Що найчастіше закарпатці перевірять на детекторі брехні
Валерій Гарагаль розповів, що є два види брехні, а також про недовіру у родинах та чому батьки перевіряють 13-річних дітей, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Сьогодні про поліграф багато хто чув. Щоправда, більшості він відомий, як детектор брехні. Цей пристрій зараз дуже часто використовується під час різноманітних шоу. За його допомогою перевіряють як працівників, так і подружню невірність і навіть вирішують побутові конфлікти. Якщо в Америці та Європі психофізіологічна апаратура має широке застосування, то в нас вона тільки заходить у вжиток. Тож що перевіряють закарпатці найчастіше за допомогою детектора брехні, чи можна його обдурити, чи правдивими є його результати. Про це та інше під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі закарпатської газети «НЕДІЛЯ» розповів поліграфолог Валерій Гарагаль.
Валерію, чи давно у вас поліграф? Чи часто звертаються ужгородці та й загалом закарпатці?
Власне поліграф я придбав у 2016 році. Щодо перевірок, то звертаються досить часто і їх є декілька видів. Перше – це кадрові перевірки, вхідне тестування. Часто, коли людей приймають на роботу, роботодавець хоче знати про працівника все, особливо, якщо мова йде про діяльність, пов’язану з грошима, з товарно-матеріальними цінностями. Також часом проводять планові кадрові перевірки уже працюючого персоналу. Другий вид перевірок пов’язаний з крадіжками, або розкраданням майна, шахрайством та іншими порушеннями або злочинами. Наприклад, у одному кабінеті, у якому зникли гроші, працює декілька людей. Тож як знайти, хто саме їх взяв? Часом встановити істину іншими шляхами неможливо, тільки через поліграф. Це дозволяє з невинних зняти звинувачення, а власнику встановити особу крадія. Тут поле діяльності дуже широке. Третій напрямок – це особисті питання. Він також дуже затребуваний. Найчастіше тестуються на подружні зради. На жаль, закарпатці не завжди можуть почути один одного і в межах родин нерідко панує недовіра. Адже можна просто сісти і поговорити, вирішити самотужки будь-які питання. Але, доведені до відчаю, вони йдуть до поліграфолога й кажуть: «Нам треба поставити крапку у стосунках. Давайте, протестуємося». Є ще й напрямок підліткової проблематики. Часом батьки мають підозру на те, що їхні діти вживають наркотики, або їх непокоїть те, в яких компаніях проводять час сини чи доньки, тож просять їх протестувати. Насправді напрямків більше, я охопив лише основні.
І якого віку був наймолодший із тих, кого ви тестували?
Із 13 років. До цього віку в дітей розвинене асоціативне мислення і вони можуть собі таке науявляти… малювати в голові те, чого насправді немає.
А що надихнуло вас купити поліграф? Хто ви за фахом? Як потрапили у професію поліграфолога?
Із 2004 року я працював у податковій службі Закарпатської області, тепер це Фіскальна служба. У 2014 році, коли я працював у внутрішній безпеці, Державна Фіскальна служба оголосила конкурс на підготовку спеціалістів за напрямком поліграфолог, щоб потім працювати за цим фахом у тій сфері. Тоді мене це дуже зацікавило, здалося перспективним і я виявив бажання вчитись. Нас тоді було 7 осіб із усієї України. Ми вчилися за кошти ДФС України. Я майже два роки потім пропрацював у Києві. Основні перевірки у нас були кадрові при прийомі на роботу та пов’язані із розслідуванням діяльності податківців. У серпні 2017 року я звільнився, втомився їздити туди-сюди, бо сім’я була тут, в Ужгороді. Тому я вдома відкрив власний кабінет і вже маючи хороший досвід почав працювати. Поки що в нас у області послугами поліграфа не дуже часто користуються, у Києві цей напрямок набагато більше популярний. Але все розвивається і це добре. Усе частіше підприємці перевіряють персонал перед прийомом на роботу, або тих, хто має контакт із грошима, тим більше, коли мова йде про великі суми. Жодна співбесіда не виявить прихованих мотивів, які можуть керувати людиною. Стільки «скелетів у шафі», як показали останні перевірки на поліграфі, не виявить жодна співбесіда. Я також з’ясовую, чи людина має алкогольну, наркотичну та ігрову залежність, реальні причини звільнення з попередньої роботи, адже цей момент практично всі приховують. Люди про багато речей не хочуть говорити і під час співбесіди намагаються показати себе з кращого боку. Маємо приклад, коли минулого року в банку інкасатор вкрав майже мільйон. І такі випадки зустрічаються досить часто, просто про багато з них інформація не озвучується.
А чи були такі, хто відмовлявся проходити перевірку на поліграфі?
Кожне тестування починається з того, що людина підписує заяву про виявлення добровільної згоди, де вказано, що вона не заперечує проти того, що інформація про результати тестування буде передана ініціатору тестування. Тож якщо людина влаштовується на роботу і нічого не приховує, то я не розумію, які причини можуть бути для того, щоб вона відмовилась від перевірки на поліграфі. Я нікого не звинувачую в тому, чого немає. Кожна реакція організму, коли бачу нещирість, обговорюється під час міжтестових розмов. Крім того, є передтестова розмова. Опитування завжди складається з трьох етапів – передтестова розмова, тестування та підготовка висновку.
Із загальної кількості всіх, хто пройшов тести, більшість кажуть правду, чи все ж обманюють?
Більшість людей говорять правду. Люди, які свідомо йдуть на поліграф, готові до цього. Поліграф – не кийок, а можливість довести свою непричетність. Особливо, коли когось звинувачують у крадіжках, коли всіх підозрюють. Похибка дуже низька. Тести поліграфологів, які роками виробилися, дають 85-95 відсотків достовірності. 100 % можуть дати лише шарлатани. Тобто, досі жоден інший прилад більшої достовірності не дає.
Чи можна використовувати дані поліграфа в суді, як доказ?
Деякими поліграфологами такі перевірки проводяться. У нас до сьогодні не прийнято закон про «Захист осіб, які проходять перевірку на поліграфі», немає єдиного нормативно-правового документу, який регулює порядок проведення тестування з використанням поліграфу, рішення про долучення висновку поліграфолога до матеріалів залишається на розгляд суддів. Суддя може або взяти до уваги результати тестування, як додаткове джерело доказів, або може не брати до уваги. Тому тут завжди присутній певний суб’єктивізм. Кожне відомство – СБУ, поліція, фіскальна служба, Міноборони, керується власними внутрішніми інструкціями стосовно поліграфів, єдиного Закону щодо поліграфа поки немає.
А правоохоронні органи до вас колись зверталися з проханням перевірити підозрюваних?
Особисто до мене ні. Але я знаю, що в них є свої відомчі поліграфологи. Але, після останніх змін в їхній інструкції, вони можуть проводити кадрові перевірки тих, кого приймають на роботу та не мають права тестувати підозрюваних. Цю інструкцію вже розкритикували, бо треба було дати можливість поліцейським поліграфологам перевіряти і підозрюваних.
Ви сказали, що звертаються і подружі пари. Яка основна причина, що штовхає закарпатців проходити перевірку на чесність у колі родини?
Із особистих питань 90 відсотків тих тестувань, які я проводив, саме стосуються подружньої зради. Як правило, хтось когось приводить через недовіру. Основне питання: з ким зраджував, зраджувала, часто партнери називають конкретну людину і просять перевірити, чи невірність має до неї стосунок чи ні. Або ще закарпатців цікавить певний період часу, коли чоловік чи дружина перебували у поїздках, відрядженнях і вони хочуть дізнатися, чи була зрада. Хоча, думаю, точки дотику двоє людей можуть знайти і без поліграфа. Тим більше, що приблизно в 70% випадків людина, яку намагаються звинуватити, виправдовується.
Яким є принцип роботи детектора брехні ?
Назва «детектор брехні» не зовсім правильна.
Цей пристрій не вимірює брехню, як таку. Він просто реєструє психофізіологічні реакції організму на питання поліграфолога. Тобто, ми дивимося на емоційне збудження людини після певних питань. Якщо питання викликає емоційне збудження, є підозра, що людина нещира. Адже, вченими давно доведено, що коли кажуть неправду, в цей момент в організмі виділяється велика кількість кортізолу і тестостерону, що неможливо самому штучно регулювати чи приховати. Але як таку брехню поліграф не вимірює. Основа основ – це тести. Правильно побудовані питання дадуть правильний результат тестів.
А чи можна обдурити поліграф?
В такі моменти завжди питаю: «А термометр можна обманути»? Поліграф – це просто вимірювальний прилад, як термометр. Обманути можна лише поліграфолога, який невірно трактує поліграму. Зараз є кілька основних видів протидії поліграфу. Перша – фармакологічна. Коли перед тим, як йти на тест, використовують певні таблетки, наркомісткі препарати, або наркотики, алкоголь. Є також механічна протидія, коли під час тестування можуть, скажімо, поставити кнопку під великий палець, натискають на неї і через больове відчуття йде викривлення на поліграмах, чи штрикають себе приховано булавкою, або ж під час відповіді навмисно кашляють, позіхають, крутять головою. Але спеціалісти це бачать. Якщо поліграфолог зауважує подібне, він пропонує припинити протидіяти або, якщо бачить, що людина щось вживала, перенести тест на інший день. Датчики показують все. Їх є декілька. Два вимірюють нижній (черевний) і верхній канали дихання, – встановлюються на груди; кардіоманжета (вимірює частоту серцебиття) на ліве передпліччя; на вказівний палець лівої руки піддослідного поліграфолог надягає датчик фотоплетизмограми (вимірює динаміку току крові), на вказівний палець правої – датчик кожно-гальванічної реакції (вимірює електричну протидію шкіри, адже чим більший стрес, тим більше потовиділення), на ноги – датчики руху, таку ж функцію виконує подушечка, на якій сидить людина – вимірює тремтіння організму, а також показує протидію. Люди начитаються в Інтернеті різних способів протидії поліграфу, але застосувати на практиці все те їм не вдається. Є ще один спосіб протидії поліграфу – психологічний. Це – метод, яким мало хто володіє, хіба що працівники спецслужб, які для цього проходять спеціальну підготовку, їх вчать, аби працювати під прикриттям за кордоном. У них такий високий рівень саморегуляції, що вони можуть, грубо кажучи, «відключатися». Але тим, хто від подібних методик далекий, зробити це дуже важко. Якщо людина може регулювати дихання, коли, наприклад, хоче протидіяти, то серцево-судинні процеси – ні і правду приховати вона не зможе.
Перевіряючи людину на поліграфі, фахівець дивиться не тільки на показання приладів, а й на реакцію тестованого?
Безумовно, є речі, які служать додатковими інструментами для кваліфікації брехні. Адже якщо ми будемо робити висновок, судячи із чогось одного – це буде помилково. Сама процедура тестування передбачає такий момент, що поліграфолог бачить людину. Потім, коли вже буде аналізувати відео, або помітив краєм ока прямо під час тестування, рухи, погляд, міміку, жести того, кого перевіряє, це може скласти повну картину. Адже помітно, коли людина робить заминки, обмовки. Запинаються під час розмови, в основному, лише ті, хто починає експромтом щось придумувати. Якщо ці ознаки йдуть укупі з тим, що я бачу на моніторі, вони складаються в суцільну картинку, яка свідчить про неправду. Це ж можна сказати й про надлишкову балакучість, так зване «заговорювання зубів». Часто й рухи не відповідають тому, що людина говорить. Скажімо, каже «так», а показує «ні». Загалом факторів дуже багато.
Тобто, після перевірки я завжди дивлюся відео, адже процедура тестування знімається, і аналізую. До того ж у моїй роботі має значення досвід, а він у мене чималий, адже здійснив я вже більше 800 перевірок. Хоча є в Україні й такі, що провели 4 тисячі і більше тестів.
Багато жінок зараз воліють не віддавати дитину в дитсадок, а беруть няню. Але чужа людина у власній хаті чи квартирі – річ досить ризикована. Чи були випадки, коли перевіряли працівниць?
Поки що на Закарпатті таких перевірок не було. Хоча їх потрібно проводити. Напевно, у нас ще не дуже розуміють те, що такі тести працюють і наскільки вони потрібні.
А вас, як людину, часто обманювали? Ви довірливий чи не дуже?
Звичайно. Такі спроби були. Бувало, що й намагалися обманути. Загалом є два види брехні навмисне спотворення інформації, яка подається і замовчування правди. Але коли людина каже неправду, це по ній видно. Вчені це довели. Щоб збрехати, до цього потрібно докласти певних зусиль. Як же розробили перший поліграф? Це зробив італійський психіатр Анжело Моссо, згодом і Чезаре Ломброзо, який ставив руку людини у посудину з водою і коли задавав їй питання, дивився, чи рівень води піднімається. А чому це відбувалося? Капіляри наповнюються кров’ю і від хвилювання шкіра збільшується, вода в посудині піднімається. А в давньому Китаї людину просили набрати в рот рисове борошно і щось її питали. Зазвичай у всіх нас у нормальному стані відбувається слиновиділення. Тож коли борошно було мокрим – значить все було добре, якщо ж сухим, це свідчило про брехню. Тобто, примітивні методи поліграфу існували дуже давно.
За фільмами ми звикли, що до поліграфологів звертаються багаті люди. Це правда?
Ні, це – неправда. Стереотип якийсь. У нас звертаються різні прошарки населення, починаючи від найбідніших. Наприклад, у сім’ї зникли гроші. Привели тещу. Кажуть: «У нас склалася така ситуація, не довіряємо один одному». Перевіряю її і роблю висновок, що вона не причетна до крадіжки. Наступного дня мені телефонують і повідомляють, що діти гралися, взяли гроші і заховали. Такі випадки трапляються нерідко.
Зараз поліграф використовується під час різних шоу. Як гадаєте, там все чесно, чи це тільки трюки для видовищності?
Елемент шоу у таких передачах присутній. Коли людину садять під датчики і за нею спостерігають мільйони очей, вона зосередитися на чомусь не може. Камери, світло, бутафорія… Усе це робиться виключно для картинки, щоб показати, як воно працює. Але так людина не тестується.
До мене навіть коли приходять подружні пари з проханням протестувати на зраду, я прошу партнерів виходити. Той, хто тестується, залишається один. Приміщення повинне бути закритим, тихим, обладнане так, аби не було сторонніх шумів, стіни порожні, пофарбовані у пастельні кольори. До тестування існують певні вимоги і їх потрібно дотримуватись. Тому, вважаю, що різні шоу – це лише видовищність.
Оскільки найбільше говорять неправду політики, чи хтось із них колись звертався? Чи когось вам би хотілося перевірити?
Так. Я б із задоволенням це зробив. Але, на жаль, поки що ніхто ні з закарпатських, ні з київських політиків не звертався. Але вибори «на носі», можливо хтось і захоче.
Чи є теми, яких ви не торкаєтеся під час тестування?
Звичайно. Для мене табу – дві основні теми – це релігія і сексуальні злочини – зґвалтування. Я не хочу братися за такі справи. Знаю, що є поліцейські відомчі поліграфологи, які такими темами займаються, тому хай вони це і роблять. Було якось у мене прохання протестувати підозрюваних, але я відмовився.
Чим відрізняється ставлення до поліграфу у нас і за кордоном?
Фактично нічим. Поліграф працює майже в усьому світі. Наші сусіди – угорці, словаки його широко використовують. Єдина Німеччина з 1959 року його заборонила. Тоді в них до конституції було внесено зміни, хоча раніше ним активно користувалися для розкриття злочинів. А в США для деяких спеціалістів перевірки на поліграфі є навіть обов’язковими. А ось що стосується ставлення до поліграфа населення, то в нас воно ще дещо упереджене, не досить поінформоване. Але зараз ця сфера широко розвивається і поліграфні перевірки стають усе більш популярними. Інший момент. У нас чимало є непрофесіоналів і шарлатанів, які не мають великого досвіду і звинувачують людей. Але треба завжди думати про наслідки. Наприклад, прийшла пара перевірятися на подружню зраду. Неправильний висновок поліграфолога може призвести до непоправних наслідків. Так само, якщо поліграфолог когось звинуватить у крадіжці, яку людина не скоювала, це неприпустимо. Тому й не дивно, що в декого є недовіра до поліграфа. Але якщо спеціаліст вчився і має досвід проведення перевірок, він ніколи не звинуватить невинну людину.
Розкажіть про себе, як про людину. Чим займаєтесь у вільний час, що читаєте, куди подорожуєте?
Зараз позбувся шкідливих звичок, почав відвідувати спортзал. Вважаю, що для здоров’я корисно розімнутися, адже робота в мене сидяча і деколи тестую й по трьох людей на добу. Тож сидіти доводиться й по 6-7 годин. Також разом із родиною любимо подорожувати, полазити по горах десь на Міжгірщині, були також у Греції, Болгарії на відпочинку. Стараємось трішки «розвіюватись», звичайно, як дозволяє бюджет. А щодо інших захоплень, то в мене робота – хобі. У вільний час читаю нову фахову літературу, яка з’являється, адже технології постійно розвиваються і треба йти в ногу з часом. Крім того, мені подобаються детективні фільми, тож часом їх дивлюся. Музику слухаю різну.
Поділіться веселим, смішним випадком із життя, який запам’ятався найбільше.
Був у мене один комедійний випадок. Прийшла тестуватися на поліграфі одна родина. Подружжя цікавило, хто вкрав свинину і телятину із холодильника. Це я запам’ятав на все життя. Вони самі, сміючись прийшли до мене, але тим не менше, хотіли довести провину одного з них. І довели протилежне. Людина, яку звинуватили, не крала.
Спасибі за розмову. Успіхів вам у житті та роботі і якомога більше людей, які під час перевірок говоритимуть лише правду.
Марина АЛДОН, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
