Наша землячка про американський спорт. У залах підтримують температуру до +30! Кажуть, так треба
О спорт, ти – тренд. Вашингтонці дуже, як тут кажуть, атлетичні. Люди на пробіжці біля Капітолію, гравці у футбол на галявині перед Білим домом – ось моє перше враження від міста. Десятки студій з йоги, куди після роботи поспішають дівчата із гумовими килимками у руках, масове захоплення велотренажерами та танцювальними уроками із поєднанням балетних па, – ось модні тренди в Америці.
Бігати я ненавиджу із дитинства, але куди подітись, – тут треба спробувати! Не хочеться застудитись, виправдовувалась перед собою я, чекаючи, коли на вулиці нарешті стане достатньо тепло. У субтропічному Вашингтоні весна цього року все ніяк не могла розродитись, і вперше бігати я вийшла у квітні, пише Обозреватель.
Пішло, на моє здивування, добре. Починала із 5 кілометрів, бігала майже через день, дуже поступово й комфортно збільшувала дистанцію, за пару тижнів подвоїла результат, але… (як завжди!) за місяць стало настільки спекотно, що стало просто неможливо гуляти, не те що бігати!
Не рятує навіть пізній вечір, між 9 і 10. Люди, які все ж знаходять у собі сили на такі подвиги, – герої. Якось побачила дівчину, яка бігала опівдні, у +40 за Цельсієм, і довго на неї витріщалась. Як-то кажуть, два запитання: «Як?» і «Навіщо?» Повітря тут завжди дуже вологе, а ще й розпечений асфальт, викиди з машин… Отже, не моє, вирішила я.
І пішла на йогу. А що, треба ж спробувати, де, як не тут! Напевно, треба було походити у Києві, щоб можна було порівняти, але запізно. Самі заняття – непогані загалом, хоч мені було трохи нуднувато часом, бо я звикла до динамічних групових занять із тренером (присіли-встали-відтиснулись-гантелі в руки). На йозі я очікувала чогось аж такого особливого, проте базові асани, як виявляється, я знала навіть із назвою. Розвивають гнучкість, витривалість. До цього багато студій пропонують варіації та тему класичної йоги: із силовими вправами та кардіонавантаженням. Наче ідеально.
Але! Я ж утікала від спеки на вулиці в кондиціонований комфортний зал, а отримала… знову спеку! У залах спеціально постійно підтримують температуру близьку до +30! Чому? І досі не розумію. Я навіть у тренера питала, чому так спекотно. Кажуть, так треба. Наче, токсини виводяться із потом, корисно…
Найгірше для мене було на так званій «гарячій йозі». Кілька знайомих і колег радили: розслабляє, виводить з організму багато зайвої води… Але ж це ті ж +40, що й на вулиці, тільки – навмисне – ще більш волого! Я так ніколи не пітніла. До нитки мокре все тіло, волосся, одяг, рушник і навіть килимок.
І це так не зручно! Стоїш трикутничком, у позі «собака мордою вниз», на підлогу спираєшся лише на долонями й пальцями ніг, і при цьому вони роз’їжджаються! Навіть у шкарпетках там не можна займатись. Але ж і слизько! А на хлопців на цих групах взагалі не глянеш без жалю – під ними аж калюжка набирається. Не кажу вже про те, що дихати нема чим, бо гаряче вологе повітря, здається, можна різати. І знову, – не моє.
Велотренажери, або сайкл, так тут називають заняття на них, – інша справа! І динаміка, і рух, і під музику. Врешті, я ж на велосипеді катаюсь, і до фізичних навантажень звикла…
Але ці американці – якісь роботи, не менше. Тренування настільки інтенсивне, що підтримувати ритм разом із групою, принаймні на першому занятті, просто неможливо.
Це не просто крутити педалі – це постійні прискорення, відтискання від руля, і ще під радісні вигуки невгамовної тренерки (ще й вагітної!), яка в цьому шаленому темпі якось встигає крутити педалі. «Що занадто..», – вирішила я для себе. Хоча, гадаю, тут врятують системні тренування, я поки до цього не готова.
Що вразило як на йозі, на сайклі та на іншому виді групових занять (спеціальна програма, де по 10 хвилин чергуються біг, тренажер для веслування, присідання, випади, вправи з гантелями, віджимання тощо), – це темрява у залі. Освітлення дуже незначне, часто лампи люменісцентні чи просто одного кольору. І як це допомагає займатись? Я звикла до гарно освітлених залів.
Зрештою, способів рухатись місто пропонує безліч. Спеціальні велодоріжки у парках, на набережних, розгалужена міська система прокату велосипедів. Групових занять і спортивних клубів – на всяк смак: від латиноамериканських танців від справжніх латиноамериканців до уроків самооборони для дівчат.
А ще в майже усіх офісах та багатоквартирних будинках є безкоштовні тренажерки. Якщо «апартаментний комплекс» престижний, то і зала буде із купою нових тренажерів, аж зі стінкою для скелелазіння, а ще з басейном. У простіших будівлях – просто кімнатка з мінімально необхідним обладнанням.
І наостанок. В Америці можна і треба питати про спеціальні пропозиції, акції і безкоштовні заняття. У більшість залів можна сходити на перше пробне, але повноцінне тренування, а деякі навіть пропонують безкоштовний тиждень! І як тут не спробувати щось новеньке?
Марія ПРУС
