Роман Скорпіон: «Передусім в Ужгороді мене цікавив міст кохання»
Цими днями в Ужгороді побував відомий співак, автор багатьох хітів, улюбленець мільйонів українців, романтичний та харизматичний Роман Скорпіон.
У рамках святкування 15-ї річниці закарпатської газети «НЕДІЛЯ» він дав концерт у драмтеатрі, а перед тим у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» поділився враженнями про місто, про власне життя, творчими планами та розповів багато цікавого про своє дитинство.
Романе, чи сподобався Ужгород? Що Ви вже встигли побачити?
Враження про місто у мене дуже позитивні. Тут я вперше. Передусім мене цікавив міст кохання. Я його побачив нарешті. Емоції неймовірні. Оскільки моя творчість пов’язана із коханням, я зарядився тут позитивною енергетикою.
Побачити міст для мене було дуже важливо. Колодку ми ще не повісили, але я в захваті від тих, які там побачив.
Оскільки всі Ваші пісні про любов, цікаво, у якому віці Ви вперше закохалися…
Це було в школі. Я знайшов у собі сили і зізнався в почуттях дівчині, яка мені подобалася. На жаль, те моє кохання не було взаємним, але завдяки пережитому у мене народилася пісня.
У якому віці Ви відчули в собі талант співака, можливість донести щось іншим через творчість?
Я завжди співав, із маленького. Артистом так само мріяв бути змалечку. Я знав, що музика – моє життя. Просто не можу уявити себе без цього. Я ставив табуретку, вилазив на неї і співав. Мама щось там пекла, а я їй казав: «Мамо, я буду артистом!» Вона в той момент думала, що всі діти співають і в мене невдовзі зміняться бажання. Та так склалося, що моя дитяча мрія переросла у професію.
Якось під час одного з інтерв’ю Ви сказали, що батьки бачили Вас кухарем. Це так?
Так. Цього мама дуже хотіла. Казала: «Сину, ти хоч там будеш ситим». Щодо того, щоб я був артистом, вона не заперечувала, але знала, що для цього потрібно багато грошей. Фактично мій вибір вона підтримувала, але розуміла, наскільки реалізувати такі амбітні плани важко, тож прагнула полегшити мою долю. Та я твердо стояв не своєму і переконував, що буду саме артистом. І пішов вчитись до училища культури.
Не жалкуєте?
Ні, абсолютно. Я знайшов себе, із музикою пов’язане усе моє життя.
Тим не менше, Ви чудово готуєте. А яка Ваша улюблена страва?
Картопля в коньяку. Це – моя фірмова страва.
А яку першу в житті страву Ви самостійно?
Не пам’ятаю. Напевно, це, як і в кожного чоловіка, була яєчня. Але я також вмію пекти «Спартак» – це така випічка. Коли вперше спік, робив усе по рецепту і, пригадую, пригощав друзів, а ми саме поїхали на відпочинок, тож мені ніхто не вірив, що то робив я сам. Та в мене були знайомі, які бачили весь процес, я телефонував їм і вони підтвердили. Усім дуже сподобалися мої приготування. Правда, за словами друзів, за мною потрібно було потім ще замовляти двох людей, щоб прибирати на кухні.
Можливо, трохи особисте питання, але… Чому Ви обрали псевдонім саме Скорпіон?
Я за Зодіаком Скорпіон. Тож коли вирішував, що потрібно мати псевдонім, хотілося, щоб він і звучав милозвучно, і щоб мені він був близьким чимось. Версій було багато, усі різні. Я взяв папір і записував. Потім пишу: «Роман, Роман….», а далі знак Зодіаку: «Скорпіон». Вийшло Роман Скорпіон. Мені сподобалося, подумав, звучить гарно. Тоді ще я вчився в училищі культури і похвалився дівчатам, що я собі вже псевдо придумав, що колись виступатиму на сцені під таким іменем. Вони з мене тоді посміялися. Але я вже знав, що буду артистом. Не дарма кажуть, що як назвеш корабель, так він і попливе. Тож проект я назвав «Роман Скорпіон» і на сьогодні мене знають саме під цим іменем.
Зрозуміло, що графік артиста є дуже насиченим, але всі ми відпочиваємо. Як любите проводити вільний від творчості та виступів час Ви? Кудись подорожуєте?
Мені дуже подобаються поїздки в гори. Коли потепліє – весною, влітку, восени , можу взяти з собою книгу, просто піднятись на гору, щоб почитати. Це мені дуже подобається. Крім того, займаюся спортом.
Яким саме?
Люблю плавити в басейні, роблю силові вправи, не качаю м’язи за допомогою «заліза», мені більше до снаги турніки, бруси. Зі мною займається тренер, який тренує Олега Винника. Із ним він їздить в тури, а коли буває вдома, працює зі мною. До речі, дехто порівнює мою творчість із Олеговою. Тоді кажу, що хіба що можете порівняти те, що в нас один тренер.
Пригадайте якусь кумедну веселу історію, можливо, з дитинства, яка запам’яталася найбільше і про яку Ви не розповідали іншим.
Історія музична і дитяча. Музика дійсно йде зі мною пліч-о-пліч усе життя. Я завжди співав. У селі, де я народився, це підтвердить кожен. А от рідний брат моєї мами не любив, як я співаю. Він завжди казав: «Що ти там виєш?» Одного разу він повертався додому напідпитку, а я йшов і співав. А в нас була старенька хатка. Так він аж двері за мною виламав. Але мама не дала мене бити. Він же казав: «Чому він ходить і виє постійно». Це був не дуже позитивний момент, адже хотілося підтримки від рідних, але крім мене самого ніхто не вірив у те, що я буду артистом. Тому зараз мені дуже важливо, що люди підтримують мене і вірять у мене, у ту музику моєї душі, яку я їм доношу, приємно, коли бачу в залі однодумців. Взагалі на сцені відчуваю себе щасливою людиною, адже моя місія є правильною, я роблю те, що мені подобається.
Зараз модно серед артистів співати дуетами. Із ким хотілося б заспівати Вам?
У нас дуже багато хороших артистів, у планах у мене таке є. Але це не мрія, а план. Та для цього потрібна відповідна пісня. На сьогодні поки що в мене такої немає , маю на увазі таку, щоб вона стала хітом. А писати такі пісні, які пройдуть повз людей, не хочеться. Хочеться, аби твір зачіпав.
А яку пісню Ви написали першою?
«Так сильно». Ту пісню я присвятив своєму першому коханню. Завжди зі сцени кажу, що я щасливий через те, що ця пісня у мене є. Спочатку я написав тільки текст, далі ми зробили аранжування, музику. Як би не склалася доля, обставини у житті, та за допомогою цієї пісні я можу зізнаватися зі сцени людям у любові. Хоча одночасно я написав пісню «Любов». Тож навіть не знаю, яку з них назвати першою. Та пісня є також криком душі. Коли ми розірвали стосунки, я відчував, що без тієї людини мені складно жити, вона для мене була як повітря, яким я дихав. Тож саме в той період і з’явилися ці два тексти.
Ваші пісні дуже емоційні, викликають багато емоцій та хвилювань. Із них зрозуміло, що Ви вмієте любити. Тож чим насправді є для Вас кохання?
Почуттям, без якого неможливо жити. Та людина, якій не розбивали серце, яка не знає, що таке любов, тобто усі її грані, напевно, ніколи по-справжньому і не кохала. Через це повинен пройти кожен. Знаю, що в моїх піснях глядачі та слухачі бачать власні історії. Напевно, через це вони багатьом близькі.
А улюблену пісню маєте?
Я слухаю дуже багато композицій і якоїсь окремо виділеної пісні у мене немає. Захоплююсь творчістю Лари Фабіан, Девіда Гаррета. Ці люди є моїми кумирами. Це зараз. А от у дитинстві в мене кумирів не було. Я тоді слухав касети із записом «Ласкового мая», Тетяни Буланової… на цих піснях росло все моє покоління. Але ту музику слухали всі. Кумирами то назвати не можна.
Ви сказали, що любите читати. Яка Ваша улюблена книга?
На сьогодні я читаю Ніка Вуйчича. Мене захопило, як людина без рук і ніг знайшла в собі сили і стала місіонером, стала відомою, успішною. Автор розповідає і про історію свого кохання , як вперше закохався і ця любов не була взаємною, а потім зустрів кохання всього свого життя. Ця книга є просто вражаючою. Усім рекомендую прочитати. А перша книжка, яку я прочитав у 20 років – це «Багатий тато, бідний тато», написана у 1997 році Робертом Кійосакі та Шерон Лехтер.
Що можете побажати нашим читачам?
Усім читачам закарпатської газети «НЕДІЛЯ» бажаю, щоб кожен ставив перед собою в житті важливі цілі, ішов до них. Ми повинні мріяти і робити все для того, аби наші бажання втілювалися в життя. Головне – ніколи не здаватися. І ще, щоб робота у всіх біла улюбленою, бо це дає сили і надихає на хороші вчинки. Успіхів, процвітання і любові кожному! Адже без кохання ми нічого не варті. Щоб поруч були лише ті люди, які достойні високих почуттів, гідні вашої любові і яких гідні ви. Пам’ятайте, що щастя в наших руках.
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
