Про бударі та закарпатських політиків: що треба нагадати стурбованим депутатам
Є таке характерне закарпатське слово “бударь”. У ньому, як не дивно, – все ядро цього багатостраждального менталітету. Як яйце в качці, а в яйці – голка. Чи як там, забув уже. Словом, і життя, і смерть в одному флаконі. Це навіть не слово, а ціле соціокультурне поняття. Причому базове.
Так ось, бударь – це дерев’яний туалет із вирізаним ромбиком на дверях, а в кого руки не зовсім із гузиці ( ще одне широке поняття, яке багато чого може пояснити в ментальності), то із випиляним лобзиком сердечком. Але на такий варіант рідко натрапиш, тому що зробити ромбика значно простіше. Коротше, той-той по-вашому. А по-простацькому – дерев’яна будка, звідки він радше за все й веде свою етимологію.
В Ужгороді всі депутати як обласної, так і міської ради мають своє генеалогічне походження з цього бударя, таким же чином, як уся російська література – з гоголівської шинелі. Це їхня ментальна колиска.
І як і всі достойники, вони з цієї колиски намагаються вибратися в інший світ, що вабить пригодами. І підсвідомо забути про її існування. Що не виходить, бо колиска все одно нагадує про себе все життя, і дідусь Фройд чи якийсь інший Юнґ тут ні до чого.
Ось, наприклад, люто відгримів щойно в Ужгороді день міста. Нібито 1145 років святкували. Дуже старе місто, не попреш. Концерти, вино-самогон, шашлики, печена крумпля, пісні й танці, конферансьє, перетягування канату й інші спортивні змагання, наметів і дерев’яних зрубів понастромлювали по всьому центру, човна наладнували між берегами Ужа кататися, – все, як у людей. І навіть краще.
Клопоталися всім цим ділом, ясна річ, депутати. Як для себе робили. А про той-тої забули. Про бударі по-іхньому. Жодного бударя на величезні натовпи людей не поставили. Чи не потрібні вони в суспільстві, що народні гуляння провадить, чи самі впораються якось, чи ще якісь інші варіанти, то вже питання риторичне. І побутове. А в нас тут питання філософського характеру. Бо втеча з ментальної колиски таким чином і відбувається, що вона має бути намертво стерта з пам’яті, у найрадикальний спосіб. Але центр міста таким чином був потужно зас*яний.
За те вони вперли біля міської ради красиву багатометрову композицію з “Я (червоне серце) УЖГОРОД”. Як ото в Нью-Йорку колись давно було, а зараз і в нас тепер буде. Те, що навколо композиції навалене будівельне сміття, купи бруківки й навіть є місця, де вона криво покладена, їх ніяк не засмучує. Можна фоткатися, просунувши голову в букву “О”. І парами – в дві літери “О”.
Але якщо б червоне серце в цій композиції замінити на бударь із елегантно випиляним сердечком у дверях, було б значно доречніше. Це одразу б дало правильний зріз ситуаціі з містом і з регіоном у цілому. І вектор розвитку, пише uainfo.org.
Так ось, коли ви будете чути про якісь претензії цих достойників щодо закону про освіту чи про ще щось важливе із космічних для них сфер, яке їх дуже турбує, чи щось іще лунатиме в ефірі з боку цих довбаних жлобів, можете сміливо нагадувати їм про їхній прямий обов’язок ставити в місті бударі, а по-вашому той-тої. А не братися до того, що їх ніяк не стосується. Ось що їх має турбувати. Розгрібати срач і змивати с*яння зі стін, яке вони розвели в місті, якому, між іншим, 1145 років. Освіта й вони це дві речі, які ніяк не перетинаються. І ніколи на перетнуться.
Олекса МАНН
