Кримінал довкола удару в серце Ужгорода
Винних досі не знайдено…
Чомусь за кордоном закарпатці бояться папірець на вулиці викинути, а вдома дехто нищить усе, що лише можливо, пише газета «Наш Ужгород».
Встановлений до Дня міста знак «Я люблю Ужгород» одразу ж почав збирати біля себе і містян, і туристів. Фотозону полюбили, біля неї завжди було людно. Та все ж свою любов до міста дехто виявляв по-своєму.
Уже за кілька днів літеру «о» пошкодили. Дехто з містян, особливо діти, залазили на знак, зовсім не думаючи про наслідки. Батьки при цьому не звертали увагу на те, що діти сидять на літерах, навіть стрибають на них, по-перше, наражаючи на небезпеку себе ж, по-друге, ламаючи міське майно.
Тому й не дивно, що кожні два-три дні хтось ламав літери. Їх ремонтували, але невдовзі ситуація повторювалася. Слід зазначити, що в інших містах України аналогічні фотозони роблять також не з металу. Але їх там ніхто не нищить. Тож чому у нас людям так кортить накоїти щось протизаконне.
При цьому з боку містян нерідко лунали закиди, мовляв, виготовлено знак із ламкого й крихкого матеріалу. Так стверджували найчастіше ті ж матусі, чиї діти топталися на літерах.
І малюки не винні, вони просто робили те, що їм ніхто не забороняв.
Але найбільшої шкоди завдали символу не діти, а дорослі.
Днями серце Ужгорода розбили, а літеру «У» виламали з основою. Інцидент трапився 30 жовтня приблизно о 23.20-23.40 год.
Невже темні сили напередодні ночі Усіх святих хазяйнували у столиці Закарпаття? Чи то парад зомбі пройшов площею Поштовою, чи комусь просто не було куди подіти зайву силу?
На ранок містом розлетілася тривожна звістка. Того ж дня мерія демонтувала знак і оприлюднила відео з камер спостереження, прокоментувавши ситуацію так:
«Із записів кількох камер відеоспостереження, які проглядають площу Поштову в обласному центрі Закарпаття, видно, як до літер наблизилася група з 5 осіб і тривалий час перебувала біля них. Очевидно, саме це і є винуватці, оскільки близько 03.00 патрульна поліція вже виявила пошкодження напису, а за записами з камер після цієї групи з 5 осіб більше до нього ніхто не підходив. Люди, які перед тим підходили до напису, просто фотографувалися і йшли.
У зв’язку з вандалізмом керівництво комунального підприємства Ужгородської міської ради «Уж-Фест» подало заяву в поліцію. Знак демонтували, його буде відновлено».
Патрульна поліція газеті «Наш Ужгород» підтвердила інформацію і додала, що розкриттям злочину займаються слідчі.
Нагадаємо, що коштували літери 87 тисяч гривень. Тож невже ті, хто розбивав знак, не думали над тим, що його зроблено з грошей не американського добродійника, а кожного з нас – платників податків. Виникає питання – для чого плювати у власний колодязь?
Більше того, на адресу міської ради ще й посипалися звинувачення, що фотозона неякісна. Але ж ніхто не розраховував, що знак топтатимуть і ламатимуть. Цього ж не роблять ні у Києві, ні у Львові, де аналогічні фотозони встановлено навіть у супермаркетах. Невже винний закарпатський менталітет? Невже у нас так люблять ламати, а не будувати?
Слід зазначити, що рівно рік тому, у листопаді минулого року, двоє молодиків у Хусті скоїли подібний злочин – посеред ночі розбили знак «Я люблю Хуст».
Винних знайшли оперативно, майже за добу. Допомогли вийти на слід хуліганів камери спостереження. Зловмисниками виявилися двоє молодиків із сіл Хустського району. Хуліганів притягнули до відповідальності – вони сплатили штраф, проте ремонтував серце своїм коштом один з депутатів, який його фактично і встановив.
А яка доля чекає на ужгородське серце?
Цікаво, що інцидент не став шоком для громадськості. До нього чомусь ужгородці були готовими. Подія навіть мало кого здивувала. Чому?
Усе просто.
В Ужгороді постійно хтось щось ламає. Чи то лавиці, чи то дерева, чи то сміттєві корзини, чи то інформаційні стенди, чи то дорожні знаки… І люди до цього вже настільки звикли, що навіть не звертають увагу на подібні «дрібниці».
Тому логічно, що до цього правопорушення місто йшло цілеспрямовано і поступово. Й винен тут не крихкий матеріал, а свідомість людей, адже якби ніхто не розмахував руками й ногами, серце було б цілим і неушкодженим.
Та знайти правопорушників – це лише половина справи.
Інше питання – що на них чекає далі. Але тут уже слово за судом.
Кваліфікувати злочин можна за статтею 296 ч. 2 Кримінального кодексу (групове хуліганство), що карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. Напевно, позбавляти волі за розбите серце вандалів не варто, але штраф повинен бути максимальним. Бо якщо подію залишити безкарною, у місті й далі ламатимуть усе, що під руку попадеться.
Чомусь за кордоном наші бояться папірець на вулиці викинути, а вдома дехто нищить усе, що лише можливо.
Іще б доречніше було залучити винних до громадських робіт із прибирання центральних вулиць міста. Якщо ж у когось так багато зайвої сили, то краще її спрямовувати не на правопорушення, а на користь громаді. Та й іншим це послужило б добрим уроком на майбутнє. Бо зараз складається враження, що це не Ужгороду потрібна «пересадка серця», а що деяким закарпатцям просто необхідна пересадка мозку.
Сумно, що окрасу міста так спаплюжили. Чому ми не вміємо цінувати і берегти тн, що маємо?
Час нарешті навчитись не публічно вигукувати патріотичні гасла чи писати пости в Інтернеті, що взагалі несерйозно, а по-справжньому любити рідне місто і доводити це не словами, а конкретними справами.
Марина АЛДОН, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net
