АНОНС. Закарпатець обікрав кафе, щоб нагодувати сина
Тату, їсти хочу. Я голодний, – благав Сашко, який уже два дні нічого не мав у роті
Часом змінити життя людину змушують екстремальні обставини. Але чи може позитивно вплинути на долю скоєння крадіжки? Виявляється, що так. Навіть такий аморальний вчинок, як пограбування, деколи є стимулом для роботи над собою.
Саме так трапилося і з закарпатцем Володимиром Грищуком, який пішов на злочин усвідомлено і та фатальна ніч допомогла йому зрозуміти всі помилки минулого, газета «НЕДІЛЯ».
Після смерті дружини на його вихованні залишився п’ятирічний Сашко, однак чоловік почав топити горе на дні чарки, тож доля сина не надто його непокоїла.
Замість хліба – пиво
Було близько півночі. Володимир уже спав. Раптом його солодкі сновидіння перервав голос сина.
– Тату, їсти хочу. Я голодний, – благав Сашко, який уже два дні нічого не мав у роті.
– У холодильнику пиво. Випий ковток, – пробурмотів батько.
– Не хочу пива. Хліба хочу, – крізь сльози промовляв хлопчик.
Володимир підвівся. Йому пригадалося вечірнє застілля з дівчатами в кафе, розваги та дзвінкий брязкіт бокалів.
Чоловікові стало не по собі через те, що сам він ще нещодавно розважався з друзями, а дитина сиділа вдома голодна.
– Зараз щось принесу, – рішуче вимовив Володимир, одягаючись.
Де він візьме їжу – ще не знав, але будь-якою ціною хотілося її роздобути. Проте як гаманець, так і кишені були порожніми. Грошей у чоловіка не було зовсім. Після смерті Світлани за постійні прогули на роботі Володимира звільнили. Заробляв, допомагаючи іншим по господарству. Однак уже давно його ніхто нічого не просив зробити… А останні кошти закінчились.
Володимир вийшов на вулицю і думав, що від когось вдасться позичити бодай сто гривень. Але о такій порі місто було безлюдним.
Він картав себе через те, що син справді недоїдає. І найбільше його шокувало не те, що хлопчик, як колись, просив від нього солодощів, а те, що попросив хліба. Він знав, дитина вже забула про цукерки, тістечка та морозиво, навіть не згадує про них. Сашко також навіть не згадував про іграшки. Бабився скляними пляшками, уявляючи, що вони перетворюються на літаки, ракети та машинки. У нього не було нового одягу, ходив у хаті або в брудному лахмітті, або в тому, що приносили сусіди.
Володимир мало не заплакав, усвідомивши, чого він позбавив сина. У малого дійсно не було повноцінного щасливого дитинства. І тим не менше, хлопчик любив його, не за щось, а лише за те, що він у нього є… батько… нехай навіть непутній, але єдина рідна людина.
– Я роздобуду для тебе не лише хліб. Я зроблю тобі царську вечерю! – твердо вирішив чоловік. Хоча навіть гадки не мав, яким саме чином це зробить.
Яким чином закарпатець роздобув їжу синові? Скільки років отримав за це?
Про це та інше читайте у свіжому номері закарпатської газети «НЕДІЛЯ».
У продажу від 19 січня.
