Закарпатець бив наречену, бо не хотіла за нього виходити
Когось до РАЦСу не можна затягнути й силою, а хтось туди аж надто поспішає… навіть не встигнувши встати із-за шкільної парти. Правду кажуть, що всі люди різні…
Не хочу вчитись, хочу одружитись!
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
Дивний випадок трапився нещодавно у Стеблівці. 16-річна дівчина вирішила пов’язати долю з 25-річним молодиком. Утім сільська рада цілком законно відмовила «солодкій» парочці. Але юна наречена так хотіла під вінець, що не погодитись із таким вердиктом, не забажала чекати ще цілий рік. Але ж для того, щоб надіти обручку і зв’язати з кимось долю вузами Гіменея, передусім потрібно мати сам документ, що засвідчує особу, а його видають тільки після досягнення повноліття.
Крім того, згідно зі ст. 22 Сімейного Кодексу України шлюбний вік для жінок встановлюється у 17 років.
Однак дівчині стати законною дружиною свого кавалера хотілося негайно… Тому вона звернулася до суду.
– Тільки судовий орган своїм рішенням може дозволити зареєструвати стосунки осіб, які не досягли повноліття, – каже Стеблівський сільський голова В’ячеслав Попович. – Але заяву позивачки було задовільнено. Враховуючи, що її вимоги не суперечать нічиїм інтересам, юна наречена отримала право стати дружиною.
До речі, на засідання майбутня родина не з’явилася, просила розглянути позов без власної присутності. Сільська рада, у свою чергу, волевиявлення про одруження стеблівських Ромео та Джульєтти не заперечувала. Хоча, як не дивно, ставати на рушничок щастя у рідному населеному пункті молодята не хотіли, для реєстрації обрали Хустський ДРАЦС.
Цікаво, що у Стеблівці, за кілька років це вже другий подібний шлюб.
Подібний випадок не так давно трапився і в Олександрівці. Так само 16-річна молодиця звернулася до суду для того, аби отримати дозвіл на укладення шлюбу зі своїм на три роки старшим нареченим.
– Відповідно до ст. 23 СК України за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інте- ресам, – каже начальник відділу ДРАЦСУ Хустського управління юстиції Оксана Росоха. – І хоча наразі вже можна одружуватись навіть через Інтернет, але для всього повинен бути свій вік. Тож будь-яке рішення повинно мати законну силу.
Утім молодиця заявила, що вагітна. І вона справді носила під серцем дитя. Вердикт Хустського районного суду був теж на користь юної матері. На оформлення стосунків вона також отримала право. Та чи тривалими є подібні стосунки – це вже інше питання.
Слід зазначити, що ранні, або дитячі, шлюби – це проблема на рівні ООН, зокрема таких організацій, як Фонд народонаселення, ЮНІСЕФ, розглядається на глобальному рівні. Дівчата, які одружуються до 18 років, є ще дітьми, вони вважаються такими, які ще економічно залежні від інших, не можуть вирішувати самостійно свою долю, їх часто хтось змушує оформляти стосунки. І стосується це не лише ромського населення. Такі дівчата ще не готові до народження дітей. Проблема ранніх шлюбів у нашому краї стосується передусім позапланової вагітності, а також браку освіти і знань про репродуктивну поведінку, економічної залежності від батьків, коли, наприклад, вони часом навіть радять дочці, завагітнівши в 16 років, вступати в шлюб.
Обручка… силою…
Ще цікавіша шлюбна пригода мала місце нещодавно в Хусті… Правда, до суду таки справа не дійшла.
22-річний молодик накинув оком на 32-річну жінку. Оскільки у неї за плечима вже був невдалий шлюбний досвід і восьмирічний син, під вінець зі своїм залицяльником Галина (з етичних міркувань імена дійових осіб замінено) не поспішала. Але Василь наполягав настільки, що погрожував у випадку її відмови стрибнути під поїзд. Проте розжалобити жінку йому не вдалося. Тоді він вибрав інший спосіб – відлупцював наречену так, що вона опинилася у лікарні.
– Він бив мене ногами по голові, від чого я отримала струс мозку, лупцював кулаками по плечах, по животу. Я була вся в синцях. Оговтався лише тоді, коли втратила свідомість. Сама ж я прийшла до тями вже в медичній установі, – пригадує Галина. – Через численні травми два тижні перебувала на стаціо-нарному лікуванні. Написала заяву до поліції. Проте він почав погрожувати, що коли її не заберу, то вб’є мене…
І жінка таки пошкодувала свого насильника і не тільки не судилась із ним, але й вийшла за нього заміж. Правда, разом подружжя прожило тільки два місяці.
Василь ревнував дружину до кожного перехожого і систематично здіймав на неї руки. Такого психологічного тиску жінка не витримала і подала на розлучення.
Правду кажуть, що силою милим не стати. Між іншим, шлюби повинні укладатися за взаємною згодою обох сторін. Тож чи варто тягти когось до вівтаря силоміць? Напевно, що ні… все одно нічого доброго з цього не вийде, адже родина – це найсвятіше, союз найрідніших за духом людей.
