Хрест на цвинтарі чекав закарпатця усе життя
Моя далека прапрапрабабуся ніколи не вірила у всілякі там містичні історії. У селі ж завжди розказують багато всяких байок. Але Гафія, кажуть, із того завжди тільки сміялася. Вона не могла повірити, що у світі буває щось таке неймовірне, яке не можна пояснити розумом. Проте із радістю оповідала всі ті легенди нам – спочатку своїм дітям, а потім вже внукам та правнукам. А ті розказували все це – вже своїм нащадкам, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Одна з цих легенд виявилася якраз зовсім не легендою, а чистою правдою. На їхньому цвинтарі був великий камінний хрест. Він завжди відлякував людей. По-перше, тому що на ньому не було прізвище, а тільки дати. Але ж ті дати були фантастичні. Чи просто, щоб людей пожахати, чи це просто чиясь витівка.
Стояв той хрест там із початку позаминулого століття – принаймні, про нього бабця розказувала ще у 1864 році. А на хресті були викарбувані дати – 08.04.1910 – 26.05.1992. Тобто, тоді до дати народження було ще майже півстоліття. Уявіть собі, якщо б сьогодні ви натрапили на пам’ятник, на якому написано – 2050 – 2120. Приблизно така ситуація трапилася і тоді.
Людей біля цього хреста навіть близько ніколи не ховали. Але поступово і там з’явилися могилки. Тому що деколи траплялося, що ховали невідому людину або такого злидаря, якому й місце на кладовищі було замовити нікому.
Час руйнує все. Руйнував він і людські хати, і дороги, і мости. Все, але тільки на цей хрест. Великий камінний хрест бовванів на кладовищі, як примара. Коли моя бабуся, а тій ще її бабуся завжди казали своїм дітям і внукам:
- Ану ж дивіться, що буде з тим хрестом.
А з ним нічого особливого не відбувалося. Хрест стояв собі цілий – цілісінький і дати на ньому виднілася чітко, а зовсім не так, як це буває на старих надгробках з плином часу.
Померла моя бабуся. У селі вже з’явився новий цвинтар. Він швидко став заповнюватися новими могилами, бо люди чомусь тепер помирали доволі часто. Камінний хрест стали потроху забувати – він поріс бур’янами, але все ж таки не розсипався. І дати на ньому все ще можна було чітко розрізнити.
Але от якось приїхала в село родина, яка все життя була на заробітках в Америці. Чоловік був родом із Канади, а жінка наша, закарпатка. Вони мали добру пенсію і приїхали у село, щоб пожити на свіжому повітрі та почали тихенько газдувати. Купили собі тут дуже гарну хату, доглянуту, з великим садом. І не могли натішитися цьому всьому. Коли грошей на все вистачає, а ще Бог дає й трохи здоров’я, то здається, що живеш в раю. І вони жили собі в тому раю десь років вісім.
Але раптом того чоловіка прихопило серце і він потрапив до лікарні. Через тиждень він у тій лікарні і помер. Все село прийшло допомагати вдовиці, бо так вже здавна у нас заведено. Тож і чужинця ховали ледь не всім селом. Поховали його на новому цвинтарі. А потім всі поринули у свої справи і про цю історію забули. Невдовзі з жалю за своїм добрим чоловіком померла й жінка, тож поруч поховали і її.
А після цього несподівано до села приїхали родичі цього чоловіка. Дочка з родиною одразу пішла на кладовище. Згодом розповідала, що на кладовищі їх одразу зустріла велика сіра собака. То вона і привела їх до знаменитого сільського кам’яного хреста. До цього хреста вони поклали квіти. А згодом викарбували на ньому ще й прізвище та ім’я батька.
Тільки згодом вони дізналися, що батько ж ніби похоронений зовсім в іншому місці. Але дочка не могла в це повірити. Казала, що їй сотні разів снився один і той самий сон, і в тому своєму сні вона завжди бачила цей камінний хрест. Тож, коли побачила його і в житті, навіть не здивувалася і не вагалася ні хвилі, що вона знайшла могилу батька.
На похорон вона не прийшла, бо телеграма заблукала в дорозі. А дружина канадця подумала, що дочка чомусь ображається на батька, тому більше їй не писала. Але заповіт все ж зробила на неї і той заповіт її знайшов.
Все б не було такою дивовижою, коли б не одна деталь. Адже мало що може людині наснитися та й мало які бувають у житті збіги. Але виявилося, що на тому хресті викарбувані дати народження та смерті її батька. Збігалося буквально все – рік, місяць і навіть день. Цей моторошний збіг приголомшив усе сало. Виходить, що хрест чекав на цього чоловіка усе життя. Та що там все життя, він був приготовлений йому ще до його народження.
Іван ГАРАПКО, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
