Яке відношення мають до Закарпаття Майор Вацлав Вітачек і Симон Петлюра
Історичні хроніки Петра Мідянки
У 20-30-х роках минулого століття на ґрунтовій дорозі з Широкого Лугу можна було зустріти відставного чеського майора Вітачека, котрий майже двадцять кілометрів пішки рухався до нересницької пошти, щоб отримати пенсію.
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
Мешкав він після замку Нові Чештін у Західній Богемії в дерев’яному мисливсь-кому будиночку, де полював на дичину, ведмедів, оленів та вепрів, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
У тому помешканні при свічках чи тьмяному освітленні лампи-гасниці дописував останні сторінки своєї документальної повісті Neznamyvojin, присвяченої пам’яті першого чеського легіонера в Росії.
Твір витримав у Чехії чи не два видання. Доладна манера оповіді, цікавий фактаж не залишали байдужим тодішнього читача. Сьогодні видання можна знайти хіба що в букіністичних книгарнях Праги.
Майор Вітачек прожив бурхливе й цікаве офіцерське життя. Після окупації Широкого Лугу угорською регулярною армією був змушений покинути Поляну під полониною Красна, опинитися в Польщі, закінчити свій земний шлях у 1964 році в американській Каліфорнії.
Майор Вітачек після празького військового училища верхової їзди брав безпосередню участь у театрі першої світової війни, в якій поліг його рідний брат Іржі, студент Київської політехніки, при Дунайці в Західній Галичині.
Цікаво, що в закарпатських околицях колись жили два чоловіки, які особисто бачили Петлюру. Один з них – вчитель з Новоселиці Тячівської, наймолодший вояк армії УНР Микола Кушніренко(1906-2000). Кушніренко про це написав у спогаді «Моя зустріч з Головним Отаманом» у книжці Василя Іваниса «Симон Петлю-ра – Президент України». Вітачек присвятив Петлюрі кілька сторінок у «Neznamyj vojin», де пише, що відпроваджував небезпечного українця Петлюру до Лук’янівської в’язниці автомобілем. Якби той спробував тікати, то він мав право застрелити втікача. Майор Вітачек пригостив Петлюру сигаретою й подає його опис зовнішності: «Захоплюючий тип. Козак з чорною чуприною, широкоплечий, невисоко зросту. Був одягнений у малоросійський жупан, високі черевики й українську вишиванку. Словом, справжній козак». (переклад з чеської – П.М.)
Розмова майора Вітачека й Петлюри була довірливою, без якихось побоювань та упереджень, дружною. Петлюра запитав, куди його везуть. Вітачек відповів, що в Лук’янівку. Петлюра побоювався, що по дорозі його можуть застрелити. Майор відповів, що ні, й Петлюра подякував…
Генерал у штабі обурився з приводу того, що Петлюру з Лук’янівської тюрми вже не можна буде дістати. Кірпічов погрожував віддати Вітачека військовому трибуналу.
Німці взяли Лук’янівку й визволили Петлюру, а той підкорив собі південно-західну Україну. На жаль, «Neznamyj vojin» не перекладений на українську мову, анонсована на обкладинці книжки повість «Теховецька хата», у котрій йшлося про побут горян під полониною Апецька, так і залишилася в архіві «Чеської белетрії» й через воєнні тогочасні обставини залишилася невиданою.
Такі історичні переплетіння з долями відомих персон роблять наш край причетним до важливих подій. Якби майор Вітачек повівся з Петлюрою по-іншому, хто знає, як склалася б подальша доля армії УНР.
На фото: офіцери військової їздецької школи (Чехія, 1921). На цій світлині майор Вацлав Вітачек – з паличкою.
Петро Мідянка, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
