підтримки МОН України “Розвиток соціальної згуртованості суб’єктів освітнього простору”; проект Катерини Ясько (спіральна динаміка, емпатія, ненасильницьке спілкування, інтегральний менеджмент та ін.).
На жаль, не так вже багато можу згадати інших: бо системність є в дефіциті.
ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ МАЄ ДОЛУЧАТИСЯ ІНСТИТУТ ГРОМАД
 |
АНАТОЛІЙ ТКАЧУК
директор з науки та розвитку в ГО “Інститут громадянського суспільства”, куратор напрямку “Децентралізація” Реанімаційного Пакету Реформ
– Як ви вважаєте, хто має визначати мету та зміст освіти?
– Мета освіти, як на мене, надання дитині знань, навичок та умінь для того, аби вона могла знайти себе у сучасному світі, який стрімко змінюється.
Оскільки програми освіти це компетенція держави, то на державному рівні мету та зміст освіти визначає Міносвіти.
Але по суті глобально мета освіти визначається сучасним життям. Тому Міносвіти тут має виступати лише органом, який формалізує вимоги, сформовані нинішнім динамічним життям та суспільними настроями, і робитись це має із залученням науковців, педагогічної громадськості, батьків та медіа-спільноти.
Але це не все. Кожна спроможна територіальна громада (а таких зараз стає все більше) бажає, щоб діти з цієї громади отримали шанс на просування соціальними ліфтами, отримали конкурентну вищу освіту, і, можливо, поверталися жити й працювати вдома.
Якщо в школі вдасться прищепити дитині бажання активно реалізовуватись в житті громади, це стає певною запорукою того, що молодому фахівцю після вишу буде цікаво почати працювати саме в рідній громаді тут самореалізовуватись і допомагати розвиткові громади.
А оскільки зараз громадам передано питання організації шкіл вирішувати самостійно, то можна сказати, що зараз громада не просто відповідає за утримання шкіл, вона кревно зацікавлена у якості шкільної освіти і зміст цієї освіти також є в полі зору уваги громади.
– Чи можна в одному реченні сформулювати, якою має бути мета освіти з точки зору суспільства в цілому?
– Навчити дитину, майбутнього громадянина адаптуватися до світу, який швидко змінюється.
Вчора всі писали листи в конвертах, відсилали їх по пошті та чекали чотири дні, поки вони дійдуть. Сьогодні всі переписуються мейлом чи смс.
Світ змінюється, а якщо ти залишишся писати паперові листи, то ти випадеш з динаміки світу – і все, твій потяг пішов!
– Чи вирішує або наскільки вирішує цю задачу система освіти в Україні?
– Поки не вирішує. Тому що так завдання перед освітою поки не артикульовано. Але, як я вже казав, можливості для цього вже створюються.
– Що треба зробити, щоб вона почала вирішувати таке завдання?
– Крім децентралізаційних процесів, в тому числі в системі освіти, потрібно змінити філософію освіти.
Суспільство має усвідомити, що освіта це не тільки і не стільки знання, а більш розуміння, в якому місці ці знання потрібні, навички, де їх шукати, та вміння, як їх застосовувати.
Сьогодні безліч знань знаходяться у вільному доступі через інформаційні мережі. Тому зараз ключовим є не статичні знання якихось формул чи правил, а здатність знайти необхідні знання та уміння використати їх за призначенням і максимально ефективно.
– Чи є в Україні спроби вирішити це завдання?
– Ми зараз працюємо з МОН, вони ніби починають це розуміти. І, здається, починають рухатися саме в тому напрямку. І прийняття нового закону “Про освіту” свідчить про це.
Крім того, останнім часом активізуються неформальні рухи в школах, де дітей намагаються втягувати в освітні процеси не тільки через знання. І це теж добрий знак.
МЕТОЮ ОСВІТИ МАЄ СТАТИ ФОРМУВАННЯ ЩАСЛИВОЇ ЛЮДИНИ, ЗВІДТИ ВСЕ РЕШТА
 |
ЄВГЕН ЛАПІН
співзасновник альтернативної школи “Скворечник”
Мені залишається тільки приєднатися до думки шановних експертів.
Система освіти повинна бути інструментом формування суспільства майбутнього. Яким ми бачимо суспільний устрій в майбутньому, такі цілі ми повинні закладати в систему освіти сьогодні.
І хоча в суспільстві немає єдиного бачення, єдиної ідеї цього майбутнього, все ж деякі принципи/цінності проглядаються.
Це перш за все свобода і обов’язково відповідальність, що пов’язана з нею.
Це розвиток суспільства через розвиток кожного його члена.
Це синергія спільнот, що формуються активними самоорганізованими людьми.
Це творчість у всіх його формах, включаючи соціо-гуманітарну творчість.
Інституційно для цього необхідні максимальна лібералізація і децентралізація освіти, а також включення в цілепокладання всіх замовників освіти.
Досвід подібних відносин, а також досвід відповідної організації освіти є, наприклад, в скандинавських країнах.
Зрозуміло, що просто скопіювати модель освіти успішних в цьому сенсі країн не вийде.
Проте можна переосмисливши їх досвід цілепокладання, сформувати власну концепцію освіти. А також запозичити окремі інструменти, подбавши про коректність їх перенесення на український ґрунт.
Я б додав ще одну думку. Вона настільки очевидна, що часто не береться до уваги.
В результаті всіх освітніх перипетій повинен стати щасливим основний споживач, а в міру дорослішання він же основний замовник освіти, – дитина, підліток, юнак, взагалі людина.
Думаю, що ні один з батьків не заперечить проти такої мети. Вважаю, що в нинішньому мінливому світі все решта замовників освіти також будуть все більш і більш зацікавлені у формуванні щасливої людини, – навіть якщо ще не готові до цього прямо зараз.
Ви спитаєте, що таке щастя?
Не вдаючись в нюанси, я визначаю щастя в цьому контексті як стан авторства свого життя.
А чи можна навчити дитину бути щасливою колись в майбутньому, позбавляючи її стану щастя в сьогоденні – навантажуючи і перевантажуючи її знаннями, навичками, вміннями і, є ще таке слово – “компетенціями”, утримуючи її в обмеженнях школи, шкільної програми, а найголовніше, наших уявлень, якою вона повинна бути в майбутньому, і як вона повинна вести себе сьогодні?
На мою думку, відповідь очевидна.
Щастя вам, шановні читачі! Вже сьогодні!
