Діана Трофимчук: «Я зрозуміла, що моя діяльність, моя місія – допомагати людям»
Життя постійно доводить нам на реальних прикладах: не важливо, який фах має людина, головне – як вона ставиться до своєї роботи.
Хіба вам не доводилося милуватися вишуканою граційністю офіціанта, котрий так подав вам ранкову каву, що подарував тим самим гарний настрій на увесь день? Що вже й казати про медсестру чи стоматолога з «легкою рукою», котрі, попри ваші побоювання, надали фахову допомогу безболісно, ще й добрим словом потішили.
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «Мукачево Express» у Facebook
Однак є такі сфери діяльності, котрі пересічній людині здаються рутинними і нудними, мало зрозумілими. Іще приємніше серед фахівців таких сфер зустріти людей, по-справжньому закоханих у свою роботу. Одна з них – Діана Трофимчук, ас страхового бізнесу з 25-річним стажем і …вищою музичною освітою. Ми попросили пані Діану розповісти читачам газети «Мукачево Express», чому вона поміняла фах і як їй вдається знаходити натхнення в такій, здавалось би, «нетворчій» роботі.
Для пересічної людини страхування – такий вид послуг, який в житті може й не знадобитися. Чим ви можете зацікавити людину, далеку від страхової справи? Для чого взагалі потрібне страхування?
Саме слово «страхування», яке походить від «страх», мені особисто не дуже подобається. Хоча, якщо розібратися, люди, що свідомо приходять скористатися послугами страхування, і справді відчувають страх за щось у своєму житті. Зараз у професійній сфері з’явилося українське слово, воно мені більше до душі – «убезпечення», тобто забезпечення безпеки.
Страховий бізнес в Україні є дуже молодим. І я пишаюся тим, що стояла біля його витоків. Я вже 25 років у цій сфері, починала простим страховим агентом і виросла до керівної посади. Закон про страхування в Україні був прийнятий у 1996 році, а я починала свою професійну діяльність у 1992-му. Зараз радію з того, що багато людей приходять усвідомлено скористатися послугами добровільного страхування. Саме слово «убезпечення» має на увазі захист того, про що людина турбується. Це може бути життя і здоров`я, убезпечення житла. Не всі й знають, що квартиру чи будинок можна убезпечити договором добровільного страхування. При настанні страхового випадку, такого як пожежа, стихійне лихо, крадіжка, вандалізм, залив водою, відповідальність перед сусідами – можна отримати немалі кошти від страхової компанії для покриття збитків.
Крім того, згідно з законом України, є види обов’язкового страхування. В першу чергу це цивільно-правова відповідальність для власників транспорту. Або та ж сама «Зелена картка». Виїжджаючи за кордон, окрім страхування власного життя, необхідно придбати страховий поліс на автотранспорт, на якому перетинаєш кордон.
Недавно я отримувала банківську картку і мені запропонували оформити договір страхування від нещасного випадку. Мені було якось незручно відмовити, тому я прийняла таку пропозицію. Виходить, банки є конкурентами страхових компаній, адже туди люди звертаються частіше?
Вони можуть запропонувати свої послуги, але ні в якому разі не нав’язувати. Людина сама має вирішувати, де їй вигідніше застрахувати своє життя чи здоров`я. На жаль, культура страхування в нашій державі на дуже низькому рівні. Укладаючи угоду страхування, варто не полінуватися і хоча б прочитати, під чим ви ставите свій підпис, щоб потім не звинувачувати когось у тому, що ваші очікування не виправдалися. От ви сказали про банківські установи. Наприклад, людина хоче отримати кредит, а їй додатково пропонують оформити договір страхування. Швидше за все, людина погодиться і поставить підпис, навіть не вникаючи в умови, аби тільки якнайшвидше досягти задуманого – отримати кредит. А договір же укладається на цілий рік. За цей час може настати страховий випадок. Іноді люди при цьому взагалі забувають про те, що вони застраховані. А якщо й згадають, то можуть бути розчаровані умовами угоди і сказати: «Ви всі аферисти». Все ж потрібно знати свої права і хоча би подивитися умови, які пропонуються у договорі. Адже обрати є з чого. За даними статистики, на початок 2017 року в Україні було зареєстровано 473 страхові компанії.
На що насамперед варто звернути увагу, обираючи страхову компанію?
Я б порадила обирати компанії з іноземними інвестиціями. Важливо також звернути увагу на те, як компанія резервує свої кошти. Можна зайти на сайт рейтингу страхових компаній і проаналізувати, хто з них і як відшкодовує кошти. Ну і звісно ще одна порада – не ведіться на дешевий продукт. Це важливо не тільки при страхуванні. Іноді «зекономлені» 100 чи 200 гривень можуть коштувати десятків тисяч гривень відшкодування при настанні страхового випадку.
Важливим є і факт наявності штатних аварійних комісарів по регіональних підрозділах. Не кожна компанія може собі дозволити їх утримувати, багато компаній користуються сервісними послугами незалежних експертів та аварійних комісарів.
На страховому ринку ходять поліси вже ліквідованих компаній, тому дуже важливо оформляти договори страхування безпосередньо в офісах страхових компаній, щоб ви хоч мали уяву, що це за фірма, де вона знаходиться. Ну і, звісно, раджу вимагати квитанцію про сплату за договір.
А хіба можна укладати угоди страхування десь іще, крім офісу страхових компаній.
Дуже часто люди, що їдуть за межі країни, оформляють «Зелену карту» вже по дорозі, бо не встигли оформити вдома. А потім при настанні страхового випадку придбаний поліс часто виявляється не валідний, а підтвердити його, знайти ту людину, у якої його купили, взагалі неможливо.
Важко повірити, що після стількох обманів люди діють так необдумано.
І все ж такі випадки не поодинокі. Нещодавно сестра моєї приятельки купила «Зелену карту» на кордоні. Коли в Будапешті поліціянти перевірили цю карту, вона виявилася фальшивою. Це призвело до того, що людина мала серйозні і фінансові, і моральні збитки. На підґрунті сильного стресу у неї почався псоріаз. Машину забрали на штрафмайданчик , а доба перебування там транспортного засобу в Угорщині коштує 160 євро. Її чоловік змушений був зірватися з роботи, найняти іншу машину, поїхати туди, щоб найняти юриста, оплатити його послуги і зрештою знайти кінці того фальшивого полісу. Можна вважати, що в якійсь мірі їм пощастило, бо вони знайшли продавця фальшивки і повернули кошти. Але люди отримали стільки збитків! Через власне халатне ставлення до страхування багато хто й досі обпікається.
Ви сказали, що починали працювати у сфері страхування на початку 90-х. То для кожного з нас були непрості часи. Як сталося, що тоді ви обрали цей непопулярний напрямок діяльності?
Насамперед зізнаюся, що я везуча людина. Іще в дитсадку, мені тоді було 5 чи 6 років, я побачила «тітоньку Музику» і просто закохалася в неї. Я була дуже цілеспрямованою дитиною. А родина вирішила мене підтримати. Дідусь купив мені фортепіано, і я була впевнена, що саме музика буде справою усього мого життя. Закінчила на «відмінно» музичну школу і мріяла стати викладачем музики. Згодом отримала диплом музиканта-педагога. Але, як ви сказали, то були складні часи. Важко було знайти роботу, іще важче – отримати зарплату. Я тоді вже мала сім`ю, маленьку донечку і відчувала, що засиділася вдома. Дуже хотіла себе реалізувати, і мені було байдуже, куди піти працювати. Влаштуватися викладачам у музичну чи навіть загальноосвітню школу було не реально. І тут мені запропонували піти працювати секретарем-референтом у туристичну фірму. Дуже некомфортно я там почувалася, бо за три чи й чотири місяці та фірма не змогла відправити кудись жодної туристичної групи. Мені була потрібна реальна робота, а не відсиджування робочого часу. Моєї тодішньої зарплати не вистачало на пару шкарпеток. А я дуже хотіла працювати і заробляти. Керівник фірми, у якій я тоді працювала, дав пораду, за яку я вдячна до цього часу і буду завжди вдячна. «Є таке слово – «страхування». Подивися в його бік», – порадив директор. Для мене це слово було нове, незнайоме, але я вчепилася за нього, як за рятівну соломинку. Поїхала до Ужгорода і врешті-решт знайшла там страхову компанію, саме в ній починалися мої перші спроби. Працювала позаштатним страховим агентом, заробляла знову ж таки копійки, але, мабуть, було якесь внутрішнє чуття, що я на правильному шляху. А, може, то моя цілеспрямованість допомогла утриматися на цій стезі. У нас же прикордонна область, люди завжди їздили в Європу, в Угорщину, тому мусили оформляти страховку. Коли нарешті прийняли закон про страхування в Україні, у мене було вже стільки клієнтів… Я зрозуміла, що потрапила в свою стихію. Хоча бізнес молодий, та з прийняттям закону з`явилася можливість для розвитку. Це мене дуже приваблювало, і приваблює до сьогодні. Росла як фахівець і розвивалася разом зі страховим ринком і страховим бізнесом в Україні. На сьогоднішній день страховому бізнесу не навчають ніде. Але мені щастило навчатися на практиці у тих, хто вже опанував ази і вершини цієї справи, а головне – хто любив передавати досвід.
Ваша сім`я завжди підтримує вас?
Моєю найбільшою підтримкою і опорою завжди був чоловік, але саме тоді, коли я тільки почала співпрацювати з однією з компаній, він помер. Це була велика трагедія для мене. Старшій донечці було 15 років, а молодшій 3,5. Коли переживаєш таке горе, втрату близької людини, починаєш задумуватися: яке моє призначення на землі? Навіщо я тут? І я зрозуміла, що моя діяльність, моя місія – допомагати людям. Я почала шлях до себе. Вже й на свою роботу я стала дивитись зовсім інакше. Відчуваю, що я – не просто посередник між центральним офісом і клієнтом. Моя місія – допомагати людям отримувати цінну інформацію, як не потрапити в пастку при укладанні договору страхування, як захисту на своє майно. Очі вдячних людей неможливо забути. Торік, пригадуєте, в багатьох місцях нашого краю пройшов град, котрий пошкодив дахи приватних будинків, багато транспортних засобів. У нас тут стояли великі черги людей, які оформляли документи на відшкодування збитків. Згодом багато хто приходив, просто щоб сказати «дякую». І от в такі моменти розумієш, що ти – на своєму місці.
Ви – віруюча людина?
Звичайно. Свою першу молитву я вивчила від бабусі, тоді мені було всього два рочки. У нашій родині збереглася бабусина ікона Божої Матері, яка нагадує мені дитинство і бабусю, яка виховала у мені духовність і віру. Пригадую, коли я ходила до школи, доводилося відвідувати церкву крадькома, але навіть не уявляю, щоб на Різдво чи Великдень бабуся не побачила мене у церкві. Дуже хотілося б, аби і сучасна молодь так само вірила і берегла духовність.
Які справи чи уподобання прикрашають Ваше дозвілля?
У мене дуже багато захоплень. Люблю готувати, на кухні просто відпочиваю. Я дуже смачно готую і отримую істинне задоволення, коли бачу, що мої страви подобаються. Мої діти, зять – справжні шанувальники приготованої мною смакоти. Шкода, час на це маю тільки у вихідні.
Крім того, відтоді, як я почала шлях до себе, захопилася саморозвитком, отримала іще одну освіту, стала коучем і психотерапевтом. Зрозуміла, наскільки це важливі речі – філософія успіху, уміння поставити правильно цілі і послідовно рухатися до них. Якось на одному з тренінгів поруч зі мною сидів відомий мультиміліонер. Він виглядав досить скромно, і я з захопленням дивилася на нього, а потім наважилася запитати, що він тут робить, адже й так досяг вершин успіху. Його відповідь була дивовижною: «Навіть в останній день свого життя я б хотів дізнатися щось нове».
Дуже люблю квіти. Флористика – це іще один прекрасний світ, у якому я кохаюся, як і свого часу в музиці. Люблю активний відпочинок, закохана у наш мальовничий гірський край, який надихає і додає сил, спокою, наснаги. Умію вишивати, навіть рішельє. Закінчила курси крою і шиття, бухгалтерські курси. А взагалі, здається, немає такої справи, за яку б я не бралася і яка б у мене не виходила. Навіть колись ґаздівством займалася, свиней відгодовувала. У тяжкі дев’яності, про які ми ще на початку бесіди згадували, була таким же «човником», як і багато наших співвітчизників. Мабуть, іще тоді, радіючи першим тяжко заробленим п’ятдесяти доларам, дала собі слово стати успішною людиною. І досягла задуманого.
Валентина ЖУК, газета «Мукачево Express, ексклюзивно для zakarpatpost.net
