Чому багато закарпатців хворіють на судомний синдром на тлі вживання алкоголю

[Total: 0    Average: 0/5]

Сучасний спосіб життя є доволі напруженим, тому це часто призводить до стресів. Одні зі складними ситуаціями здатні впоратись легко і на все дивляться по-філософськи, інші сильно переймаються, накручуючи при цьому себе та оточуючих, ще хтось впадає в депресію, а дехто просто напивається.

Про всі ці проблеми ми вирішили поговорити з лікарем, який професійно знається як на питаннях психоневрологічного характеру, так і на алкоголізмі. Отже, сьогоднішнім гостем редакції закарпатської газети «НЕДІЛЯ» є психотерапевт Василь Сливка.

– Надзвичайно важливе питання алкоголізму. Із року в рік ця проблема набуває все більшої актуальності. Нещодавно ми стали свідками резонансного випадку у Драгові, коли троє підлітків отруїлися спиртними напоями і про Хустщину знову з негативного боку заговорила вся Україна. Скільки хворих на алкогольну залежність на обліку, скільки з них дітей. Як запобігти лиху?

– Проблема обумовлена соціальним фактором. У людей немає впевненості у майбутньому, вони не знають чи буде в них завтра робота чи ні, де взяти гроші,щоб заплатити за комунальні послуги.

Крім того, велика кількість здорового працездатного населення виїхала за кордон. Тож багато хто з наших земляків усі свої соціальні проблеми намагається вирішувати за допомогою алкоголю. До того ж на свята у нас уже така традиція – ходити в гості, пити, пригощати інших. Так було із юними драгівчанами. Вони просто «доколядувалися». Кажуть, що просто куштували.

На жаль, законодавча база в нас вимагає кращого, реформи відбуваються далеко не в позитивному ключі. Наразі поняття «алкоголізм» немає. З’явився новий термін – синдром алкогольної залежності. Доведено, що алкоголізм – це та ж наркоманія. Тільки залежність у цьому випадку виникає від етилового спирту. Але тут парадокс! Кількість хворих невпинно зростає, а кількість взятих на облік при цьому знижується. У чому ж причина такого нонсенсу? Справа в тому, що згідно з нещодавно прийнятим Верховною Радою законом, який стосується психіатрії, та наказом Міністерства охорони здоров’я України, без згоди людини ми не маємо права брати її на облік. Але чи визнає хворий, що він потребує лікування? Звичайно ні. Тому й маємо те, що маємо.

Наприклад, у минулому році працівники поліції до мене доправили чоловіка у стані алкогольного сп’яніння. Він облив бензином себе та матір і хотів підпалити. Поки його привезли до медичного закладу, він трохи протверезився. Від лікування хворий відмовився, а без його згоди ми не маємо права нічого робити. Повнолітня людина може пройти курс терапії і реабілітації лише добровільно, а неповнолітня – за наявності письмової згоди батьків. Поліція також має обмежені права: може тримати п’яного у відділку лише три години, далі ж відпускають людину додому.

Лише якщо, не дай Бог, алкогольно залежний скоїть злочин, який підпадає під кримінал,тобто уб’є, поб’є, зґвалтує, пограбує когось, якщо від його дій постраждає хтось інший, ми маємо право відправити його на примусове лікування. Але це ж крайнощі! І ще один виняток – алкогольний психоз. Тоді просто потрібна невідкладна допомога, бо хворий може померти.

Останнім часом дуже поширений судомний синдром на тлі вживання алкоголю. Це свідчить про неякісне спиртне і відсутність контролю з боку держави. Через це у психіатричному відділенні у нас перебувають багато пацієнтів саме з таким синдромом. Ми йому надаємо допомогу. Він приходить до тями і, якщо наполягає на виписці, його відпускають додому. Хоч людина реально потребує тривалого лікування. Але такі в нас зараз закони. Без згоди ми не маємо права утримувати людину в медзакладі.

 zakarpatpost.net

Comments are closed.