Яке відношення має площа в Ужгороді до Ірландії?
Невелика і малолюдна площа Егана в Ужгороді – справді живописна місцина.
Там – ніби інше місто – з високими деревами, старовинними та сучасними приватними будинками.
Едмунд Еган, на честь якого названо площу був фахівцем із сільського господарства. Ірландець за походженням переймався проблемами людей, які працювали на землі. Він побачив, що у найгіршому становищі тогочасної Угорщини, до складу якої в ті часи входив наш край, були саме закарпатські селяни, які, важко працюючи, ледве могли заробити собі на хліб. Еган проводив різні акції на підтримку людей, тож його позиція не подобалася угорським землевласникам. Якось, коли він їхав з Ужгорода до села Середнє, у нього вистрелили. Невдовзі Еган помер.
На похороні Едмунда Егана в Ужгороді зійшлося 12 тисяч селян — пастухів, дроворубів, виноградарів з найвіддаленіших куточків. Очевидці стверджували, що селами стояв голосний плач, майже в кожному селі було проведено жалобні народні збори, адже його називали спасителем нашого народу.
5 жовтня 2005 року в Ужгороді була заснована благодійна організація «фонд ім. Е. Егана», яка продовжила впроваджувати ідеї започатковані видатним економістом.
Крім того, площу Карла Маркса в Ужгороді було перейменовано і зараз вона носить ім’я Егана.
На площі, до речі, ніби спинився час.
Ще з ініціативи чехословацької влади там було зведено семиметрову вапнякову піраміду. Обеліск планували відкрити 11 листопада 1938 року — до 20-ї річниці закінчення Першої світової, але не встигли. Згідно з Віденським арбітражем, 10 листопада частина краю разом з Ужгородом перейшла до Угорщини. Згодом, коли Закарпаття окупувала радянська влада, на обеліск почепили барельєф Маркса. І спромоглися його зняти аж у 2015 році.
Згодом на площі Егана створили сквер Миру. Зараз він має не надто сучасний вигляд. Навіть огородження довкола пірамідки майже не змінилося. Більше того, обіцяний свого часу пам’ятник жертвам Першої Світової війни досі не з’явився.
Та дивує інше. На площі досі є старотипний насіневий магазин. Він давно пустує. Навіть вхід до нього заріс кущами малини. На вікні, за ґратами, щоправда, досі висить графік роботи, хоча заклад не працює.
Там збереглася і старовинна бруківка, вимощена ще чехами. Загалом, куточок унікальний.
Аж не віриться, що недалеко від центру сучасного міста можна побачити такий, зовсім інший Ужгород.
\
