Як закарпатка готує традиційну японську страву
Ужгород заполонила Японія – сакури, японський ресторан, суші…
Саме традиційна страва цієї країни зараз досить популярна в нашому краї, пише газета «Наш Ужгород».
Зазвичай закарпатці суші куштують у спеціальних закладах, а вдома їдять добре знайомі місцеві наїдки – голубці, квасолю, токан, картоплю, курячий бульйон. Але не всі. Еліна Овсепян два роки тому навчилася готувати суші і зараз у її кулінарному доробку широкий асортимент різновидів страви, яку виготовляє як під замовлення знайомим, так для власної родини і навіть дає майстер-класи бажаючим опанувати східне кулінарне мистецтво.
Молода жінка почала експериментувати під час перебування у декретній відпустці. Зараз її Арсену вже п’ять років, він уважно стежить за всім, що відбувається на кухні.
«Вперше спробувала зробити суші в Києві. Я тоді гостювала у двоюрідної сестри, – каже ужгородка. – І вона запропонувала допомогти. Я спробувала. Вийшло гарно, а головне – смачно. Сам творчий процес нагадував мені якісь магічні дії. Я ніби чаклувала над продуктами. А найбільше сподобалося фантазувати і прикрашати роли. Загалом те, що роблю, мені дуже подобається. Вдячна чоловікові, який, коли готую, займається сином», – ділиться думками Еліна.
Арсен суші не любить. Але він залюбки спостерігає за тим, що робить його мама.
«Синові більше до смаку солодощі. Заради нього я почала робити смачний домашній сир «Філадельфія» – зі сметани та йогурту. Його, до речі, також навчила мене готувати двоюрідна сестра Євгенія», – зізнається жінка.
За фахом Еліна – туризмознавець, закінчила факультет менеджменту туризму, але до кулінарії мала хист із дитинства.
«Моя бабуся – вірменка. Вона завжди ділилася зі мною тонкощами вірменських страв. Зараз теж мені до смаку як закарпатська кухня, так і страви моїх пращурів. Залюбки готую лаваш, хоровац -шашлик, який люблять усі мої друзі, долму – вірменські голубці із листя винограду. Хоча закарпатсь-кі доводиться «крутити» частіше. Першу страву приготувала в шостому класі. Це були тушковані овочі. Пам’ятаю, домашні мене дуже хвалили. Можливо, це й стало потім добрим стимулом для того, що я знайшла себе саме в кулінарії», – зізнається господиня.
А ще малою, за словами ужгородки, вона дуже любила вчити щось варити-смажити подруг. Показувала їм кожен крок, ділилася знаннями, як у кулінарних шоу, давала інструкції, господарські поради.
На столі у Еліни Овсепян перед приготуванням японських ролів, як у супермаркеті, продуктів – сила силенна. Вона вміло їх поєднує і так само розповідає, як правильно приготувати суші. Наголошує, що в Ужгороді можна купити далеко не всі інгредієнти, окремі доводиться замовляти через Інтернет, скажімо, рисовий оцет або рисові листки.
«Головний компонент – рис, – стверджує вона. – Його треба зварити правильно. Важливо, щоб він не був сирим і не розварився. Перед тим як відправляти рис до каструлі, його треба дуже ретельно промити, хоча б 5-6 разів, аби вимити з нього крохмаль, щоб він був чистим. При цьому можна брати лише круглозернистий. – Відтак варто подбати й про інші компоненти. Наприклад, листки норі, рибу, сир, огірки або авокадо, ікру тобіко, кунжут та інші продукти. Я готую більше десятка видів суші: філадельфія (з сиром), з кунжутом, із мідіями, з куркою, з беконом, з огірками, з летючою рибою, з ікрою… При формуванні ролів треба включати фантазію. Там спеціальних рецептів немає. Тут уже хто що вигадає. Принаймні, я не люблю копіювати інших, щоразу вигадую щось нове, мені подобається дивувати інших, експериментувати. У суші можна додавати подрібнене філе, локшину, усілякі овочі, робити руже цікаві начинки. Також існує багато видів соусів, які підсилюють смак і додають страві вишуканості».
Її першими дегустаторами є рідні – чоловік, батьки та сестра. Каже, що вперше давати їм куштувати страву було страшно, але тепер знає, що їм неодмінно сподобаються пригощання.
Про суші ужгородці відомо дуже багато, вона може годинами розповідати неї.
«Хоча страва вважається японською, але її батьківщиною є Південна Азія. Саме там першими почали застосовувати варений рис для приготування і консервування риби ще у IV столітті до нашої ери. Але то була ще не суші, а спосіб маринування риби, яку змішували з рисом і сіллю та придавлювали спочатку камінням, а потім накривали кришкою. У результаті бродіння через кілька місяців риба набувала нових властивостей і ставала придатною в їжу на цілий рік. До Японії суші потрапила аж у VII ст. через Китай та Таїланд. Коли вони вперше з’явилася, то цінувалася настільки, що людям навіть було дозволено платити нею податки. Цікаво, що в Китаї досі є відповідний ієрогліф, що перекладається як суші і означає «маринована риба». Проте традиція готування суші там зникла, а от японці готують інарідзусі досі. А от сучасна суші з’явилися у ХІХ столітті в Токіо завдяки кухареві Йохей Ханай. 30 років тому в Америці дана страва була популярнішою за кока-колу. А в нас тільки тепер починає завойовувати серця людей. До речі, останнім важливим етапом в історії цієї страви було винайдення суші-автоматів у 1980-х роках. Така лінія здатна замінити декілька десятків професійних сушистів, проте поширення такої техніки стримує масова думка про те, що суші треба готувати руками. І одна важлива порада. Для того щоб скуштувати різні види суші і розсмакувати їх, треба з’їсти трохи імбиру, що повністю переб’є смак і дозволить насолодитися кожним видом суші окремо».
За словами Еліни, японські психологи радять своїм клієнтам після різних тренінгів неодмінно їсти суші, оскільки ця страва допомагає організму долати стресові ситуації. Секрет, певно, у компонентах.
«Суші, яку готують сьогодні, дуже відрізняється від первинної. Нині страва дивує зовнішньою вишуканістю та смаками. Зараз встановлюють навіть суші-рекорди. Приміром, у 1997 році в Японії виготовили найдовший рол у світі: він був більше кілометра в довжину, його готували 600 кухарів. Або найдорожчий блакитний тунець для страви в 2009 році продали на аукціоні головного ринку в Токіо за 100 тисяч доларів. А через рік червоний тунець вагою 232 кг реалізували за 122 тисячі євро. У нас же все простіше і дешевше», – усміхається жінка.
У Еліни багато планів щодо вдосконалення в майбутньому. Найближчим часом вона хоче навчитись робити солодкі суші для дітей. Наразі саме опановує секрети. Тож невдовзі ужгородська майстриня неодмінно порадує закарпатців ще багатьма видами японської страви.
Марина АЛДОН, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net
