Чому самофотографування – хвороба багатьох закарпатців?
«Погляньте, я в ресторані!», «У мене нова курточка. Оцініть!» , «Дивіться, це я? Не впізнали? Після візиту до перукаря. Як вам зміни?» – таких записів у соцмережах мільйони.
Досить переглянути стрічку – і майже в кожного між друзями неодмінно знайдуться селфісти, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Деколи, щоб знайти цікаву новину, потрібно й по п’ять разів обновляти сторінку, щоб зникли фото друзів, які крім них самих та вузького кола їхніх реальних знайомих мало кому цікаві взагалі. Хтось із селфі посміється, хтось лайкне, хтось залишить коментар, а хтось взагалі засудить. Часто автори самофотографування настільки неуважні, що крім себе коханих на фото нічого не бачать, тож дають іншим чимало тем для розмов. Багато хто з них потім тих, хто насмілюється висловити під фото часто об’єктивну, але не зовсім приємну думку, нещадно банить.
Тож чому останнім часом користувачів Інтернету охопила така селфоманія?
Медики відзначають, що пристрасть до селфі стає хворобою. Більше того, американські вчені провели об’ємне дослідження і опитали 400 осіб у віці до 27 років. Вони дійшли висновку, що навіть три фото на добу (навіть без публікації їх в Інтернеті) уже свідчать про те, в людини розлад.
А якщо любитель фотографуватися виставляє в мережу шість або більше світлин на добу – це вже важка хронічна форма хвороби, тут уже без допомоги спеціаліста обійтися неможливо.
Звідки ж взялася ця залежність?
Перше у світі селфі зробив американський піонер фотографії Роберт Корнеліус у 1839 році. До речі, це взагалі був один з перших знімків на фотокамеру в історії. І, як не дивно, таким фото виявилося саме селфі.
Багато хто з психологів пов’язує нав’язливе бажання робити селфі із залежністю від соціальних мереж. Зазвичаним «селфізмом» страждають люди, яким не вистачає позитиву і спілкування в реальному житті. Особливо до цього схильні підлітки.
Підступність «селфізму» полягає в тому, що він розвивається поступово. Кожен «лайк», поставлений під фотографією в соцмережі, сприймається її автором як схвалення і підштовхує до продовження селф-божевілля.
Якщо фото грані, як і людина на них, то бажання поділитися знімками можна ще виправдати. Та чому закарпатці хваляться в Інтернеті своїми синцями після побоїв, післяопераційними шрамами, поламаними руками та ногами? Хочуть, аби їх жаліли? Можливо.
А чому ж тоді хизуються целюлітними животами, позуючи біля водойм чи недоглянутими обличчями великим планом? Зрозуміти психологію важко.
Разом з тим, проглядаючи профілі у одній із соцмереж, ми зацікавились однією дуже важливою деталлю. Модель, надзвичайно вродлива дівчина, людина, яка справді має що показати іншим, у якої просто бездоганна зовнішність, на своїй сторінці має зовсім небагато власних фотографій.
Тому ми попросили поділитися думками з приводу селфі професійну модель Мар’яну Джугу.
«Насправді у Інтернеті дуже багато бруду. У приват часто надходять дуже непристойні повідомлення. Сумно, що соцмережі стають розплідником розпусти, – наголосила вона. – На фото голих тітоньок і напівголих дядечків дивляться діти. Для чого ж поводитись так аморально? На селфі в Інстаграм я сама днями звернула увагу. Зараз зайшов у моду селікон. Дівчата нарощують губи, груди, сідниці і хваляться всьому світу, як вони себе змінили, показують оголені і, на жаль, не зовсім естетично привабливі тіла. Або для чого, скажімо, виставляти себе у купальнику в басейні, на морі, на річці, коли на животі целюліт у три шари. Таке краще приховати від стороннього ока. Або селфі в туалеті дешевого кафе. Хіба такий знімок позиціонуватиме людину з позитивного ракурсу. Не мені вирішувати, як кому чинити, але, гадаю, перед тим як оприлюднювати якесь фото, спершу треба подумати, чи варто це робити взагалі. На мою думку, у тих людей, у кого на сторінках багато селфі, комплекс неповноцінності».
Цікаво, а що думає про фото у соцмережах професіонал, який замається фотомистецтвом?
«Я вважаю, що селфі – це хвороба, психічний розлад, – заявляє фотограф В’ячеслав Тимошко. – Таким людям потрібна консультація фахівців. І заявляю про це не тому, що я займаюся світлинами і хочу, щоб у мене замовили фотосесію, а через те, що бачу на тих фото багато не надто позитивних нюансів. По-перше, мало хто з селфістів думає про загальну картинку, про задній фон. Сфотографувала себе жінка на кухні, щоб похвалитися, яка вона добра господиня, а позаду неї гора немитого посуду, брудна плита. Хіба це її прикрасить? Дівчина робить селфі на ліжку у спальні – хоче показати, яка вона сексуальна, а перед тим вивалила туди ж мало не половину всього гардеробу з шафи, приміряючи, у чому ж фотографуватиметься. Вона не думає над тим, що все це видно на фото, не переймається, що одяг слід би і покласти на місце, а потім робити селфі. Щодо хлопців, то тут теж є нюанси. Фото з пивом біля кафешок хіба викликають у когось великий захват? Звичайно, замовити фотографа для багатьох дорого, тому люди починають усе, що бачать, фотографувати на телефони. Дешево, сердито, але негарно. Тому моє ставлення до селфі негативне».
Отже, якщо селфізм – справді хвороба тих, хто відчуває якусь форму залежності від електрон-них гаджетів, важливо знати, якої ж думки про це людина, яка допомагає цей розлад виявити і побороти.
«Селфі називають хворобою ХХІ століття. Надмірна захопленість собою суперечить здоровій логіці. Деколи людина і дня не може прожити, щоб не викласти в мережу свої фото. Але сце не стосується зірок шоу-бізнесу. Для них це частина іміджу, бюджетний піар і реклама, – наголошує психолог Алла Кушнір. – «Селфізм» дозволяє виявити кілька психологічних проблем особистості. Їх нині навіть класифікують. Це – дуже об’ємна тема.
Що ж таке насправді селфі? У перекладі з англійської self – «сам, себе», або самомилування. Надмірне захоплення собою – це нарцисизм, самозакоханість. Ніхто не каже, що любити себе не потрібно, але у всьому має бути здорова грань. Які ж є плюси у селфі? По-перше, можливість знайти партнера, показати власні принади, зацікавити собою протилежну стать. По-друге, зберегти для себе мить, важливу подію у електронному архіві. Але для цього є налаштування, щоб приховати фото від інших. А які мінуси? Передусім, про людину інші знають більше, ніж їй відомо про себе самій. Якщо хтось часто постить себе, можливо, у дитинстві, або в молодості не «нагулявся», рано завів родину. У такому випадку, селфісти нестабільні, схильні до частої зміни роботи та партнерів. Одружені – розлучаються, або шукають просто сторонніх втіх. Але причина може бути і в іншому. Деколи так роблять просто незадоволені життям люди, таким чином самостверджуючись, показуючи, що все довкола не ідеальне, прекрасним у цьому світі є ли- ше я. Причиною селфізму може бути й відчуття недолюбленості. Ще часто виставляють світлини люди у стані неврозу, аби довести комусь, що в мене все добре, я посміхаюся, я щасливий чи щаслива, а те, що ви собі говорите – неправда. Деколи це призводить до параної. При цьому у жіночому селфі переважає демонстрація зовнішніх даних, на другому – соціальних аспектів життя (яка я хороша кухарка, господиня, активістка, працівниця).
У чоловіків же все з точністю до навпаки. На першому місці у них соціальне життя: досягнення, покупки, подорожі, авто, зустрічі з друзями і колегами, ресторани, а на другому – зовнішні дані: красивий торс, біцепси, новий костюм і просто мімічні вирази обличчя.
Виправдати тут можна лише підлітків, які ще шукають себе і часто пробують усе, що лише можна, для яких важливою є думка інших, схвалення дій чи захоплень. Але батькам теж не слід втрачати пильність, проводити роз’яснювальну роботу, щоб звичка в майбутньому не переросла в залежність.
У будь-якому випадку усіма, хто викладає в мережу свої фото, керує бажання викликати захоплення з боку оточуючих. «Селфізм» становить серйозну загрозу тільки в запущених випадках.
З іншого боку, взагалі не показують себе у соцмережах і користуються аватарками невпевнені у собі люди, у яких є комплекси щодо зовнішності. Як кажуть: все добре, коли в міру».
Селфізалежність
Дивно, але всі опитані нами зійшлися на думці, що селфісти – люди хворі. Навіть якщо це звучить жорстоко, грубо і неприємно для когось, але більшість тих, хто постійно дивиться на чужі фото у стрічці, далеко від них не в захваті. Навіть обличчя вродливої людини, якщо воно занадто часто «миготить» перед очима, починає дратувати. Підсвідомо інші розцінюють це як спам, як ту ж рекламу, яка так часто стає темою для дебатів у Інтернеті.
Але реклама – це фактично інформація про продукцію чи послугу. Вона може багатьох зацікавити, комусь допомогти, чого не можна сказати про селфі. Яка ж користь для більшості користувачів із того, що ви одягнули новий халат і показали його всьому світу або що приготували на вечерю стейки чи печену картоплю. А чи зацікавить 3 тисячі друзів ваше фото в чужому автомобілі чи на його капоті?
Часом у погоні за максимальною кількістю лайків людина може зважитися на екстремальні селфі. Заради знімка лізе на дахи будинків, на поїзди, і такий екстрим може закінчитися трагедією. Також, на жаль, трапляється й таке, що дехто заради «вподобайок» фотографує себе на тлі хворих, чужої біди, надзвичайних подій.
Але є й інша грань проблеми.
У декого залежність від селфі тісна пов’язана з прогляданням чужих знімків, хтось отримує задоволення від підглядання за чужим життям. Найчастіше від цього страждають люди, будні яких не насичені подіями і яскравими фарбами. Їхнє життя – це звичайний, нічим не примітний побут. І через свою лінь та пасивність вони не здатні, або скоріш за все, не хочуть змінити щось у собі на краще. Їм залишається тільки дивитися на чужі фото, ніби проживати бурхливе життя інших. Вони не женуться за похвалою, але люблять засуджувати тих, за ким спостерігають.
А може причина селфізму в тому, що зараз часи змінилися? Адже колись люди ходили одне до одного в гості і переглядали єдиний сімейний фотоальбом, що був у господарів. Тепер же телефони є в кожного, але живого спілкування не вистачає, усі зайняті, заклопотані своїми справами?
Але чому тоді знаходиться час на фотографування, а на те, щоб зателефонувати знайомим, його немає? Та й чому для когось похвала є життєвою необхідністю? Чому вона має стосуватися лише зовнішності? Адже довкола так багато гарного, що можна фотографувати! Яка ж лише на Закарпатті унікальна природа, скільки лише визначних місць у кожному містечку! А як щодо того, аби написати на своїй сторінці в соцмережі щось цікаве? За це ж також можуть похвалити. Бо за одежею як-не-як лише зустрічають, а проводжають усе ж за розумом!
Марія УЖАНСЬКА, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
