Анастасія ПЕНТЕК про найбільші та найменші пенсії на Закарпатті, як їла зелені банани та зустріч з Валерієм Леонтьєвим
Зараз у пенсійному законодавстві стільки змін, що не говорять про них хіба що ліниві. Новації розуміють далеко не всі, тим більше, що закони сформовані так, що пересічним бабусям та дідусям збагнути їхній зміст просто не під силу.
Утім, перед обіцяним підвищенням пенсій покращень чекали всі пенсіонери. Але задоволеними залишились далеко не всі, бо одні отримали надбавку і понад тисячу та більше гривень, а інші – всього у кілька, а то і кількадесят гривень, причому із числа тих, у кого стаж великий. Тож сьогоднішнім гостем прес-центру газети «НЕДІЛЯ» є начальник головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Анастасія ПЕНТЕК.
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
Під час наших «Недільних бесід» вона розповіла і про мінімальні пенсії, і про купівлю пенсійного стажу, і про реформи, і про власні життєві секрети.
Анастасіє Юріївно, пенсійна реформа розпочалася. Що в ній позитивного?
Як завжди, коли проводяться реформи, критики звучить немало. Але треба визнати: з набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» впорядковано законодавчу базу у сфері пенсійного забезпечення, адже досі діяли 28 законів, за якими призначались пенсії. Зараз всі українці зрівняні у своїх правах: виходять на пенсію на однакових умовах і розмір пенсії залежить від страхового стажу та заробітної плати людини.
Серед позитиву назву і те, що збережено пенсії за вислугою років для педагогічних і медичних працівників (для тих, хто на 1 жовтня 2017 року мав 26,5 років спецстажу), пільгові пенсії для деяких категорій громадян та інше. Позитивні зміни відчули і жінки, котрі достроково вийшли на пенсію. В повному обсязі отримують пенсію і заробітну плату працюючі пенсіонери тощо.
Скільки на Закарпатті пенсіонерів? Скільки в трьох найбільших містах області – Ужгороді, Мукачеві та Хусті?
На сьогодні в області зареєстровано понад 270 тисяч пенсіонерів. В місті Ужгород – 26472, у Мукачеві – 18543, у Хусті – 7447 пенсіонерів.
Разом з тим, хочу зазначити, що з кожним роком погіршується співвідношення працюючих і пенсіонерів, отже, зростає навантаження на Пенсійний фонд. Якщо у 2005 році в області нараховувалось близько 300 тисяч працюючих, які сплачували внески у Пенсійний фонд, і, так би мовити, утримували пенсіонерів, то на сьогодні працюючих осіб близько 196 тисяч. Статистика далеко не втішна: в нашому краї на одного працюючого вже зараз припадає в середньому півтора, а в деяких районах навіть двоє пенсіонерів.
- Владислав ТИМОШКО: «На жаль, не знаю жодного фотографа в Ужгороді, який би вчився саме на фотографа»
Скільки закарпатців отримують мінімальну пенсію?
Мінімальна пенсія для працюючих – 1 тисяча 373 гривні, для непрацюючих пенсіонерів – 1 тисяча 452 гривні. Загалом же по області мінімальну пенсію отримують 35 тисяч 853 особи (в Ужгороді – 2128, у Мукачеві – 1678, у Хусті – 839 таких пенсіонерів).
А максимальну?
На сьогодні максимальний розмір пенсії обмежений до 10 тисяч 740 гривень. В основному найвищі пенсії отримують судді, прокурори та народні депутати, а також шахтарі, працівники газотранспортної системи, будівельники – одним словом, ті, в кого були висока заробітна плата і великий стаж роботи. Такі пенсії в нас нараховуються 338 закарпатцям. Найбільше серед них ужгородців – 142 осіб, у Мукачеві їх 32, а в Хусті – всього семеро.
Наскільки, максимально і мінімально, закарпатцям підвищили пенсії? Як це можна пояснити?
Перераховано пенсії по області 246 тисячам (це 91,2 відсотка) пенсіонерів на загальну суму понад 88,4 мільйона гривень. Середній розмір підвищення на одну особу становить 359 гривень.
В Ужгороді підвищені пенсії отримали 23,3 тисячі (88,1%) осіб, у Мукачеві – 16,7 тисячі (90%), у Хусті – 6,9 тисячі (92,3%) пенсіонерів.
На жаль, не всі порадувались, отримавши нові пенсії. Це правда. Серед таких – багато пенсіонерів, котрі мають величезний – по 40-50 років – стаж, але отримували невелику зарплатню. А показники величини зарплати і стажу, повторюся, ключові в нарахуванні розміру пенсії. В цю категорію пенсіонерів потрапили бюджетники – ті ж колишні лікарі, медсестри, санітарки, вчителі, а також колгоспники та інші. Хочу трохи обнадіяти цю категорію пенсіонерів: в уряді розглядають можливість підвищення їм пенсій. Будемо сподіватись.
Кажуть, що в районах не відмінили відрахування з пенсій працюючих пенсіонерів. Чи це так?
Ні, такого не може бути – це всього-на-всього чутки. Новим законом відмінено норму, яка передбачала лише 85 відсотків виплати пенсій працюючим пенсіонерам. До слова, працюючих пенсіонерів на Закарпатті зараз понад 43 тисячі, з них в Ужгороді проживають 7674, у Мукачеві – 4191, у Хусті –1557.
Нас лякали підвищенням пенсійного віку. Це правда, чи просто чутки?
Пенсійний вік українцям не підвищується. Але, разом з тим, підвищились вимоги щодо необхідного страхового стажу. З 1 січня 2018 року особа, яка досягла 60-річного віку, для отримання права на пенсію має мати щонайменше 25 років страхового стажу. Якщо ж вона матиме від 15-ти до 25-ти років, то зможе вийти на пенсію в 63 роки. Маючи стаж від 15 до 16 років, зможе вийти на пенсію в 63 роки. При цьому слід врахувати, що з кожним наступним роком до цього необхідного страхового стажу додаватиметься 1 рік.
У випадку відсутності 15 років страхового (загального) стажу, органами соціального захисту призначатиметься такій особі державна соціальна допомога після досягнення нею 65 років.
Тому, мабуть, всі ми добре розуміємо, наскільки важливе офіційне працевлаштування, при якому повною мірою роботодавець сплачує за працівника відрахування в Пенсійний фонд.
Назву всього дві мотивації на користь офіційних трудових відносин: сьогодні людина молода, здорова й успішна, але завтра, не дай Боже, захворіла, отримала інвалідність, але інвалідну пенсію отримувати не зможе, бо не має необхідного страхового стажу. Або ще трагічніше: батько чи мати помирає, а діти з тієї ж причини, що і в першому випадку, не можуть отримати пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Тому я завжди кажу: «Думайте про пенсію змолоду, бо в старості вже буде пізно».
Те, що пенсійний стаж можна купити звучить досить абсурдно. Якщо в людини є гроші, вона може їх у щось вкласти на старість. Як гадаєте?
Для розрахунку розміру пенсії береться так званий трудовий стаж, який людина заробила до 2004 року і який зафіксований у трудовій книжці, і страховий стаж, який фіксується Пенсійним фондом із січня 2004 року. Це так званий персоніфікований облік. Страховий стаж зараховується тільки в тому випадку, якщо сам працівник або роботодавець сплачував страхові внески в Пенсійний фонд. Тому раджу всім контролювати свій страховий стаж, а для цього кожен може зареєструватися на веб-порталі Пенсійного фонду України, де отримає повну інформацію з цих питань.
Якщо людині не вистачає якось періоду для страхового стажу із січня 2004 року, вона може його докупити, уклавши відповідну угоду з фіскальною службою.
Кажуть, що невдовзі трудові книжки вже будуть не потрібні?
Про це зараз ще зарано говорити. Наразі пенсії призначаються як за трудовими книжками (як я вже казала, трудовий стаж до 2004 року), так і за персоніфікованим обліком. Але прийде час, коли пенсії дійсно призначатимуться тільки згідно з базою даних Пенсійного фонду, оскільки в ній відображений і стаж роботи, і заробітна плата..
При призначенні пенсії важливо, яку зарплату платили людині і чи платив роботодавець за неї страхові внески. Адже на скількох роботах людина б не працювала (у тому числі за сумісництвом чи договором), при призначенні пенсії зарахується все. Ще раз наголошу: зараз у нас такі технічні можливості, що кожен має вільний доступ до інформації про себе. Більше того, скажу, що пенсійна система в Україні нині дійсно єдина, яка проводить дієві, реальні реформи. Нехай ми часом спотикаємось, але все одно реформуємось. До того ж у нас дійсно кваліфіковані професійні кадри.
А якщо людина працює, але офіційно не оформлена на роботі. Що буде з її пенсією?
Поки ми молоді, здається, що навіщо нам той стаж, пенсія. Але роки дуже швидко пролітають, життя дуже непередбачувана річ – не знаєш, що буде через хвилину. Принаймні, я ще не бачила жодного багатого підприємця, який би сказав: «Мені ваша пенсія не потрібна».
Проблема наших людей в тому, що не вміємо відстоювати свої права. Поки українці не стануть юридично грамотними, не навчаться ставити перед роботодавцями свої вимоги щодо виплати офіційної зарплати, не будуть спокушатися на велику зарплатню, але в «конверті», доти не мати нам достойних пенсій.
Розкажіть про себе, як про людину. Чим займаєтесь у вільний час, куди подорожуєте, що читаєте?
Я народилась і все життя живу у селі. Маю землю, підсобне господарство: і курочок, і свиней, тримала донедавна навіть корову. Протягом 25 років зранку доїла її, поралась по господарству, збирала дітей у школу і йшла на роботу. Навіть тоді, коли вже була керівником. Я дуже люблю землю, напевно, у квартирі не змогла б прожити і дня. Мені потрібен простір, а не замкнуті стіни. Люблю працювати в саду, на городі – це і є найкращий відпочинок. Земля дає мені сили, забирає весь негатив, що накопичився за день, і заряджає позитивом. Для мене важливо бачити результат своєї праці, тому радію врожаю. Як же тішить, коли зацвітає черешня, а потім – коли дозрівають плоди.
Що стосується подорожей, то в мене на них ніколи не було часу. Робота і сім’я забирають весь час. 38 років тому я прийшла за невістку в сім’ю чоловіка. У тій родині я багато чому навчилася. Свекор був угорцем, а свекруха – словачкою, засвоїла їхні традиції. З поваги до них, до традицій родини, в яку я прийшла, за рік вивчила угорську мову. За що щиро вдячна свекру – мудрий був чоловік. Дочки так само володіють угорською.
Щодо читання, то якщо брати мою молодість, юність і сучасний період, то смаки дуже змінилися. Свого часу, у шкільні, студентські роки, захоплювалася географією, історією, любила історичну літературу. Дуже подобалася археологія. Тому, мабуть, так люблю копатися в землі (Сміється. – Авт.). Завжди захоплювалася поезією – обожнюю Марину Цвєтаєву. Правда, зараз на таке читання часу майже не вистачає. Але завжди знаходжу час на духовну літературу – відчуваю в цьому потребу. Адже Бог дарує нам три періоди життя: дитинство, коли нас всі люблять, леліють, юність, коли ми радіємо життю і нерідко грішимо, і старість, коли можемо ці всі провини спокутувати. Тож в дорослому віці треба думати про свою душу, про те, що доброго робимо для інших. Мусимо це усвідомити, дійти до розуміння цих простих життєвих істин.
А що вплинуло на вибір професії?
Свою нинішню професію, звичайно ж, обрала не одразу. Взагалі-то, я хотіла вступати на юрфак. Але мама відмовила, і я вирішила, що вступатиму на фізико-математичний. В результаті пішла вчитись на «Фінанси і кредит». На той час я працювала секретарем у фінуправлінні. Сходинка за сходинкою проходила науку в фінансовій галузі. Я отримала добрий старт, відтак – загартувалася й робота сподобалася. Мені щастило на вчителів – першими моїми наставницями були Ганна Михайлівна Когут і Марта Гнатівна Волощук.
Відтак вийшла заміж, народилися діти. Певний час працювала в адміністрації готелю «Закарпаття». Тоді саме його відкрили, і він був дуже престижним закладом. Це був цікавий період мого життя – познайомилася з багатьма дуже цікавими людьми – Олегом Блохіним, навіть пила з ним каву, Іриною Дерюгіною, з відомими футболістами «Карпат», «Арарату», «Зорі», із зірками тодішньої естради – Гнатюками (молодим і старшим), Валерієм Леонтьєвим. Але хоч як було цікаво, зрозуміла – це не моє. Перейшла працювати в обласне управління праці і соціального захисту населення. Відтак почалися нелегкі 90-ті роки. До влади прийшов Горбачов. І 21 грудня 1991 року було створено Пенсійний фонд. Відповідно з 1 січня 1992 року створили тоді ще республіканське відділення Пенсійного фонду СРСР та філії в областях. Тоді керівником пенсійного фонду Закарпаття став Юрій Павлишинець. Я ж саме повернулася з відпустки по догляду за дитиною, і він запропонував мені посаду начальника відділу бюджетного обліку та головного бухгалтера фонду. Було трохи страшнувато, чи справлятимуся, але мене завжди приваблювало щось нове. Та й зарплата не останню роль зіграла – тоді я отримувала 320 карбованців. Стільки отримував хіба секретар обкому партії. Утім… нелегкі це були гроші. Ми починали з нуля. Але скажу відверто, колектив у нас був дуже хороший. Саме тоді ми закладали фундамент пенсійної системи України. Тоді такого поняття, як заборгованість із виплати пенсій, не було, фонд заробляв надприбутки. Потім почалися труднощі, що сколихнули пенсійну систему. Часи були різні. Але завдячую Богу, що керівниками Пенсійного фонду як на рівні держави, так і області були розумні люди.
А діти чи пішли Вашими стопами?
Старша дочка закінчила факультет української філології, у неї двоє дітей, працює в школі, окремо займається з дітками, що мають фізичні вади. Це – її покликання, вона дуже любить дітей, особливо обездолених. Молодша дочка закінчила економічний факультет, працює в банку. Отже, можна сказати, пішла моїми стопами. Вона зростала в мене на роботі, з моїми книгами і журналами. В дитинстві її улюбленою грою було переписування моїх облікових книг, перевірка маминих журналів. Дуже хотіла за мною знайти помилку. А коли не знайшла, засмутилася (Сміється. – Авт.).
У Вас дуже насичене життя. Поділіться веселою, цікавою історією, яка залишила по собі приємні згадки.
Чомусь зразу згадались молоді роки. Я працювала у соцзахисті і поїхала аж на 45 днів в Ленінград на курси підвищення кваліфікації. Там в одній кімнаті жила з дівчиною Галею з Воронежа. Перший раз вибрались на прогулянку містом. А там рух транспорту такий інтенсивний – у чотири смуги, не як у нас… До підземного переходу далеко, і я, дівча з провінції, запропонувала перебігти дорогу десь поруч. То були радянські часи. Такого потоку автомобілів в Ужгороді не було. Галя, звичайно, заперечувала, але я все-таки побігла. Подрузі не залишалось іншого, як податися за мною. Вже на середині ми побачили, що до нас рухається міліціонер. Отже, штрафу нам не минути. І немалого. І тут в Галі з’явилася ідея виходу із ситуації – зробити з мене іноземку. Це ж не дивно: вона слова не розуміла з моєї закарпатської мови, а тим більше угорської. Отож міліціонер на нас кричить, а Галя йому розповідає те, про що ми домовились: мовляв, я угорка і нічого не розумію по-російськи. Я ж підтакую… то закарпатською, то угорською. Міліціонер просто отетерів від нас і… відпустив, порадивши Галі взяти мене за руку та провести до підземного переходу. Ми ще довго сміялися з того, як вдало розіграли його.
Ще одна історія знову ж таки пов’язана з Галею і моїми курсами в Ленінграді. Пам’ятаю банани. Де ж ми тоді їх бачили! То був вересень, величезна черга. Галя банани просто обожнювала, а я ці тропічні плоди бачила вперше. Запропонувала вона купити. Коштували ці зелені екзоти аж 25 рублів за кілограм! Мені було соромно зізнаватися, що ніколи їх не куштувала. Взяла я чотири штуки. В гуртожитку Галя свої банани заховала під ліжко, я ж тишком-нишком свій один попробувала. Звичайно ж, мені смак не сподобався – вони ж були незрілі. Тож я їх і викинула. Через кілька днів Галя мене пригощає своїм бананом – вже жовтим. То вже було смачніше! І тут Галя каже: «Тепер давай свої». Довелося зізнаватися, що мої банани на смітнику. Подруга була шокована, довго потім відчитувала мене, чому я так зробила.
Яким є Ваше життєве кредо?
Живу за принципом: «Ти повинна допомогти людям, навіть жертвуючи собою!» Мене так виховували. Мої батьки були дуже мудрими людьми. Я зростала у багатодітній сім’ї: нас шестеро – три сестри та двоє братів. І ми всі тримаємось купи, йдемо життям, пам’ятаючи батьківську науку. Кредо? Якось я приїхала до батьків. Заходжу в хату і чую свій голос – то по телевізору. Телеканал «Тиса» транслює зі мною інтерв’ю. Батько сидить, дивиться. Як закінчилось, повертається і так спокійно каже: «Запам’ятай, дочко, одну істину: сьогодні ти пан, а завтра – Іван. Тому роби так, щоб коли ти станеш Іваном, тобі у спину не плювали». Ось так і стараюся жити, цьому вчу і своїх дітей та онуків.
Спасибі за розмову! Успіхів Вам, здійснення життєвих задумів і процвітання.
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
