Як закарпатські заробітчани побудували найбільш елітне село України
Невелике село Нижня Апша на Закарпатті за 2 км від кордону з Румунією виглядає як елітне котеджне селище під Києвом, повне шикарних будинків.
Заповзятливі місцеві мешканці будують їх за рахунок заробітчанства та контрабанди, пише журнал Новое Время.
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
Розкішні будинки і безлюдні вулиці
У Нижній Апші за переписом живе 3,8 тис. ссіб, майже 98% – етнічні румуни. Будинків багато, кімнат багато – а на вулицях тихо і досить безлюдно: людей мало. Тому що все працездатне населення – на заробітках.
Справжній апшинець має румунське коріння, може жити де завгодно, але зобов’язаний на малій батьківщині побудувати величезний будинок. А до нього, відповідно до нової місцевої моди, добудувати те, що тут називають “літньою кухнею” – солідний двоповерховий маєток.
А ще справжній апшинець навідується до своїх хоромів на кілька тижнів на рік.
“Цілий рік наші проводять за кордоном”, – розповідає 70-річний місцевий мешканець Василь Йовді, носій найпопулярнішого тут прізвища.
В основному його земляки їздять на заробітки в Російську Федерацію. Але майже кожен другий працює в Європі – в Чехії, Угорщині, Італії. “Там і заробляють гроші на гарні будинки”, – продовжує короткий віртуальний екскурс селом Василь Йовді.
Легальний і нелегальний бізнес
Період первинного накопичення капіталу для місцевих настав у1980-х, коли румуни з Нижньої Апші почали закуповувати насіння соняшника в обмін на ліс. Насіння вони смажили і поставляли мішками в Росію з націнкою в 100-200%. “Це приносило нечувані гроші”, – відверто каже Іван Йовді, стоячи на ганку власного багатого будинку. Він – ще один місцевий мешканець, але не родич першого Йовді.
Вся справжня рідня Йовді №2 поїхала працювати до Білгородської області Росії, а він у свої 60 років остаточно осів в Апші разом із дружиною.
Але не насінням єдиним, як розповідає Йовді №1 – Василь. Тут ще до 2013 року процвітало нелегальне виробництво алкоголю – в основному горілки і коньяків під відомими брендами. Робили і звичайний спирт, який успішно продавали. Але чотири роки тому правоохоронці “накрили” всі доморослі коньяково-горілчані “виробництва”, тим самим поклавши край нелегальному бізнесу.
Щоравда, один мешканець села на правах анонімності зізнався НВ: його сусіди досі виготовляють великими партіями підроблений закарпатський коньяк. “Їх ніхто ніколи не зловить, тому що вони платять добрі відкати кому треба”, – говорить цей апшинець.
Крім того, місцевий житель по секрету розповів, що в селі виробляють “румунські” меблі, а також каву, яку продають на ринок під відомими марками.
А ще апшинців годує кордон. Але розповідати про це ніхто з них не хоче навіть на умовах анонімності.
Зате про прикордонний бізнес охоче і багато говорять в головному місті регіону – Ужгороді. “Жителі села активно займаються контрабандою, – стверджує Анастасія Бачинська, юрист із закарпатської “столиці”. – Вони переправляють цигарки і алкоголь, які закуповують в Ужгороді, через прикордонну річку Апшицю прямо до Румунії”.
Крім того, ще донедавна в селі працювали цехи з випуску джинсів і пасків. І все це теж було підробками популярних світових брендів.
Весь прибуток – в Нижню Апшу
“Люди своїми будинками хочуть показати, хто з них крутіше влаштувався в житті”, – уточнює 25-річний мешканець Нижньої Апші Юрій Філіп, який також погодився поговорити з НВ.
Він майже весь свій час проводить на будівельно-ремонтних роботах у Москві. Але на власний будинок поки не назбирав. “Не щастить із заробітками останнім часом, – знизує плечима хлопець. – Буває, що тільки $500 на місяць отримую”.
“Наші везуть весь свій прибуток в Нижню Апшу”, – підкреслює Іван Йовді. Основна частина цих грошей, звичайно, йде у приватну нерухомість, але дещо перепадає і регіональній інфраструктурі. Це помітно по дорогах: якість траси з Ужгорода до Тячева й далі – погана. А ось на під’їзді до Нижньої Апші – вже гарний асфальт на шосе.
“У селі нормальної роботи немає: 2 тис. грн на місяць – це не гроші. Якщо не виїхав – можеш померти від голоду “, – резюмує, оглядаючи своє шикарне, але порожнє село Іван Йовді. І повертається до розповіді про цікаве: про нюанси внутрішньої обробки його величезного будинку.
